Головна

Життєві історії

— Виходь! Я через тебе спізнююся на зустріч! — голос Ігоря зірвався на істеричний крик. Він дивився на годинник, нервово барабанячи пальцями по керму. Галина Петрівна розгублено кліпала очима, вдивляючись у сіру мряку за вікном. Довкола був лише пустир і зупинка, від якої залишився тільки іржавий каркас. До міста залишалося ще щонайменше п’ять кілометрів. — Ігорю… синку, ну проїдь ще трошки. До найближчого метро. Я ж із папками з лікарні, у мене тиск сьогодні… — її голос тремтів, видаючи беззахисність старої людини. — Мамо, я тебе і так годину катав по цих заторах! У мене підписання контракту горить! Автобус буде через п’ятнадцять хвилин, почекаєш! — Ігорю, тут лише приміський ходить. Раз на півтори години… — Значить, посидиш! Я тобі не безкоштовне таксі! Ну виходь вже!…
Життєві історії 0
Дверцята чорного позашляховика відчинилися, і в салон увірвався крижаний вітер з дощем. — Виходь! Я через тебе спізнююся на зустріч! — голос Ігоря зірвався на істеричний крик. Він
— Виховала марнотратницю, аж нудить дивитися! Фу, невдячна! І це все після того, як Аля попросила купити їй сукню на випускний, на який вона чекала 11 років. Втім, так було завжди. Ходити до школи в старих речах — це норма. Її мати Іраїда Миколаївна була непохитна. Вважала, що немає сенсу купувати новий одяг, поки старий цілий. Дійсно, яка різниця? Тільки йди й поясни це невдячній дочці. Алі просто хотілося бути красивою й ошатною. Дівчинка, зрештою! Та й тільки ледачий однокласник не висміював її за спиною і в обличчя…
Життєві історії 0
— Виховала марнотратницю, аж нудить дивитися! Фу, невдячна! І це все після того, як Аля попросила купити їй сукню на випускний, на який вона чекала 11 років. Втім,
Олег невдоволено закотив очі, спираючись на одвірок: – Ти що, знущаєшся? Мені це незручно логістично! Спершу йди додому, щось там робити, потім у садок… А макарони вчорашні! Я не буду годувати сина старим розігрітим непотребом. І картоплю чистити — це повністю жіноча справа. Ти ж знаєш, як я втомлююся на роботі! – Втомлюєшся?! – Олена більше не могла стримуватися, сльози градом покотилися по блідих щоках. – Це ти втомлюєшся?!
Життєві історії 0
– Я голодний! Чому на столі досі порожньо?! Я прийшов додому пів години тому, а ти навіть картоплю ще не почистила! – голос Олега зірвався на ображений фальцет.
— Тобто ти відмовляєшся привезти власному сину ліки, бо в тебе м’ясо на шампурах підгоряє?! Оля вчепилася в телефон так, що здавалося пальці продавлять дисплей. У трубці було чути веселий сміх, дзвін пляшок і шум лісу. — Олю, не роби мені нерви! — голос Колі лунав роздратовано і захміліло. — Я весь тиждень на об’єкті гарував! Я маю право на відпочинок!…
Життєві історії 0
— Тобто ти відмовляєшся привезти власному сину ліки, бо в тебе м’ясо на шампурах підгоряє?! Оля вчепилася в телефон так, що здавалося пальці продавлять дисплей. У трубці було
Ніні було п’ятдесят чотири. Майже все своє доросле життя вона працювала скромним викладачем у дитячій школі мистецтв. Її шлюб з Віктором давно перетворився на сусідство на території свекрухи — квартира належала матері чоловіка, і їй про це нагадували при кожній зручній нагоді. Віктор же був “невизнаним генієм”. Вийшовши на ранню пенсію, він цілодобово продавлював диван, генеруючи “грандіозні бізнес-проєкти”. Кожні три місяці ідея змінювалася: то він збирався відкривати елітну автомийку, то вкладав останні заощадження в сумнівну криптовалюту, то планував імпортувати рибальські снасті. Жоден проєкт не доходив далі стадії гучних розмов на кухні та вимагання грошей у Ніни “на стартап”…
Життєві історії 0
Коли її власний чоловік за недільним обідом, на очах у сина, невістки та онука, зі зловтішною посмішкою кинув: — А наша мати на старості років загуляла з молодиком!,
— Едік, треба поговорити! — після привітання молодят обличчя дружини, Юлі, змінилося. Від ввічливої посмішки не залишилося й сліду. — Ходімо, вийдемо на вулицю. Якось задушливо в кафе! — Про що поговорити? — променисто посміхаючись, запитав Едік. — Про те, звідки ти взяв гроші. Стільки грошей на подарунок молодятам! — просичала Юля. Вона навіть уявити не могла, звідки в інженера, який отримував середню зарплату, взялися гроші на купівлю квартири…
Життєві історії 0
— Едік, треба поговорити! — після привітання молодят обличчя дружини, Юлі, змінилося. Від ввічливої посмішки не залишилося й сліду. — Ходімо, вийдемо на вулицю. Якось задушливо в кафе!
— Свєта, ти можеш пояснити Оленці, що тато працює? — лунав його голос із кабінету, колишньої лоджії, заставленої моніторами. — Вона тупотить, як слон. У мене думки розбігаються. Оленка, дванадцятирічна дівчинка, тиха й слухняна, звикла навшпиньки пробиратися до своєї кімнати. Світлана, щойно переступивши поріг після зміни, вже закатувала рукави. Вона мила посуд, прала, готувала обід, пошепки робила з дочкою уроки. Усі рухи — вивірені, тихі, спокійні. Вона існувала в режимі постійного згладжування кутів, усунення фонових шумів, які могли б завадити священнодійству під назвою «робота Артема»…
Життєві історії 0
Світлана працювала медсестрою у хірургічному відділенні міської лікарні. У неї був ненормований графік із нічними та денними чергуваннями. Нерідко вона поверталася додому під ранок, коли сіре небо тільки-но
– Я втомилася, Артеме. Просто дуже втомилася. Як ніколи… Анастасія сама не впізнала свого голосу. Хрипкий, наче вона не спала тиждень. Хоча який тиждень – три роки. Артем застібав манжети сорочки, не повертаючись. Дзеркало в передпокої відбивало його зосереджене обличчя, ідеально виголене підборіддя, бездоганний проділ. – Втомилася? – він хмикнув. – Від чого, Настя? Від своїх серіалів?…
Життєві історії 0
– Я втомилася, Артеме. Просто дуже втомилася. Як ніколи… Анастасія сама не впізнала свого голосу. Хрипкий, наче вона не спала тиждень. Хоча який тиждень – три роки. Артем
Коли вона вже набирала номер Ярослава, задзвонив телефон. На екрані висвітилося його ім’я. — Де ти?! — випалила вона відразу ж. — Де Аліна? Чому вдома як у морозилці? — Не кричи, — відгукнувся він роздратованим тоном, як завжди при незручних розмовах. — Ми у моєї мами. Алло! Чуєш? Все нормально. — У Галини Іванівни? О дев’ятій вечора?!…
Життєві історії 0
Оксана застигла в дверях дитячої, не зводячи очей з порожнього ліжечка. Ковдра була скинута, плюшевий заєць лежав на підлозі, а кватирка була відчинена навстіж, впускаючи крижане січневе повітря.
Я стояла біля плити, помішувала соус, коли почула, як за спиною відчинилася кухонна шафка. Обернулася — Сергій стояв з відчиненими дверцятами і вивчав вміст. Дістав банку з гречкою, подивився на світло, поставив назад. Дістав пачку рису, похитав головою. — Світлано, у тебе тут система зберігання взагалі ніяка. Крупи треба за розміром ставити, а не як заманеться. Я вимкнула конфорку: — Вибач, що ти сказав?…
Життєві історії 0
Я стояла біля плити, помішувала соус, коли почула, як за спиною відчинилася кухонна шафка. Обернулася — Сергій стояв з відчиненими дверцятами і вивчав вміст. Дістав банку з гречкою,

You cannot copy content of this page