Життєві історії
— Мамо, ну а ти перед ким вихваляєшся? Ти ці дрова на собі тягаєш, а цей… пузо он відростив і сидить задоволений. — Тетянко, та він на роботі,
— Це її пропозиція була, вона на словах тоді дуже сина засуджувала, на моєму боці «активно» була. А мені було все одно як: орендувати собі житло за гроші,
— Матусю, а ти де? — У мене все гаразд, якщо ти про це. — Ні, не гаразд, я заїхала додому, а там чужі люди. Ти що, квартиру
— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швиденько заскочу, грошей на картку закину і поїдемо, добре? — Добре, синку, ти не квапся, встигнемо, я не поспішаю, магазини зараз допізна
— Ми ж домовлялися зупинитися на двох дітях, — не особливо радісно сприйняв новину дружини Матвій. – Софійці п’ять років, Данилкові — три, може їх спочатку на ноги
— Я йду назавжди. Я іншу жінку знайшов, молоду, на відміну від тебе. — Ну то йди, чого ти став? — хмикнула Валя і знову повернулася до екрана
Андрійко покохав Віту без тями, зовсім втрати голову та здоровий глузд. І його, на відміну від багатьох чоловіків, зовсім не бентежила наявність у неї синочка. Андрійко й сам
Тетяні останнім часом було дуже непросто, оскільки довелося справлятися самотужки з серйозними труднощами. Спочатку син в дорожню пригоду на мотоциклі потрапив, і після тривалої реабілітації ще залишалася кульгавість.
— Лідо, — спитала якось Ірина Вікторівна невістку, — а що ти своїй мамі зазвичай даруєш? Свекруха була енергійною жінкою п’ятдесяти семи років, яка жила у власному сільському
— Ну от, приїхали… — важко зітхнув Дімка, тримаючи в одній руці валізу, а в іншій — руку дружини. Аня, мружачись від сонця, вдивлялася у ворота старого дачного