Головна

Життєві історії

Сума боргів була лише на кілька тисяч більша за суму, що вона накопичила на квартиру. — Ви що, з глузду з’їхали? — Це все назбиралося поступово, — виправдовувався батько. — Одним кредитом погашали інший, відсотки росли… — А Олена що, весь цей час не працювала?
Життєві історії 0
— Ви від мене ні копійки не отримаєте! Самі боргів набрали, самі і віддавайте! — дочка грюкнула дверима батьківської квартири…   …Електричка повільно під’їжджала до знайомої платформи, і
— Але це ж несправедливо! — раптом спалахнув Андрій. — Чому я своїх друзів не можу запрошувати в гості, а ти своїх можеш? — Чому? Зараз, любий, я тобі поясню! — і він уже шкодував, що почав цю розмову, бо побачив, як блиснули очі дружини.
Життєві історії 0
Все почалося з того самого дня, коли Андрій прийшов додому з блиском в очах і таємничою посмішкою на обличчі. — Олена, сонечко, — почав він, ледь переступивши поріг,
І тут з кухні вийшов сусід, дядько Коля. — Ого, які люди! Хлопці, подивіться, хто до нас приїхав! – прогудів він. Володя з неприязню відзначив про себе це «до нас» і не потиснув простягнуту до нього руку. — Що він тут робить? — запитав Володя суворо, так у нього викладачі на іспиті запитували відповідь на білет.
Життєві історії 0
Батька не стало взимку, через кілька днів після Нового року, а мати навіть не повідомила йому про це. Вона все життя мріяла, щоб Володя вивчився і став «людиною»,
Сергій уявив, як все це буде. — Сергію! — вигукне Наталя. — Це все неправда. Я не розумію, кому знадобилося поширювати про мене всю цю жахливу брехню! І я не знаю нікого з цих людей. «Ах, жахливу брехню, — з посмішкою подумаю я. — Людей, кажеш, не знаєш. Ну-ну». — Не знаю, не знаю, — задумливо промовлю я, дивлячись кудись у далечінь. — Не мені, звичайно, судити. Але тільки, Наталонька, диму ж без вогню не буває.
Життєві історії 0
Тиждень тому таємно від дружини Сергій придбав другий телефон. І з нього став надсилати на основний свій телефон повідомлення. Таким чином він сам собі щодня надсилав по дві-три
Серафиму мати народила в дівоцтві, як говорили в селі: «принесла в подолі». Привезла до матері в село, сама вчилася в місті, а Марія сплеснула руками. — Ох, горе мені, горе, скільки разів я тобі говорила, не послухала мене, — лаяла вона свою непутящу дочку. — Ось вам онука, виховуйте з дідом, самі назвіть її, як хочете, — тільки й сказала вона і поїхала.
Життєві історії 0
Серафиму мати народила в дівоцтві, як говорили в селі: «принесла в подолі». Привезла до матері в село, сама вчилася в місті, а Марія сплеснула руками. — Ох, горе
— Олена, п’ять років минуло, — почала вона, не піднімаючи очей від миски. — П’ять років! А толку ніякого. Я продовжувала мити посуд, намагаючись не реагувати на знайомі нотки в її голосі. Але всередині все стискалося в тугий вузол. — Моя подружка Галя каже, що у її невістки вже двоє діток. А та заміж вийшла всього три роки тому. — Ганно Петрівно, ми з Дімою намагаємося…
Життєві історії 0
Ганна Петрівна знову почала перебирати крупу, старанно вишукуючи чорні зернятка, немов все її життя залежало від ідеальної чистоти гречки. Я знала цей ритуал напам’ять — так свекруха заспокоювала
— Ти знову сама собі вигадала проблеми, Лера. Ну відпочине мама тиждень-другий, подумаєш. Будинок все одно пустує, — ліниво відгукнувся Павло, занурившись у телефон. — Паша, ти зараз серйозно? Це будинок моєї бабусі. Мій. Я в нього рік вкладала. Сама. Одна. З тобою, нагадаю, ми тоді тимчасово «робили паузу». І нічого він не пустує — я тут живу.
Життєві історії 0
— Ти знову сама собі вигадала проблеми, Лера. Ну відпочине мама тиждень-другий, подумаєш. Будинок все одно пустує, — ліниво відгукнувся Павло, занурившись у телефон. — Паша, ти зараз
— Зачекай, не виходь з машини, ти повинна дещо знати, — сказав Євген діловим тоном і суворо поглянув на Олену, ніби оцінюючи її на предмет серйозності. — Якщо ти хочеш бути зі мною — є умова. — Так, звичайно… — напружилася Олена. Вона і без того відчувала себе незатишно в цій новій ролі коханки. Але ж все може змінитися… Вони краще пізнають одне одного… Хоча кого вона обманює! Чоловік такого польоту не для неї!
Життєві історії 0
— Зачекай, не виходь з машини, ти повинна дещо знати, — сказав Євген діловим тоном і суворо поглянув на Олену, ніби оцінюючи її на предмет серйозності. — Якщо
Оля поспішала, а тому мало не впала. Прямо на сходинці пекарні сиділа літня жінка. Її обличчя не було видно, а голову вона обхопила руками. Поруч лежав звичайний пакет з хлібом і молоком. Там же лежало кілька дрібних купюр і дрібні гроші. Інша жінка зупинилася, порилася в своїй сумці і кинула дрібні гроші в пакет. — Соромно, мабуть, така пристойна на вигляд, а туди ж.
Життєві історії 0
Ольга поспішала, треба було терміново бігти додому, а перед цим купити хліб. Якийсь особливий. Єгор скинув їй назву і фото, а також пекарню. Пекарню вона знайшла, а ось
Дочка повернулася додому пізно, відразу кинулася на кухню: – Мамо, хочу їсти! – Сідай! – і відразу перейшла до розпитувань. – Де це ти допізна пропадала? – З подругами гуляли, – при цьому дочка важко зітхнула. – Що зітхаєш? Знайдеш ти ще свого судженого. Тобі всього сімнадцять років. – Скоро вісімнадцять, – і втупилася в тарілку, поставлену матір’ю на стіл. – Яна, тільки дурниць не нароби!
Життєві історії 0
Дочка повернулася додому пізно, відразу кинулася на кухню: – Мамо, хочу їсти! – Сідай! – і відразу перейшла до розпитувань. – Де це ти допізна пропадала? – З

You cannot copy content of this page