Життєві історії
— Ось так, Настенько, двох дітей завів, обов’язків за утриманням сім’ї не виконує, про житлові умови взагалі мовчу, зате він любить свою роботу, – каже подрузі Ганна. —
— “Залізно” домовлялися ж минулої осені, все там прибрали під орендарів, багато вивезли до свого підвалу у міській квартирі, а тепер знову починається, – сердиться Тетяна. — Невже
— Два роки тому я, що називається, насилу відмовилася від цієї почесної місії, а тепер питання знову виникає. І головне – знову я крайня, не син, не онука,
Баба Нюра йшла у небуття, тихо згасаючи. Сусіди її, пенсіонерки селища, нарікали: — Рано йде Нюрка… Всього сімдесят років. За сільськими нашими мірками дуже мало… Баба Нюра останніми
— А чому, власне, це я маю зараз дочку вчити? – обурена Галина Леонідівна. – Та гаразд би ще, якби просто допомоги у нас із чоловіком попросили, але
— Донька мені зателефонувала і «очі відкрила», – зі сміхом каже Ірина Семенівна. – Виявляється сваха на мене ображена. А то ж я дивлюся, що листівок дурних у
— Я своєму чоловікові довіряю, та й давно вже я не та наївна дівчинка, у якої просто так можна вкрасти вподобаного хлопчика, але спілкуватися з нею не хочу
— Це не родичі, – каже про батьків невістки Валентина Дмитрівна. – Це якась сарана. Перший рік ми ще якось терпіли, а тепер просто сина поставили до відома.
Все у Вадима починалося чудово. Після школи хлопець вступив до університету, там легко вчився, насолоджуючись студентським життям, там і майбутню дружину зустрів. Розумниця і красуня Жанна одразу, щойно
— Не буду я з нею жити, батьку! Не змусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер навіщо вона мені, коли я своє справжнє кохання