Головна

Життєві історії

— Що тобі потрібно? — Те, що забрали. Мій дім. Мою землю. Моїх дітей, — постать вказала на село. — Вони жили тут, де текла моя найсильніша течія. Дзвін змусив мене піти, але я все одно повертаюся
Життєві історії 0
— Гості вибирають, кого забрати з собою. Вони завжди голодні, — Марія Петрівна говорила так, наче розповідала про щось буденне. — Річка давно змінила русло, але іноді вона
— Ти, вічно нещасна, з цим докірливим поглядом невигуляного спанієля! — Віктор зло блиснув очима. — Ти хоч уявляєш, як це — повертатися до жінки, з якою нудно? — Навіщо ж повертався? — тихо спитала вона. — Бо я дурень, думав, так правильно
Життєві історії 0
— Я завжди кохав лише одну жінку, — голос Віктора звучав трагічно, з надривом. — Вона була для мене всім. — Я розумію, у мене теж були стосунки,
— Нічого собі! Виходить, що мої батьки подарували твоїй матері половину дачі?! — Вважай, як хочеш, — байдуже відповів Михайло. — Добре, спробую поговорити з твоєю матір’ю. Можливо, в неї хоча б залишилася частинка совісті! — рішуче заявила жінка
Життєві історії 0
Десять років у шлюбі з Михайлом Наталія вважала себе найщасливішою на світі. У них із чоловіком був восьмирічний син, якого вони безмежно любили. Здавалося б, чого ще бажати?
Гості почали збиратися ближче до обіду. Павло допомагав накривати на стіл, Катруся гралася, а Марія контролювала процес, не забуваючи робити зауваження невістці на кожному кроці. — Ганно, ти забула покласти виделки на стіл, — нагадала вона
Життєві історії 0
Марія завжди вважала, що в її домі все має бути за її правилами. Вона любила збирати родину за великим та багатим столом, особливо на свій День народження. Щороку
— Марійко, — буквально випадаючи з автомобіля, — прокричала Клара, — це ти? Треба ж, чудово виглядаєш! Я тебе одразу й не впізнала, цвітеш і пахнеш! — Здрастуй, — усміхнулася Марія Миколаївна, — ти якими вітрами сюди? — Та ось, вирішила сюрприз тобі зробити, приїхати, побачитися. Ми ж з тобою бачилися, дай Боже пам’яті, останній раз років десять тому
Життєві історії 0
Марія Миколаївна все своє життя прожила в селі. Закінчивши в місті ветеринарний технікум, вона повернулася в рідні краї, вийшла заміж за сусідського хлопця Семена, влаштувалася на роботу. Жило
Я змучилася, Андрію. Кожні вихідні одне й те саме — гості, готування, прибирання. Я навіть не встигаю просто відпочити! Полежати на ліжку – для мене якась рідкість. — Ну і що? — він розвів руками. — Це ж нормально! Ти господиня, ти повинна зустрічати гостей так, щоб їм хотілося приходити знову й знову
Життєві історії 0
— Я змучилася, Андрію. Кожні вихідні одне й те саме — гості, готування, прибирання. Я навіть не встигаю просто відпочити! Полежати на ліжку – для мене якась рідкість.
— Мамо, одна справа виходити заміж замолоду, а інша справа — коли вже майже все волосся сиве. Навіщо він тобі взагалі потрібен? — А тобі твій Денис навіщо потрібен? Перелічи всі пункти, а потім усі ті самі додай до мого списку. Якщо в мене волосся сиве, це ще не означає, що я розучилася любити, або що мене ніхто не може полюбити! — роздратовано сказала Марина
Життєві історії 0
Коли Марина розповіла донькам, як їй здавалося, радісну новину, то зовсім не очікувала такої реакції. Вона ж думала, що діти за неї порадіють і підтримають, але наткнулася на
– Іро! У нас гроші пропали, ми на машину відкладали! – А до чого тут Вадим, чи я? Ти на що, сестро, натякаєш? – Я натякаю? – у Віри навіть зірвався голос. – Ти взяла без дозволу наші ключі, при цьому дала їх хлопчиську, у якого мізки ще між ніг
Життєві історії 0
– Артеме, чуєш, Артем! Ти гроші часом із заначки не брав? – Ні, ти що! У будь-якому разі я б без тебе не поліз. А що там, невже…
— Ти, Ксюшо, тепер теж наша родина. Нічого для тебе не шкода, — усміхався Василь, — Коли розпишетесь? Не зволікайте. А ми з мамою вам документи на квартиру підготуємо якраз. Так, кохана? — Звісно, — ледь вимовила вона. Павло розгубився, але Ксенія швидко підібрала слова: — Дякую, це просто неймовірно, але ми ще не розписалися, та й у майбутньому ми навряд чи зможемо прийняти від вас такий дарунок
Життєві історії 0
— Ну чого ти впираєшся? У тебе є однокімнатна. В Василькові. От і віддай її синові. Він туди дружину приведе. Пора йому й свою сім’ю будувати. Тобі ж
— Колю, я навіть не знаю… Я і село — абсолютно несумісні речі. У мене тут і робота, і друзі, та й взагалі… — Так не назавжди ж! Я буду в кімнаті в гуртожитку тут жити й працювати, а ти поки в селі в батьків. А робота для лікаря там завжди знайдеться. Медики в сільській місцевості потрібні, — не вгамовувався Микола
Життєві історії 0
— Маринко, може, все-таки поживемо в батьків у селі кілька років, га? Дивись який рахунок за квартиру, ми на свою з такою комуналкою та квартплатою ніколи не назбираємо…

You cannot copy content of this page