— Ви з першого дня намагаєтеся мною керувати!  Де жити, як жити, що купувати, що готувати! Ви навіть намагалися вирішувати, коли нам дітей заводити! — Тому що ти безвідповідальна! — випалила Марина Петрівна. — Тобі тридцять років, а ти як дитина! Якби не я, ви б давно вже по світу пішли!
— Марино Петрівно, я ж сказала — ми не купуємо цю квартиру! — голос Олени тремтів від ледь стримуваного гніву, коли вона побачила свекруху в кабінеті нотаріуса. Жінка
— А чого ти мовчала, що премію отримала? — кричав неприємно знайомий голос. — Ми б давно кредит закрили! Христина різко розплющила очі. На кухні стояла свекруха, розмахуючи банківською випискою, взятою зі стола…
Христина зачинила двері орендованої квартири і притулилася до них спиною. Третій рік у цих стінах. Третій рік оренди замість власного житла. Дмитро сидів на дивані, занурившись у телефон,
— Нічого не розумію, — нарешті вимовив Віктор Степанович. — Який кредит? Вероніка гірко посміхнулася. — Той самий, який ви взяли шість місяців тому. Який мав оплачувати Павло. Але чомусь плачу я. Галина Іванівна повернулася до сина. — Павлуша, це правда?
— Твої батьки пропонують переписати житло на тебе, — голос Вероніки звучав рівно. Павло розгублено посміхнувся. — Навіщо? Це ж твоя квартира. Віктор Степанович підвівся з дивана. —
Іра сіла на край ліжка, а потім дотягнулася до пульта і поставила фільм на паузу. — Що таке? — запитав чоловік.  Тільки коли перервався показ, він помітив, що вже не один. — Вова, скажи чесно, ти…
Якось Іра вирішила влаштувати сюрприз чоловікові. Відправила сина до своїх батьків, приготувала вечерю, запалила свічки і, одягнувши красиву білизну під ажурний халатик, стала чекати його вдома. Коли чоловік
— Тобто ти пропонуєш знову все оплатити нам? Після того, що вони про нас говорять за спиною? — Просто не хочеться втрачати друзів через гроші, — невпевнено сказав він. — А ти впевнений, що це справжні друзі?
— Оля, а коли ми цього року до вас на шашлики їдемо? — Христина говорила з такою інтонацією, яка відразу видавала, що це питання не випадкове. Ольга глибоко
— Що значить «самі»? Вона твою рідну сестру образила! Ти повинен поставити її на місце! І тут Валерій зробив те, чого ніколи не робив раніше.  Він обрав сторону…
— До речі, за годину Ірка привезе дітей, — кинув Валера так недбало, ніби повідомив про прогноз погоди. Він стояв біля кухонного столу, намазуючи масло на шматок підсмаженого
— Ану швидко дістала чек зі смітника, — чоловік вказав пальцем на сміттєве відро, — спеціально викинула, щоб приховати свою марнотратність? — його обличчя виглядало лякаюче. Перебираючи руками очистки від овочів і чайні пакети, Валентина заплакала. Такого приниження вона не відчувала ще жодного разу…
— Думаєш, я повірю, що ти випадково викинула чек з магазину? Знову купила щось непотрібне і тепер боїшся сказати? Припини розкидатися моїми грошима! Ти живеш за мій рахунок,
— Це якесь непорозуміння. Він не міг такого наговорити. Діна увірвалася до Пилипа в кабінет, минаючи секретарку, і накинулася з обвинуваченнями…
Дев’ять пропущених від мами. По спині у Діни поповз неприємний холодок. Що могло такого статися, що за годину, поки Діна була на важливій, між іншим, нараді, вона стільки
— Йди від нього, — радила сусідка, Люда, з якою Іра часом спілкувалася. — Зої потрібен батько, як дівчинці рости без батька? Та й куди я піду? — охала Ірина. — Та хоч до мене. Не шкода? З таким батьком вона не дівчиною стане, а роботом-пилососом, — говорила сусідка…
— Йдеш? Ну то й вимітайся! — сказав Василь дружині, Ірині. Їй не було куди йти, та й кому вона, крім нього, потрібна…   … Вони прожили 18
— Гена, це ж твоя мати! Ти що поводишся, як нерідний? Прийдіть з Ольгою, Маринці хоч допоможіть! Та хоч просто поруч з матір’ю посидьте. — Слухай, Ілюха! Не хочу я дивитися на це все. Нерви у мене слабкі. Боюся — серце не витримає. Давайте вже ви якось самі, якщо вже взялися…
— Ну що? Коли я свою частку отримаю? — Генка оглядав квартиру, немов був тут уперше. — Гена, ти нічого не поплутав? Ідіть, звідки прийшли! — Ілля не

You cannot copy content of this page