Головна

Життєві історії

— Ба, я вже скоро приїду, — сказала Катя. — Добре, — відповіла бабуся. Каті здалося, що та ще щось хотіла сказати. І голос у неї був якийсь дивний, ніби винуватий. — З тобою все гаразд? — поспішно запитала Катя, поки бабуся не перервала зв’язок. — Зі мною все добре. Тільки… приходь швидше. — І вона відключилася. Катя поклала телефон у сумку, розвернулася і пішла до зупинки, гадаючи, чому бабуся просила її швидше прийти додому.
Життєві історії 0
Катя вийшла з коледжу і пішла в протилежну сторону від зупинки. До 8 Березня залишалося кілька днів, а вона ще не купила подарунок бабусі. Все не могла вибрати.
— Що значить розлучаємося? — здивовано запитав чоловік у дружини. — Ми ж тільки іпотеку взяли!… …Валентина стояла біля плити, механічно помішуючи овочеве рагу. На кухні пахло тушкованими баклажанами і спеціями. За вікном повільно згасав жовтневий день, забарвлюючи небо в блідо-бузкові тони. З вітальні доносився гучний голос Сергія — він вкотре розповідав комусь по телефону, яка у нього «безвольна» дружина. — Уявляєш, Максим, — реготав він, — вчора знову намагалася мені щось довести щодо ремонту. Каже, давай зробимо спальню в інших тонах. Я їй відразу пояснив — буде так, як я вирішу.
Життєві історії 0
— Що значить розлучаємося? — здивовано запитав чоловік у дружини. — Ми ж тільки іпотеку взяли!…   …Валентина стояла біля плити, механічно помішуючи овочеве рагу. На кухні пахло
Мама лежала на дивані, відвернувшись до стіни, в одязі, в якому вранці пішла на роботу. — Мамо, — покликала Катя. — Мамо-о. Мама повернула голову і через плече подивилася на дочку. — Ти захворіла? — запитала Катя. Мама не відповіла і знову відвернулася до стіни. Катя встигла помітити опухлі від сліз очі.
Життєві історії 0
Катя прийшла зі школи і побачила на вішалці в передпокої мамине пальто. Чоботи її теж були на місці. Дівчинка здивувалася, адже в цей час мама повинна бути на
— Не знаю, як тобі сказати… — Марія нервово поправила пасмо волосся, дивлячись на чоловіка. — Твоя сестра вчора зателефонувала з таким дивним проханням… Юра підвів погляд від ноутбука. — Яким? Знову хоче, щоб я їй з документами допоміг? — Ні, вона… — Марія запнулася. — Вона сказала: «Висели мешканців, я у тебе в квартирі тимчасово поживу»
Життєві історії 0
— Не знаю, як тобі сказати… — Марія нервово поправила пасмо волосся, дивлячись на чоловіка. — Твоя сестра вчора зателефонувала з таким дивним проханням… Юра підвів погляд від
– Ну і навіщо тобі дитина? Настя, тобі під сорок! Які можуть бути діти, – сестра розсміялася. Настя повільно поставила чашку на стіл, спостерігаючи, як Світлана витирає сльози після чергового нападу сміху. Кухня раптом здалася їй занадто тісною, а запах завареного чаю – нудотним. – Свєта, я серйозно. Я хочу усиновити дитину з дитячого будинку. Світлана махнула рукою і знову розсміялася. – Та годі тобі! У твоєму віці люди про онуків думають, а не про те, щоб підгузки міняти!
Життєві історії 0
– Ну і навіщо тобі дитина? Настя, тобі під сорок! Які можуть бути діти, – сестра розсміялася. Настя повільно поставила чашку на стіл, спостерігаючи, як Світлана витирає сльози
— Та не переживай ти, Віра, все під контролем! — мати говорила по телефону так голосно, що я почула ще з порога. — Марина оплатила, організувала, сама все привезе. А потім нехай з дітьми посидить, що їй ще робити? Все одно одна, за столом нудьгуватиме. Хоч якась користь від неї. Я завмерла в передпокої батьківської квартири, тримаючи в руках пакет з продуктами.
Життєві історії 0
— Та не переживай ти, Віра, все під контролем! — мати говорила по телефону так голосно, що я почула ще з порога. — Марина оплатила, організувала, сама все
— Олечка! Ти сьогодні дивовижно гарна. Не можу намилуватися! — спокусливим голосом муркотів Євген. — Як мені добре поруч з тобою… Як спокійно. Ти моя втіха! Моє щастя. Як чудово, що ми зустрілися… Чоловік співав свою стару пісню. Ольга зустрічалася з ним уже другий рік. І в її тридцять подібні дифірамби вже мало гріли душу. Хотілося більшого. Стабільності, сім’ї, дітей хотілося. Але коханий чомусь так і не кликав її під вінець. Ольга ніяк не могла зрозуміти, чому Женька з цим тягне.
Життєві історії 0
— Олечка! Ти сьогодні дивовижно гарна. Не можу намилуватися! — спокусливим голосом муркотів Євген. — Як мені добре поруч з тобою… Як спокійно. Ти моя втіха! Моє щастя.
Скільки Алла себе пам’ятала, вони завжди жили удвох з мамою. Мама її, звичайно, любила. Але їй потрібно було заробляти гроші, і Алла часто залишалася вдома одна. Мама працювала в магазині, приносила додому продукти в пом’ятих, а то й подертих упаковках. — Подумаєш, пом’ята, зате дісталася майже задарма. Всередині все ціле. Їж, давай, — говорила мама, висипаючи цукерки у вазу і викидаючи подерту коробку у сміттєве відро.
Життєві історії 0
Скільки Алла себе пам’ятала, вони завжди жили удвох з мамою. Мама її, звичайно, любила. Але їй потрібно було заробляти гроші, і Алла часто залишалася вдома одна. Мама працювала
– Та не переживайте, тітонько Олено! Ми не пропадемо. Катрусі держава допоможе. Чули, скільки зараз на дитину виплачують? Ви тільки трохи нам допоможіть! Школу ж ніхто не скасовував. І жити нам ніде! Олена Михайлівна дивилася на худорлявого підлітка і не вірила своїм вухам. Колька вже два роки приходив до її доньки. Катерина вважала, що закохана в однокласника, а тому мати не заважала. Олена справедливо думала, що краще дозволити підліткам зустрічатися. Перше кохання тільки міцніє, зустрічаючи перешкоди.
Життєві історії 0
– Та не переживайте, тітонько Олено! Ми не пропадемо. Катрусі держава допоможе. Чули, скільки зараз на дитину виплачують? Ви тільки трохи нам допоможіть! Школу ж ніхто не скасовував.
— Жінка повинна терпіти. Терпіти і мовчати. — скрипучий голос Тамари Федорівни відлунював у коридорі. — А ти? Цирк влаштувала. — Терпіти? — Оля підняла очі. — Дякую, що хоч не терпіти до гробу. — Стас, чуєш, як вона розмовляє?! — свекруха сплеснула руками. — Я тебе попереджала: не бери цю! Не господиня, не мати, не дружина! Ганьба!
Життєві історії 0
— Жінка повинна терпіти. Терпіти і мовчати. — скрипучий голос Тамари Федорівни відлунював у коридорі. — А ти? Цирк влаштувала. — Терпіти? — Оля підняла очі. — Дякую,

You cannot copy content of this page