Головна

Життєві історії

Тамара Павлівна, моя свекруха, вже шмигала коридором. Її шепіт був голосніший за будь-який крик. — Іду, іду! Що ж так дзвонити… Я накинула халат і вийшла з кімнати. У дверях стояли двоє в поліцейській формі. Серце зробило незграбний кульбіт і завмерло. — Що сталося? — мій голос прозвучав хрипло.
Життєві історії 0
Дзвінок у двері пронизував ранкову дрімоту будинку. Різко, вимогливо. Я нахмурилася, відриваючи голову від подушки. Кому це потрібно так рано? Тамара Павлівна, моя свекруха, вже шмигала коридором. Її
— Анна Сергіївна, документи готові. Хто буде супроводжувати вас додому? — медсестра уважно подивилася на тендітну жінку, чиє бліде обличчя обрамляли тіні під очима. — Я… сама впораюся, — відповіла Анна, намагаючись надати голосу впевненості. Медпрацівниця стурбовано окинула поглядом її фігуру. Тиждень після складних пологів, а поруч — порожнеча. Чоловік так і не з’явився жодного разу. Лише короткий дзвінок: «Не витрачай час на мене».
Життєві історії 0
— Анна Сергіївна, документи готові. Хто буде супроводжувати вас додому? — медсестра уважно подивилася на тендітну жінку, чиє бліде обличчя обрамляли тіні під очима. — Я… сама впораюся,
— Мамо, я передзвоню! — Ігор кинув телефон, вивернув кермо вправо і натиснув на гальма. Старенька тойота різко вивернула вбік, після чого, проїхавши трохи, завмерла біля узбіччя. Водії, що проїжджали повз, — всі, як один, почали незадоволено сигналити: мовляв, треба їздити обережніше. Один навіть зупинився, відкрив передні двері з боку пасажирського сидіння і прокричав: «Ти де права купив?» — Де треба, там і купив! — крикнув у відповідь Ігор, виходячи з машини. Не було йому зараз часу на розмови. Він швидким кроком пішов уздовж узбіччя…
Життєві історії 0
— Мамо, я передзвоню! — Ігор кинув телефон, вивернув кермо вправо і натиснув на гальма. Старенька тойота різко вивернула вбік, після чого, проїхавши трохи, завмерла біля узбіччя. Водії,
— Ти мені брехав?! — Марина не могла стримати емоцій, руки тремтіли від гніву, невдоволення і образи. —Як ти міг? — Марино, не перебільшуй, не згущуй фарби… — спробував виправдатися чоловік. — Це я перебільшую? Я? Та я розривалася у вихідні між своїми дітьми і цим… цим… підкидьком, а ти… — Маринка, у нього більше нікого немає… — Це не моя справа!…
Життєві історії 0
— Ти мені брехав?! — Марина не могла стримати емоцій, руки тремтіли від гніву, невдоволення і образи. —Як ти міг? — Марино, не перебільшуй, не згущуй фарби… —
— Сашко, чому не відповідаєш, у тебе все добре? — Олександр почув схвильований жіночий голос і від несподіванки втратив дар мови. «Звідки ця жінка знає, як мене звати? Розіграш, чи що?». Про всяк випадок Олександр уважно озирнувся навколо, шукаючи людей з камерами. Проте нікого підозрілого не помітив. А ті люди, які в той момент проходили повз, не звертали на нього ніякої уваги…
Життєві історії 0
— Сашко, чому не відповідаєш, у тебе все добре? — Олександр почув схвильований жіночий голос і від несподіванки втратив дар мови. «Звідки ця жінка знає, як мене звати?
― Ідіть ви до біса зі своїм дванадцятим маршрутом! ― кричала Алла Григорівна, кондукторка з п’ятнадцятирічним стажем. Ця жінка могла із закритими очима в годину пік порахувати кількість пасажирів, що зайшли, і пробити квиток навіть найспритнішим і найхитрішим. Але навіть їй було страшно від однієї думки про дванадцятий маршрут. ― Ви ― наша остання надія, ― благав її начальник. ― Ми вам ставку піднімемо, на дес… п’ять відсотків! ― він закашлявся, пропонуючи «вигідні» умови.
Життєві історії 0
У тролейбусне депо терміново потрібен був кондуктор на маршрут номер 12. Після нещодавньої транспортної реформи працювати стало зовсім неможливо. Одні маршрути прибрали, інші ― подовжили. У результаті тролейбуси
Зінаїда проводжала поглядом місцевих дівчат: — На річку пішли купатися, — сказала вона. — Дивись, розпалилося сонечко, потягнулися гуськом, одна за одною, охолонутися. — Що ти сказала? — перепитав Федір. — Та я кажу, дівчата купатися пішли, он і наша з ними, — пояснила вона чоловікові. «Наша» — це означало, що Наталя — наречена Віктора, їхнього сина. І хоча ще про весілля не заявляли, але дружба їх давно стала помітною. Так що заочно батьки майже прийняли Наталю в свою сім’ю і мимоволі поглядали в бік майбутньої невістки.
Життєві історії 0
Зінаїда проводжала поглядом місцевих дівчат: — На річку пішли купатися, — сказала вона. — Дивись, розпалилося сонечко, потягнулися гуськом, одна за одною, охолонутися. — Що ти сказала? —
— Ноги розсувати боляче не було, а зараз що? — Боляче! — Аня крикнула і штовхнула лікаря. — Я буду чекати маму! — Ти подивися що! Та як ти смієш? Де твоя мати? Аня відчула, як неприємний ком став у горлі. І знову лікарі викликають цей негативний настрій. За що, чому? Вона ж не винна. — Добрий день, вибачте, я карту забирала, — жінка увійшла в кабінет. — Мамо, — Аня готова була розплакатися. — Я випишу направлення на аналізи та УЗД. Строк 4-5 тижнів, — Юлія Андріївна кинула рукавички у відро. — Що? — мати дівчинки помітно зблідла, — нас запевняли, що нічого не буде…
Життєві історії 0
У кабінеті гінеколога було прохолодно. Аня відкрила двері і запитала дозволу увійти. — Проходьте. Як прізвище? Жінка років п’ятдесяти зі світлим, тонким волоссям почала швидко перебирати своїми довгими
Віка з Антоном прийшли в обумовлений час за вказаною адресою. На вулиці біля під’їзду їх уже чекала жінка, з якою вони домовлялися по телефону про перегляд квартири. — Зінаїда Пилипівна? — А ви, так розумію, Віка і Антон? Ну що ж. Ходімо дивитися квартирку. Будинок був п’ятиповерховою цегляною спорудою часів розвиненого соціалізму. У народі його називали «хрущовкою». З нововведень були лише металеві двері та домофон. Протерті дерев’яні перила та властиве таким інтер’єрам забарвлення стін. Половина зеленого кольору, а друга — побілена.
Життєві історії 0
Віка з Антоном прийшли в обумовлений час за вказаною адресою. На вулиці біля під’їзду їх уже чекала жінка, з якою вони домовлялися по телефону про перегляд квартири. —
На екрані висвітилося повідомлення від свекрухи: «Нам потрібно поговорити. Терміново». Аліса нахмурилася. Олена Павлівна рідко писала повідомлення, вважаючи за краще дзвонити. Та й слово «терміново» в її лексиконі з’являлося тільки в разі чогось дійсно важливого. Вона вийшла в коридор і набрала номер. – Аліса? – голос свекрухи звучав схвильовано. – Добре, що ти передзвонила. У нас несподівані новини. – Щось сталося? – Прабабуся Вадима вирішила приїхати на твій день народження. Аліса притулилася до стіни. Прабабуся була сімейною легендою – вона жила десь у Парижі і з’являлася на Батьківщині раз на кілька років.
Життєві історії 0
– Ну яка ж ти безрука! Невже не можна курку більш акуратно посмажити? Що вона у тебе така кошлата! – бурчав Вадим, тикаючи виделкою в тарілку. Аліса дивилася

You cannot copy content of this page