Головна

Життєві історії

— Тетяна Володимирівна, у вас сьогодні день народження? — запитала Свєта, коли її колега заглянула до них в офіс і запросила на кухню дещо відзначити. — Ні, Свєто. У мене інше свято — офіційна свобода. Загалом, підходьте. Тетяна Володимирівна, мабуть, пішла далі кликати інші відділи. — Вона з чоловіком розлучилася, — сказала Марина. Світлана округлила очі. — Нічого собі! Виходить, це вона святкує своє розлучення? — Світлана похитала головою. — Марино, я не піду…
Життєві історії 0
— Тетяна Володимирівна, у вас сьогодні день народження? — запитала Свєта, коли її колега заглянула до них в офіс і запросила на кухню дещо відзначити. — Ні, Свєто.
— Мамо, ми з Машею хочемо з’їхатися. Ірина Михайлівна завмерла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її переляканий вираз обличчя. — З’їхатися? Що це ви раптом вирішили? — Та чому, раптом? — розсміявся Руслан. — Ми вже вісім місяців зустрічаємося, пора переходити до нового етапу наших стосунків. Ірина Михайлівна вимкнула воду, витерла руки і повернулася до сина, натягнувши на обличчя посмішку. — Навіщо поспішати? Ось вирішите одружитися, тоді й з’їжджайтеся. — Та я думаю, і це не за горами. Напевно, скоро зроблю Маші пропозицію. Ірина Михайлівна зробила глибокий вдих. Як би не зомліти від цієї новини?
Життєві історії 0
— Мамо, ми з Машею хочемо з’їхатися. Ірина Михайлівна завмерла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її переляканий вираз обличчя.
— Що ти до мене причепилася з цією полицею? — раптом розлютився Андрій. — Я не збираюся її прибивати. Якщо тобі потрібно, роби сама. Це ж твоя квартира! — кинув він. — І взагалі, зроби мені чай. Андрій сів за стіл і почав похмуро дивитись на Іру. Іра нервово облизала губи. — А чому відразу не сказав про поличку? — розгублено запитала вона. — Я б тоді і не нагадувала б тобі. Іра відвернулася від Андрія. Її очі наповнилися сльозами. Вона увімкнула чайник і підсунула до себе чашку Андрія. — Я піду, поклич мене, коли буде готово.
Життєві історії 0
— Що ти до мене причепилася з цією полицею? — раптом розлютився Андрій. — Я не збираюся її прибивати. Якщо тобі потрібно, роби сама. Це ж твоя квартира!
Трохи почекавши, вирішив зайти в кафе, що поруч із салоном. — Подзвонить, коли звільниться, — вирішив він і сів за столик у кафе. До нього відразу підлетів офіціант, він зробив невелике замовлення. Денис вже все з’їв, почитав новини в телефоні, переглянув кілька роликів, а Ліки все не було. — Цікаво, яку суму вона сьогодні залишить у салоні краси, — чомусь подумав він. Хоча вона платила сама за свою красу, точніше навіть не сама, а її тато — дуже багатий бізнесмен…
Життєві історії 0
Ближче до закінчення робочого дня у Дениса задзвонив телефон. Улюблена музика Ліки, яку вона сама встановила на його телефон, він відповів і почув її голос: — Ден, я
– Федір, – випросталася Аліса, – ти накинувся на мене ні за що. Я йду. До мами! Не можу більше так! Чоловік схопив її за лікоть, Аліса різко відсмикнула руку і подивилася на нього холодно: – Відпусти. Не смій мене чіпати. – Біжи, біжи, кидай мене! – крикнув у відчинені двері Федір. Аліса мчала вниз по сходах, коли слідом за нею полетіла її друга туфелька…
Життєві історії 0
– Це ти була у мами? – чоловік сидів за столом, склавши руки будиночком. Він поглядав на Алісу знизу вгору. Дівчина стояла в дверях, опустивши голову, і теребила
— Де ти ходиш? Я вже годину як вдома! Ілля втомлено зітхнув: — Вибач, затримався. — Ну що, дали премію? — нетерпляче запитала Ольга. — Я вже суші на вечерю вибрала. І сукню пригледіла — ту саму, червону, пам’ятаєш? Ілля похитав головою: — Вибач, Оля. Грошей немає. Обличчя Ольги за мить змінилося: — У сенсі немає? Ти ж казав, що сьогодні мають видати премію? — Не дали, — збрехав Ілля. — Перенесли на наступний місяць. — Та скільки можна? Ти розумієш, що всі на тобі їздять? Премію йому не дали, а він і голову в пісок!
Життєві історії 0
— Не подобається щось? Валізу в руки і вперед, не тримаю, – заявила дружина…   …— Синку, поглянь, будь ласка, термін придатності на цьому маргарині. Очі вже не
Коли Діма вручив їй ключі від своєї квартири, Єва зрозуміла: фортеця взята. Жоден Ді Капріо так не чекав на Оскар, як Єва чекала на свого Адама (нехай навіть і Діму), до того ж із власним куренем. Зневірена, тридцятип’ятирічна, вона все частіше кидала співчутливі погляди в бік вуличних котів і на вітрини «Все для рукоділля». А тут він — самотній, який витратив молодість на кар’єру, правильне харчування, спортзал та іншу нісенітницю на кшталт пошуків себе в цьому світі, і до того ж без дітей…
Життєві історії 0
Коли Діма вручив їй ключі від своєї квартири, Єва зрозуміла: фортеця взята. Жоден Ді Капріо так не чекав на Оскар, як Єва чекала на свого Адама (нехай навіть
— Я тобі нічого не дам! Знаю я таких! — Анна Василівна демонстративно розвернулася і пішла до своєї кімнати. Вона не тільки грюкнула дверима, але ще чітко було чутно поворот ключа в замковій щілині. — Господи, як же ти мене дістала! — вигукнула Оксана. — Гнати її треба, інакше я її просто задушу! Оксана повернулася до себе в кімнату, взяла телефон і написала повідомлення чоловікові: «З нею треба щось вирішувати! Моє терпіння закінчується! Або поговори з нею сам, або я за себе не відповідаю!»
Життєві історії 0
— Голос тихіше, емоцій менше, — спокійно сказала Оксана. — Не у себе вдома! — Я не збираюся виконувати твої накази! — прокричала Анна Василівна. — А з
Ну як таке можливо, щоб з усіх молодих людей на світі дочка вибрала саме Іллю. Вони зустрічалися вже рік, і справа йшла до весілля. Наступного тижня молоді вже планували подавати заяву, і ось сьогодні вирішили познайомити між собою батьків. Лілія й уявити не могла, що її майбутнім сватом стане саме Пилип. Ніхто не знав її таємниці: вона зберігала її більше двадцяти років. Адже Пилип — це справжній батько її дочки Люди…
Життєві історії 0
Сказати, що Лілія була в шоці — це нічого не сказати. Збентежено кліпаючи очима, вона рукою запросила чоловіка увійти. — Проходьте, любі гості. Мене Олександр Петрович звуть, я
— Мамо, ми приїдемо до тебе в п’ятницю. Є розмова, не по телефону. — У мене теж є розмова до вас, Ігор. — Про що? — Приїдете, і я все вам розповім. — Краще відразу скажи. — Але ти перший сказав про важливу розмову. Розкажеш, а потім вже і моя черга буде. — Мамо, що за сюрпризи? Марія Олександрівна натиснула на червону кнопку і дзвінок завершився. Чи сподобається синові новина? А потім ще й дочці Ірині треба повідомити. Чи зрозуміють її діти чи ні? Питань було багато, але жінка раптом вирішила жити для себе…
Життєві історії 0
— Мамо, ми приїдемо до тебе в п’ятницю. Є розмова, не по телефону. — У мене теж є розмова до вас, Ігор. — Про що? — Приїдете, і

You cannot copy content of this page