Головна

Життєві історії

— Мама продала дачу. Навіть не попередила. Нові господарі дійсно дзвонили. — Не може бути, — прошепотіла Жанна, хоча знала, що може. — Я до неї відразу з роботи поїхав. Вона… вона сказала, що Свєті знадобилися гроші. На перший внесок за іпотеку. 
Життєві історії 0
— Алло, Галина Петрівна? — незнайомий жіночий голос у слухавці. — Ні, це… — Жанна витерла мокрі руки рушником. — Ой, вибачте. Це щодо дачі. Ми нові господарі.
Вийшовши з автобуса, я вдихнула на повні груди чисте, прозоре, як сльоза, сільське повітря. Йти довелося недовго, старий похилений будиночок стояв за кількасот метрів від зупинки. Відкривши хвіртку, я увійшла у двір. — Ви до кого? — почула я чийсь голос. 
Життєві історії 0
— Мамо, що це за лист ти ховаєш? — Так, це з села, від діда, — махнула вона рукою і взялася за приготування вечері. — А що, у
— Галино Петрівно, — рівно відповіла Ірина, — я влаштую скандал при всьому селі, якщо ще раз хтось торкнеться мого посуду.  Це — моя половина будинку. Папери у мене. Юрист підтвердив.
Життєві історії 0
Будинок стояв уже майже готовий. Тільки ззовні він виглядав як будинок — охайний фасад, дах з металопрофілю, склопакети, а всередині — ніби недороблений вибір Ірини. І, чесно кажучи,
– Ну, як вона тобі? Сподобалася? Правда? – Та відразу ж видно, що вона стара, – трагічним шепотом промовила Анна Ігорівна, – Де твої очі, синку? Зачарувала тебе, чи що? 
Життєві історії 0
– Вона ж стара, синку! – Вона старша за мене всього на шість років, мамо… Заспокойся, заради Бога! – Господи! Всього… Ще й з дитиною! Мені погано… Синку,
— А ти йому розповіла про дитину? Марині здалося, що вона падає у величезну темну прірву. Вона не змогла видавити з себе ні звуку, і Женя відразу зрозуміла — не розповіла.  Марина могла б їй пояснити, що вона не просто злякалася – Артем сам був з дитячого будинку, і якщо він дізнається…
Життєві історії 0
Все почалося з невеликої суми, і Марина не думала, що за нею послідує якась інша. Вона збиралася заміж і ходила по магазинах, намагаючись знайти сукню своєї мрії. Ніколи
— Доброго ранку, — буркнула свекруха. — Розмова, звичайно, буде про машину, яка потрібна моєму синочку і яку ти не хочеш дати йому, так? — Ні, — відповіла Вікторія. — Про мене.
Життєві історії 0
Вранці Вікторія встала раніше за всіх. Поставила чайник, заварила каву і сіла біля вікна. Темрява за вікном ще не розсіялася, тільки ліхтарі з вулиці ліниво блимали в калюжах.
— Коротше, — продовжив він, знімаючи нарешті куртку і кидаючи її на крісло. — Вони пропонують геніальне рішення!  Щоб ми не моталися кожні вихідні туди-сюди, не витрачали час на дорогу… ми просто візьмемо відпустку і поїдемо до них на весь час.
Життєві історії 0
— Аль, я з батьками поговорив! Все, є план! Голос Віті, бадьорий і перебільшено життєрадісний, увірвався в квартиру разом з ним самим. Він пролунав чужорідно і голосно в
— Ласкаво просимо на свято нашої дорогої, неповторної Маргарити Аркадіївни! Їй — шістдесят! — Шістдесят шість, — прошепотіла Катерина Валерію. — Але хто ж у такі дні правду каже, правда?
Життєві історії 0
Ювілей, як відомо, свято сумнівне. Особливо якщо у тебе не ювілей, а рахунок. Катерина ще в передпокої відчула легкий ком у горлі — не від хвилювання, ні. Від
А якщо подумати… На що вона не піде заради Сонечки? На все. А він? Він теж батько. Він теж любить свого сина. Ще не закінчилася зміна, як пролунав телефонний дзвінок…
Життєві історії 0
— Ви, мабуть, жартуєте, — сказала Тетяна, дивлячись на Івана Петровича широко розкритими очима. Він похитав головою: — Ні, не жартую. Але даю тобі час подумати. Тому що
Наталя завмерла з сорочкою в руках, повільно обернулася. — Я не прошу тебе все кидати. Але це похорон моєї матері. — Ну і що? Їй вже все одно, хто прийшов. А мені треба думати про кар’єру. У нас іпотека, між іншим.
Життєві історії 0
Наталя прокинулася від наполегливого дзвінка мобільного телефону. За вікном ще не світало, на циферблаті тільки восьма хвилина на четверту. Перше серпня — понеділок, ранок. Поруч Віталій незадоволено застогнав,

You cannot copy content of this page