Головна

Життєві історії

— Валерія, люба, ось твій посадковий! — Галина Петрівна простягнула мені третій квиток з таким тріумфальним виглядом, ніби це був орден. — Я спеціально взяла тобі місце через прохід, щоб ми з Віталіком сиділи поруч. А ти могла спокійно відпочити. Все-таки молодим потрібен особистий простір, я ж розуміюча свекруха! Ти втомилася, мабуть, від сімейних турбот? І мені в радість з синочком побути. Я подивилася на квиток, потім на Галину Петрівну в її новенькому сарафані з папугами. Потім на Віталія, який раптом почав розглядати інформаційне табло. — Віталій, — покликала я. — Можна тебе на два слова?
Життєві історії 0
— Валерія, люба, ось твій посадковий! — Галина Петрівна простягнула мені третій квиток з таким тріумфальним виглядом, ніби це був орден. — Я спеціально взяла тобі місце через
– Мамо, уяви, кілька днів поспіль дзвонить якийсь чоловік і каже, що він мій брат, – Алла уважно дивилася на матір, – я весь час кидала слухавку, так він сьогодні надіслав повідомлення, пропонує зустрітися. – І ти підеш? – мама чомусь зовсім не здивувалася такій новині. – Звичайно, ні. Навіщо? Адже у мене, наскільки я знаю, немає брата. Або є? – Є, – помовчавши кілька секунд, чітко відповіла мати
Життєві історії 0
– Мамо, уяви, кілька днів поспіль дзвонить якийсь чоловік і каже, що він мій брат, – Алла уважно дивилася на матір, – я весь час кидала слухавку, так
Єдина умова з боку Дмитра була непорушною — ніякої інтимної близькості до офіційного шлюбу. Він пояснював це своїми переконаннями: мовляв, потрібно зберегти чистоту до весілля. Оксана не заперечувала; навпаки — їй імпонувала така повага до традицій і сімейних цінностей; подібна поведінка зараз зустрічається рідко. Вони обмежувалися поцілунками та обіймами; далі цього справа ніколи не заходила.
Життєві історії 0
Оксана стояла перед дзеркалом у весільному вбранні і все ще не могла повірити, що цей день дійсно настав. Сніжно-біле мереживо, фата, акуратний букет троянд — все виглядало бездоганно.
Щосуботи моя дачна ділянка перетворювалася на щось схоже на санаторне відділення, окуповане компанією культурних циган. Рівно о другій годині дня біля хвіртки вишиковувалася колона автомобілів.
Життєві історії 0
Щосуботи моя дачна ділянка перетворювалася на щось схоже на санаторне відділення, окуповане компанією культурних циган. Рівно о другій годині дня біля хвіртки вишиковувалася колона автомобілів. З глибини пошарпаної
Тимур сів за столик, пожираючи її очима. Він уже був готовий почати своє звичне залицяння, як раптом… – Покажи мені свій паспорт! – попросила дівчина на першому побаченні. – Мій паспорт? – здивовано запитав він. — Твій паспорт! — знову сказала вона і посміхнулася, дивлячись на нього своїми привабливими сірими очима. Паспорт? Вона перша, хто попросив про таке. Тимур трохи завагався. Ні, документи у нього при собі були, але показувати він їх точно не збирався. По-перше, там стоїть печатка про шлюб. По-друге, фотографія вийшла жахлива. По-третє, в паспорті були штампи про дітей – доньку трьох років і сина-першокласника. І навіщо їй це бачити?
Життєві історії 0
Тимур, весь надушений і нагладжений, йшов до кафе, де сьогодні збирався зустрітися з Наталею. Ох, як довго він її осипав компліментами на сайті знайомств. Неприступна дівчина, прямо-таки, але
Марина, ти жартуєш? Це ж цілий статок! — Саме так, — Марина кивнула. — Ось чому ми і повинні починати прямо зараз. У нас є скарбничка, але точно не вистачить. Потрібно ще збирати. Антон задумливо почухав потилицю. — Гаразд, буду працювати більше. Може, премію виб’ю. Впораємося, — пообіцяв він.
Життєві історії 0
— Антош, дивись! — Марина простягнула чоловікові маленьку пластикову смужку з двома рисками, очі її сяяли так, що Антон аж остовпів. — Ти взагалі розумієш, що це означає?
Марія Василівна акуратно поставила чашку назад на блюдце і подивилася на сина уважно: — Степанчику… Коли ти цю саму «дискримінацію» вводив — про що думав? Тим місцем, куди папір іде? — Мамо! Я просто намагаюся економити! Я машину хочу купити!
Життєві історії 0
Коли чоловік, відсунувши тарілку з виразом, ніби я подала йому не котлети по-київськи, а судову повістку, завмер у пафосній позі, я відразу зрозуміла — зараз послідує щось на
Вероніка ніколи не думала, що в свої 30 зіткнеться з таким абсурдом. Стоячи біля вікна своєї кухні, вона згадувала, як 3 роки тому вони зі Станіславом раділи схваленій іпотеці. Документи оформили на неї — у чоловіка були якісь проблеми з кредитною історією. Тоді це здавалося дрібницею, адже вони сім’я. Станіслав працював в автосалоні — коли добре, коли не дуже. Її робота бухгалтером давала стабільність, якої так не вистачало в доходах чоловіка. Вони справлялися. Нехай і впритул. Галина Петрівна, мати Стаса, увірвалася в історію їхньої квартири несподівано. За сімейною вечерею вона запропонувала допомогу з ремонтом. — У мене є заощадження, — сказала свекруха, розрізаючи котлету…
Життєві історії 0
Вероніка ніколи не думала, що в свої 30 зіткнеться з таким абсурдом. Стоячи біля вікна своєї кухні, вона згадувала, як 3 роки тому вони зі Станіславом раділи схваленій
— Я не розумію, чим ви його годуєте, Аліна! У нього ж в очах одні вуглеводи! Свекруха, Людмила Петрівна, стояла посеред кухні, як черговий офіцер у казармі, і дивилася на Аліну так, ніби та прямо зараз нагодує Кирюшу отруєною сосискою. — Пюре з котлетою, Людмила Петрівна, — спокійно відповіла Аліна, не піднімаючи очей від тарілки. — Домашнє. Котлета індича, запечена, якщо ви хочете уточнити. Без панірування. — Індича! — з кислою гримасою передражнила свекруха. — Покоління індичок виросло! Нас яловичиною годували. З дитинства. Ось тому у вас у всіх спини сутулі, ноги криві і характер — як у чаплі, яку дражнили в школі. А він — он, з ложкою не справляється! У п’ять років! — Може, ви йому ще гирю в руки дасте, Людмила Петрівна? Або, може, в армію відразу запишемо?
Життєві історії 0
— Я не розумію, чим ви його годуєте, Аліна! У нього ж в очах одні вуглеводи! Свекруха, Людмила Петрівна, стояла посеред кухні, як черговий офіцер у казармі, і
— Чай будеш? — запитала Анна, намагаючись тримати голос у рівній тональності, як диктор прогнозу погоди. Ну знаєте, коли кажуть, що «місцями опади», але ти вже розумієш — твоя парасолька не врятує. — Ні. Давай відразу до справи, — сухо відповів він, не піднімаючи очей. Вона опустилася на табурет, налила собі чай, укутала долоні в теплу чашку, ніби це могло захистити від того, що зараз прозвучить. — Анна, послухай. Я тебе кохаю, ти знаєш. Але я не можу дозволити собі вдруге пройти через ту саму м’ясорубку. Після розлучення з Танькою я п’ять років віддавав іпотеку за квартиру, в якій навіть штори не вибирав сам. — Олексій подивився прямо на неї. Очі — спокійні, майже чиновницькі. — Тому я пропоную шлюбний договір.
Життєві історії 0
Анна увімкнула чайник і машинально подивилася у вікно. Весна за вікном була якась надто весела для її настрою. Біля будинку хтось сигналив, напевно — Валентина Петрівна з третього

You cannot copy content of this page