— Відчиніть же хвіртку! У мене лічильник у таксі крутиться, а розсада на вітрі псується!
— Жінко, я зараз викличу поліцію.
— Та викликайте кого хочете! Я на своїй землі стою!
Раїса Федорівна ще раз смикнула за металеву ручку. Безрезультатно. На завісах висів масивний новий замок, якого ще тиждень тому тут точно не було.
По той бік паркану з металопрофілю стояла незнайомка в темних сонцезахисних окулярах із секатором у руці. Відступати вона явно не збиралася.
За спиною свекрухи важко дихав таксист, вивантажуючи на узбіччя вже третю картонну коробку з високими кущами помідорів.
— У мене договір оренди, — сухо повідомила незнайомка. — Звільніть прохід.
— Який ще договір? — Раїса Федорівна підвищила голос, намагаючись перекричати шум машини, що проїжджала трасою. — Це дача мого сина!
Стьопа мені особисто ключі дав! Виганяй своїх дачників, ми з розсадою біля хвіртки стоїмо! Ось вони, ключі!
Вона потрусила перед прутами паркану брелоком.
— Мені абсолютно байдуже, хто такий ваш Стьопа, — спокійно відповіла жінка. — Власниця ділянки за документами — Аліса. Я переказала їй оплату за три місяці наперед.
Раїса Федорівна обурено видихнула:
— Якийсь кошмар! Ви в своєму розумі? Я мати господаря! Впустіть мене негайно, у мене розсада в’яне! Я з березня ці помідори доглядала!
— Ви порушуєте мої межі. Приберіть коробки від в’їзду.
Євгенія дістала з кишені смартфон і набрала номер.
Аліса в цей час перебувала в галасливому цеху друкарні. Гуділи друкарські верстати. Працюючи начальницею зміни, вона якраз перевіряла кольорову гаму свіжого тиражу буклетів.
Вібрація в кишені змусила її відволіктися від аркушів картону.
Дачу, яку отримала від діда по батьківській лінії, Аліса здала два тижні тому — абсолютно офіційно, через агентство нерухомості.
Зробила вона це з однієї простої причини: її чоловік Степан пів року тому вклав гроші в сумнівний проєкт шкільного приятеля, який прогорів за місяць.
На Степані завис величезний мінус на кредитній картці, що загрожував перерости в опис майна.
Аліса пустила на дачу чужих людей, а отриманий аванс повністю переказала банку. Чоловік тоді довго вагався, відводив погляд, але сперечатися не наважився.
Вона відійшла в коридор і відповіла на дзвінок.
— Алісо, добрий день. Це Євгенія, — пролунав рівний голос орендарки. — Тут якась літня пані ламає мені паркан і вимагає впустити її на ділянку.
Представляється матір’ю вашого чоловіка. Мені викликати патруль чи ви самі вирішите це питання?
Аліса міцно заплющила очі.
— Євгеніє, я прошу вибачення. Нікого не впускайте на територію. Я зараз усе вирішу.
Вона скинула виклик і відразу знайшла в контактах номер чоловіка. Степан відповів після п’ятого гудка. На тлі грала музика.
— Стьопа, давай по суті, — рівним тоном почала Аліса. — Чому твоя мати прямо зараз штурмує мою дачу з коробками розсади?
На тому кінці дроту виникла пауза. Музика стала тихішою.
— Ну… ми ж саме обговорювали це, — заїкаючись, відповів Степан. — Вона хотіла на свіже повітря. Вік, зрештою.
— І?
— Ну, я й сказав, щоб вона їхала на дачу.
Аліса притулилася плечем до прохолодної стіни коридору.
— Степане, ти знущаєшся? Ми здали будинок. Ти сам радів, що ми погасили твій борг перед банком. Я тобі особисто показувала договір.
— Та я думав, ти перебільшуєш! — у голосі чоловіка пролунали ображені нотки. — Хто ж рідну матір на вулицю виставить заради якихось чужих тіток?
Я їй свої старі ключі віддав. Думав, приїде, ви там самі розберетеся. Нехай би в літній кухні пожила, шкода тобі, чи що?
— Розберемося, значить, — Аліса не підвищувала голос, але слова виривалися важко. — Чужими руками все вирішити захотів. Як завжди.
— Алісо, ну не дратуй мене! Сама розумієш, вона б мені весь мозок виїла, якби я відмовив. Подзвони цій своїй квартирантці, скажи, що обставини змінилися.
— Обставини не змінилися, бо ми всю її оплату витратили на твої борги. Дякую, Стьопа…
Аліса перервала дзвінок. Руки злегка тремтіли від роздратування.
Вона написала коротке повідомлення Євгенії: «Не пускати. Можете викликати поліцію, якщо продовжить ламати двері».
Минуло п’ятнадцять хвилин. Аліса підписувала накладні на відвантаження, коли телефон задзвонив знову.
На екрані світилося ім’я свекрухи.
— Алісо! — Раїса Федорівна одразу ж закричала. На задньому плані шуміла траса. — Що це за цирк ти влаштувала? Що це за баба на моїй грядці господарює?
— Добрий день, Раїсо Федорівно. Це не ваша грядка. Будинок здано в оренду на весь сезон.
— Як здано?! — обурення свекрухи перейшло на ультразвук. — Степан сказав, що я можу хоч все літо тут жити! Я й сусідці пообіцяла, що прийму її!
Я ж готувалась, розсаду вирощувала! Виганяй своїх дачників, ми біля хвіртки стоїмо! Таксист уже обурюється, у нього очікування платне!
— Нехай їде. Та ви туди не зайдете.
— Що значить не зайду? Я на правах матері вимагаю! Вирішуй це негайно!
— Вимагати ви можете у свого сина.
— У мене тиск стрибає від ваших витівок! Що люди скажуть, коли дізнаються, що невістка мене з двору виганяє?
Аліса відійшла до вікна.
— Раїсо Федорівно, давайте без лірики. Стьопа вам збрехав. Він набрав боргів на кругленьку суму.
І щоб колектори йому життя не зіпсували, я здала свою особисту нерухомість. Він чудово про це знав, коли давав вам ключі від старого замку.
На тому кінці запанувало довге сопіння. Здається, інформація про борги сина стала для свекрухи новиною. Але вектор гніву швидко змінився:
— То нехай ця твоя… виїжджає! Поверни їй гроші! Знвйдете, де взяти. Ти ганьбиш нашу родину! У нас так не прийнято!
— Грошей немає. Вони пішли в банк за вашого сина, — вимовила Аліса. — Будинок не звільниться. Викликайте таксі.
Вона поклала слухавку й сховала телефон у кишеню робочого халата. Зміна тривала, тираж вимагав контролю…
Аліса майже забула про ранкову розмову, але ближче до обіду двері цеху розчинилися. Всередину швидким кроком увійшов Степан.
Він виглядав схвильованим, озирнувся, помітив дружину біля фальцювального апарату й попрямував просто до неї, лавіруючи між піддонами з картоном.
— Навіщо ти матері про борг розповіла? — одразу ж накинувся він на неї.
Чоловік намагався говорити тихо, але з явною претензією.
— Вона мені щойно розривала телефон дзвінками та повідомленнями! Плаче, і у неї через тебе стався гіпертонічний криз!
Аліса спокійно відклала бракований аркуш убік.
— А ти навіщо відправив її на чужу територію з речами?
— Я просив по-людськи! — Степан нервово потер перенісся. — Ну зателефонуй ти цій жінці, скажи, що форс-мажор! Повернемо ми їй ці копійки якось потім. Ми в процесі, я знайду підробіток…
— Ти знайдеш підробіток? — Аліса окинула чоловіка виразним поглядом. — Як той стартап, у який ти вклав майже триста тисяч з кредитної картки?
— Не починай! Мати стоїть на спеці!
— Вона доросла людина. Нехай сідає в машину й їде додому.
— Таксист вимагає оплатити простій, у неї готівки не вистачає! Перекажи йому зараз же на картку й пусти мою матір на дачу!
Степан спробував узяти телефон дружини, що лежав на робочому столі, але Аліса випередила його й спритно сховала апарат у кишеню.
— Степане, охолонь. Слухай мене уважно.
Вона трохи нахилилася вперед, ігноруючи цікаві погляди пакувальниць із сусідньої лінії.
— Будинок здано. Договір укладено, все оплачено. Мати туди не увійде ні сьогодні, ні завтра, ні навіть в серпні.
— Ти не маєш права так поводитися з моєю родиною! Ми ж домовлялися, що дача спільна!
— Це моя дача. І мої правила.
— Я твій чоловік!
— Ось саме, чоловік. Який потайки бере кредити, прогорає, а потім ховається за моєю спиною перед матусею.
Степан озирнувся на робітниць цеху. Ті поспішно вдали, що дуже зайняті сортуванням браку.
— Не вплутуй сюди гроші! Мама тут до чого? Вона просто хотіла садити свої помідори! Вона ж, між іншим, старається заради нас!
— Заради нас? Чи щоб перед сусідками похвалитися, яка вона господиня на чужій ділянці?
— Ти егоїстка, Алісо. Тобі важливі лише твої папірці: договори, кредити. А на живих людей тобі плювати.
Аліса витерла руки паперовим рушником.
— Якщо тебе так сильно турбує криза твоєї матері — їдь до неї. Оплачуй таксі зі своєї заначки. Забирай її коробки з помідорами й вези до нас у квартиру. Нехай ставить розсаду на наш балкон.
Степан відсахнувся, ніби вона запропонувала йому щось немислиме:
— Тобто до нас? У нас немає місця. Там лоджія вузька. І взагалі… я працюю, мені ніколи.
— Ну то й працюй. І мені не заважай, у мене терміновий план.
— Алісо, я тебе попереджаю: якщо мама зараз через тебе потрапить до лікарні…
— То винен у цьому будеш тільки ти, — Аліса не дала йому договорити. — Бо це ти не зміг сказати їй «ні». Тобі хотілося бути хорошим синочком. Ось і будь ним. Але за свій рахунок.
— Класно, як ти все гарно переграла! — гірке визнання поразки зірвалося з вуст Степана. — Значить, я поганий, а ти біла й пухнаста? Здала дачу й радієш?
— Я радію, що до нас не прийдуть пристави описувати техніку.
Аліса розвернулася й пішла вздовж лінії верстатів. Вона на ходу роздавала вказівки друкарям, повністю ігноруючи присутність чоловіка.
Степан ще пару хвилин постояв біля фальцювальної машини, розгублено помацав кишені куртки й швидко відступив до виходу.
Увечері Аліса затрималася на роботі: складала таблиці щодо витрат матеріалів. На екрані телефону з’явилося нове повідомлення.
Євгенія надіслала фотографію лічильника на веранді та короткий текст: «Показання зняла. Більше ніхто не турбував».
Аліса надіслала у відповідь коротке «Дякую» і викликала таксі додому.
Степан того вечора так і не привів матір до їхньої квартири. Раїса Федорівна повернулася до себе.
Сусідки потім довго обговорювали, як вона вивантажувала коробки з розсадою біля свого під’їзду. Таксисту, судячи з усього, платив Степан зі своїх заощаджень, на які планував замінити шини.
У квартирі було темно. Аліса роззулася у передпокої й пройшла на кухню.
Степан стояв біля раковини й механічно мив сковорідку після вечері в напівтемряві.
З дружиною він спілкувався виключно односкладовими фразами, старанно вдаючи величезну образу.
Аліса мовчки налила собі води. Чоловік навіть не обернувся…
Він змінився. Перестав розкидати свої речі у вітальні, а напередодні навіть сам запустив пральну машину.
Мабуть, побоювався, що дружина застосує свої радикальні методи вирішення проблем і до нього. Та Алісу це цілком влаштовувало.
