Головна

Життєві історії

Автобус зупинився на світлофорі біля парку. Іра розсіяно подивилася у вікно, і її погляд зачепився за пару, яка ховалася від дощу на лавці під старим дубом. Чоловік у темному пальто обіймав жінку за талію, а вона сміялася, закидаючи голову. Блондинка. Довге світле волосся, яскрава помада, коротке пальто, що підкреслює фігуру. Іра моргнула, не вірячи своїм очам. Чоловік повернувся профілем – це був Сергій. Її Сергій. Той самий, який вранці цілував її в щоку і обіцяв приготувати вечерю.
Життєві історії 0
Іра поверталася додому на автобусі. Автобус був старий, з пошарпаними сидіннями і запахом бензину, який просочувався крізь щілини в підлозі. За вікном миготіли одноманітні панельні будинки, сірі від
— Нас чекають о третій годині! Розумієш? — Розумію. Навіть знаю для чого. Ти будеш столи, стільці розставляти, тарілки, келихи. Ну, а я салати, нарізку, гаряче, холодне, морс, компот робити. Так, якщо свято буде на дачі, то ти і шашлик будеш смажити. Адже Льоня іменинник. Правильно? — Ну…
Життєві історії 0
– Віра, ми запрошені на ювілей. Ти ж пам’ятаєш, що моєму братові виповнюється тридцять п’ять років, – сказав Олег. – Він хоче відзначити свято з розмахом на дачі.
– Слухай, Таня, як справи у тебе? Дочку ще не видала заміж? – Смішна ти, Катерина, невже на весілля тебе б не покликала? У неї нікого немає. За кого видавати? Вечорами сидить вдома. – Ось, я якраз з цього приводу дзвоню. Племінник до мене приїхав. Ровесник твоєї Іринки. Симпатичний, молодий, добрий. І теж неодружений. Давай познайомимо. – Навіщо приїхав? Надовго? І чого неодружений, якщо такий гарний?
Життєві історії 0
– Слухай, Таня, як справи у тебе? Дочку ще не видала заміж? – Смішна ти, Катерина, невже на весілля тебе б не покликала? У неї нікого немає. За
— Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. — Ні, я думала, вони у тебе… Чоловік повернувся до своєї матері, Аліси Борисівни, елегантної дами в бежевій сукні та капелюшку. — Мамо, ти ж тримала наші документи! Де вони?
Життєві історії 0
— Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. —
Софія знала, що брат іноді забуває закрити двері зсередини, тому, не дзвонячи, звично опустила ручку і легенько штовхнула. Двері слухняно відчинилися. Вона зайшла у передпокій і відразу вловила знайомий голос. На мить навіть серце затремтіло — занадто несподівано було почути його саме тут. Посмішка повільно зійшла з її обличчя, змінившись легким здивуванням, а потім і настороженістю. Чому він тут? Що відбувається?
Життєві історії 0
Софія вийшла з під’їзду нового житлового комплексу з такою посмішкою, що рідкісний перехожий не втримався б від того, щоб обернутися їй услід. У її ході відчувалася легкість, впевненість
Коли чоловік повертався ввечері додому, від нього завжди дивно пахло. Ні, не неприємно: це був запах лаванди і димних дров. Немов якийсь парфум – Олена перебрала в магазинах всі існуючі парфуми з лавандою, але так і не знайшла подібного парфуму. – У тебе що, коханка? – жартома запитувала вона у чоловіка. Хоча їй було зовсім не до жартів: всередині все замерзало січневою кіркою льоду, коли вона думала про те, що Юра може її кинути. – Що за нісенітниця, пташко моя! – сміявся він. – Ти ж знаєш: з моєю роботою і з моєю сім’єю складно знайти час на щось інше!
Життєві історії 0
Коли чоловік повертався ввечері додому, від нього завжди дивно пахло. Ні, не неприємно: це був запах лаванди і димних дров. Немов якийсь парфум – Олена перебрала в магазинах
— Ти говориш, як остання… — Не смій так мене називати, чуєш?! — Надя схопила Олега за сорочку і струснула щосили. — Якби не ти, нічого б цього не сталося! Я кохала тебе, чуєш?! Кохала! Надя опустилася на крісло і заридала, закривши обличчя руками. — Я тобі не вірю, — крізь зуби промовив Олег і, взявши велику сумку, почав кидати туди свої речі.
Життєві історії 0
— Ти говориш, як остання… — Не смій так мене називати, чуєш?! — Надя схопила Олега за сорочку і струснула щосили. — Якби не ти, нічого б цього
Загалом, суботи Соня чекала з деяким незрозумілим почуттям, і коли приїхали до Лариси Віталіївни, воно лише посилилося. Свекруха була люб’язна. Накрила стіл, як завжди, приготувала різного. Випекла ватрушки — ті виходили у неї диво які хороші. І хоча Соня колись сказала, що не їсть родзинки у випічці, Лариса Віталіївна продовжувала її туди класти: Денис же їсть! Але, крім ватрушок, були покупні булочки, і, звичайно, салати та гаряче…
Життєві історії 0
Чомусь цими вихідними Соні не хотілося йти в гості до свекрухи. Звідки взялося це відчуття, схоже на передчуття неприємностей, дівчина й сама не знала. Начебто нічого не віщувало.
— Сергій! — окликнула вона чоловіка, який якраз збирався на зміну. — Ти ключі від моєї машини не бачив? Сергій завмер з одним взутим черевиком. Його обличчя стало дивним, ніби він розв’язував рівняння з трьома невідомими. — А, ключі… — простягнув він і чомусь відвів очі. — Так це… Люда заїжджала вчора ввечері, поки ти малого купала. — І? — Ну, я їй дав. Покататися. Іра опустилася на пуф. Ноги раптом стали ватяними.
Життєві історії 0
Ключів не було. Іра перерила тумбочку в передпокої, вивернула кишені куртки, заглянула під килимок — порожньо. А син уже плакав у переносці, і до стоматолога залишалося сорок хвилин.
Того дня Олена поїхала до мами, по дорозі побачила свого чоловіка, який був у відрядженні.
Життєві історії 0
“Того дня я поїхала до мами, по дорозі побачила свого чоловіка, який нібито був у відрядженні…” Це просте речення, вимовлене нею самою в голові, як заклинання, повторювалося знову

You cannot copy content of this page