Після ювілею Олексій, розбираючи подарунки, виявив в одному з конвертів лотерейний квиток.
«Пф, з таким же успіхом могли б покласти сюди рекламний буклет, — подумав ювіляр, — все одно мені ніколи не щастило».
Але, заради сміху, вирішив, таки перевірити його на сайті.
Звіривши випавші числа на сайті з числами на квитку, у нього затремтіли руки: все збіглося, і він став володарем великого виграшу.
Звичайно, не мільйони, але таких грошей він ніколи в руках не тримав. Хіба що уві сні.
Перевіривши все ще раз і переконавшись, що очі його не підвели, ювіляр через деякий час отримав всю суму на картку і почав думати, що робити з такими грошима.
«Може, машину купити? — промайнула шалена думка, але тут же він відігнав її зусиллям волі. — А навіщо?
Водійського посвідчення у мене все одно немає. І у дружини немає. У сина своя машина. Ні, потрібно щось більш раціональне!
А якщо дачу?! Хоча… Марина і так скаржиться на вічну втому, а на дачі пахати треба».
Він хотів подумати ще, але тут його осінило: відпустка! Потрібно купити путівки в санаторій!
Він відразу згадав: у матері хронічний бронхіт і вона кашляє так, що стіни трясуться.
У тещі проблеми із суглобами. Вона постійно скаржиться, ниє…
Дружина, Марина, давно страждає безсонням.
Ці вічні її підробітки і понаднормові перетворили її з молодої квітучої жінки на жінку невизначеного віку з блідим обличчям, згаслим поглядом і хронічними синцями під очима.
Та й сам Олексій відчував легку розбитість всього організму, що несподівано з’явилася до п’ятдесяти років.
Тому ідея відпочити і підлікуватися в санаторії всією сім’єю здалася йому не такою вже й дурною.
Дружина, дізнавшись про виграш і рішення чоловіка відвезти всіх до санаторію, до вечора вже зібрала валізу.
— Марино, — розреготався Олексій, — я ж поки що тільки запропонував, у мене навіть путівок ще немає.
— Льоша, так я на все згодна! — втомлено махнула рукою дружина. — Хоч куди, аби виспатися!
Ну і не бачити всі ці неприємні обличчя начальства, яким все «зараз і відразу» треба.
Теща також із захопленням сприйняла пропозицію зятя.
— Ох, Олексій, знала я, що одного разу дочекаюся дивідендів від свого вкладу у ваш шлюб! — посміялася вона.
— Це який же вклад ви внесли в нього? — щиро здивувався Олексій.
— Ось і маєш! Дочку свою за тебе віддала! Вирощену, вигодувану, навчену, — розреготалася та.
— А… — зрозумів зять. — Ну, так, дружина у мене — золото!
А ось мати Олексія нічого не відповіла на його пропозицію. Точніше, сказала: «Я подумаю!» і поклала слухавку.
Наступного дня, мабуть, добре подумавши, Жанна Григорівна з’явилася до сина додому.
— Загалом, так, Олексій, я нікуди не поїду! — категорично заявила вона.
— Ти не хочеш підлікувати свій хронічний бронхіт? — здивувався син.
— Я хочу зрозуміти, чому ти забув про свою сестру?!
— Не зрозумів, а при чому тут Тетяна? — не збагнув претензій матері Олексій.
— Ну як при чому? Це твоя сім’я теж, як і Лізонька, — намагалась присоромити вона сина.
Лізонька — дочка його сестри, Тетяни, була розпещеною дівчинкою.
— І що? — Олексій так і не міг зрозуміти, до чого хилить мати.
— У санаторій якщо їхати, то всією сім’єю, з дочкою і онукою. Але їм це не цікаво, так що, ти мені віддай грошима.
І частку Тетяни і Лізоньки теж! — заявила Жанна Григорівна, поставивши сина перед фактом. — Вони теж твоя родина, а тому ти винен мені втричі більше грошей.
Олексій був шокований такими математичними підрахунками рідної матері.
— Тобто, на твою думку, це сім’я повинна вирішувати, на що мені витратити свої гроші? — нахмурившись, перепитав він.
— Хороший син так і зробить, — не вгамовувалася мати.
— Я і запропонував тобі поїхати в санаторій, полікуватися, відпочити, подихати свіжим повітрям, попити мінеральної води з джерела! — вигукнув Олексій.
— Не потрібне мені твоє свіже повітря! Воно ж, безкоштовно є, навколо! Мені потрібні гроші! — нарешті зізналася Жанна Григорівна.
— Можу я поцікавитися, навіщо? — цікавість сина пересилила його обурення.
— Хочу порадувати Лізоньку, — видала бабуся дівчинки, — кошеня хочу їй подарувати.
Олексій так і сів.
— Тобто, ти хочеш, щоб я відмовився від поїздки і лікування для всіх, аби ти могла купити кота? Що це за кіт такий? Із золота?! — витріщив він очі.
— Це дуже дорогий кіт, — почала пояснювати мати, — ми ходили з Лізонькою на виставку і нам сказали, що це елітна порода.
Олексій схопився за голову.
— Значить, порадувати онуку, це означає відібрати все у сина? — застогнав він від такої несправедливості.
— Олексій, ти просто заздриш! — суворо сказала Жанна Григорівна.
— Чому? Тому, що якась тварина коштує більше, ніж моя піврічна зарплата? Ні, мамо, я не заздрю, я обурююсь!
І грошей я тобі на це не дам! Хочеш, поїдемо з нами в санаторій, ні — твоє право! — твердо сказав Олексій.
— Я не поїду! — ображено пирхнула мати і почала збиратися додому. — Не думала, що мій син такий жадібний!
Після її від’їзду через деякий час зателефонувала сестра, Тетяна.
— Льоша, яому ти мамі грошей не дав? — з ходу накинулася вона на брата.
— З якого дива я їй винен? — він зрозумів, що доведеться знову відбиватися від звинувачень на свою адресу.
— А з того, що ми теж твоя родина, перша, і нам теж належить частка, — нахабно заявила Тетяна.
— Слухай, у тебе є чоловік! У Лізи — батько! Ось нехай він вам і оплачує ваші божевільні бажання!
І я зовсім не зобов’язаний роздавати свої подарунки направо і наліво за вашим бажанням. — Олексія вже трусило від цих розмов.
— Яким ти став… Упертим і жадібним, — зло процідила крізь зуби сестра.
— А ви хотіли, щоб з мене можна було вичавити все до краплі? Що ж ви за родина, яка замість «дякую» каже — «дай ще і втричі більше!»?
— Ну то їдь у свій санаторій! Ми і без тебе купимо Лізі кошеня! — викрикнула Тетяна і кинула дзвінок.
— Льошо, що сталося? Ти якийсь похмурий, — Марина, заглянувши в кімнату, побачила засмученого чоловіка, який тримав телефон.
Він розповів дружині про сварку з матір’ю і сестрою.
— Ну і що ти так переживаєш? Жанна Григорівна сама зробила свій вибір. Не хоче їхати — не треба.
Можеш віддати їй ті гроші, які ти хотів витратити на її путівку, і нехай купує хоч слона, хоч єдинорога, хоч чорта лисого, — запропонувала йому дружина.
Вважаючи цю ідею хорошою, Олексій зателефонував матері.
— Мамо, я можу віддати тобі гроші за твою путівку, якщо ти не проти. Але не більше.
— Ні і ні! — суворо відповіла та. — Або ти даєш нам на трьох, або більше не турбуй мене!
— Добре, значить ні копійки більше не дам! Я і так достатньо допомагаю тобі. Ремонт у твоїй квартирі був зроблений за мій рахунок. Абонементи в басейн теж я купую.
Походи до платних лікарів і ті я оплачую! Навіть в санаторій тебе хотів відвезти на три тижні. Але ні, тобі треба кошеня онучці, ціна якого як у старого кросовера…
— А якщо він переможе на виставці?! Це ж інвестиції! — зробила ще одну спробу Жанна Григорівна.
— Щоб він переміг на виставці, за ним потрібно доглядати, правильно годувати, чесати його. А Тетяна навіть Лізку коротко підстригла.
Їй же лінь її розчісувати і косички заплітати, — вже за інерцією продовжував Олексій. — Зрештою, жоден кіт з родоводом не вартий нашого здоров’я!
— Ну і чого ти тоді дзвониш? Сказала ж — не поїду я нікуди. І грошей мені твоїх не треба, якщо на сестру і племінницю не даси! — почала закипати мати.
— Добре. Тобі видніше, — закінчилося терпіння у Олексія, і він натиснув відбій.
З санаторію Олексій, дружина і теща повернулися відпочившими, посвіжішавшими і навіть помолодшавшими.
А в будинку Тетяни тим часом панувало пекло.
Жанна Григорівна, взявши кредит у банку, все-таки купила кошеня, яке виявилося звичайним дворовим безродним котом, тільки перефарбованим.
Шахрайка торгувала котами, зробивши липові сертифікати і родоводи…
Цей самий кіт дуже швидко виріс і став не тільки кричати, вимагаючи пару, але і нещадно линяти, залишаючи клапті по всій квартирі.
Його шерсть була всюди: на меблях, на ліжку, в тарілці з супом, в носі і очах.
Та й порадувати онуку не вдалося. Виявилося, що кішок вона любить здалеку, а не у себе вдома.
Особливо коли кіт мітить кути і гадить у тапки. Ось така ось… інвестиція.
