Головна

Життєві історії

— Потерпи трохи, любий, — говорила вона, акуратно поправляючи ковдру на його плечах. — Це скоро закінчиться. Одужаєш — і підемо в «Рів’єру». Пам’ятаєш, де ми грали весілля? Я одягну ту саму червону сукню, яка тобі так подобається… І будемо тільки ти і я, як раніше. Без гостей, без суєти. Добре? Денис слабо посміхався, але вже майже не міг говорити. Дихання ставало важким, голос ледь чутний. Його тіло було виснажене хворобою, а навколо тихо пищали прилади, що стежили за кожним ударом серця — ніби підраховуючи останні хвилини життя.
Життєві історії 0
Жанна не промовила ні слова, прощаючись з чоловіком. Лікарі говорили, що він відходить — повільно, але невблаганно. Вона вийшла з лікарні пригнічена горем, все ще відчуваючи на руках
— Ти точно зможеш мене дочекатися? — Боже мій, Вітя, ну що ти знову! Всього ж один рік тобі служити! Будемо листуватися, я за навчання міцніше візьмуся, а то з’їхала в минулому році, ледве здала історію медицини і загальну патологію. — Медсестричка моя, ух! Цілий рік не побачу тебе в халатику! — обійняв міцно її Вітя і знову похмурнів, — а якщо серйозно… Хлопців багато, а ти ось яка красива, кров з молоком, персик!
Життєві історії 0
Тетяна завмерла у дворі з оберемком дров. Прислухалася. Віктор-сусід повернувся із заробітків. Серце спочатку забилося хвилююче, а потім стало важким і зависло каменем посеред грудей. Дружина його зустрічає.
— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував. — А сумка? Сто вітсотків тисяч за сто! — Та годі вже про сумку. Ти на манікюр її глянь — там одні стрази, як моя місячна стипендія коштують! Марина поморщилася, слухаючи перешіптування однокурсниць. Віка, єдина дочка відомого забудовника, як завжди, сиділа в гордій самоті на останній парті, розсіяно гортаючи щось у телефоні із золотим корпусом.
Життєві історії 0
— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував. — А сумка? Сто вітсотків тисяч за сто! — Та годі вже про сумку.
Тарілка розбилася об стіну, посипавши кухонну підлогу розсипом білих осколків. Анна завмерла, притиснувши долоню до губ – не від страху, від подиву. За двадцять п’ять років шлюбу Віктор ніколи не підвищував голос, не кажучи вже про те, щоб кидати посуд. – Все! – його голос тремтів від люті. – З мене досить! Думаєш, я не бачу, як ти розкидаєшся грішма?
Життєві історії 0
Тарілка розбилася об стіну, посипавши кухонну підлогу розсипом білих осколків. Анна завмерла, притиснувши долоню до губ – не від страху, від подиву. За двадцять п’ять років шлюбу Віктор
Ніні не було куди йти. Тобто зовсім нікуди… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптом дівчину осяяла рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча… Дача — це сильно сказано! Так, напівзруйнована хатинка. Але все ж, краще поїхати туди, ніж йти на вокзал», — міркувала Ніна. Сівши в електричку, дівчина притулилася до холодного віконця і закрила очі. На дівчину нахлинули важкі спогади про недавні події, що випали на її долю…
Життєві історії 0
Ніні не було куди йти. Тобто зовсім нікуди… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптом дівчину осяяла рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча…
Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто була та жінка. Ну її! Головне — у них все стало ще краще! І ось зараз Богдану вже 12 років, він росте дуже кмітливим хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але пізно кинулась. Лариса відчувала себе щасливою жінкою: у неї був улюблений синочок Богдан, коханий чоловік Микола і неважка робота. Коля завжди добре заробляв, і вона могла собі дозволити працювати на пів ставки і приділяти багато часу синові. Хіба це не щастя?!
Життєві історії 0
Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто була та жінка. Ну її! Головне — у них все стало ще краще! І
— Братику, коли ти нас на новосілля запросиш? Ми вже зачекалися… — сестра Тимура, Уляна, зателефонувала напередодні вихідних. — Уля, яке новосілля? Ми просто переїхали до батьків Ліди в будинок. — У вас своя половина, нема чого принижуватися! Саме ти дав гроші на ремонт! Тож будинок, вважай, ваш! Тимур не став сперечатися, мовчки погодився із сестрою. Втім, він і сам вважав, що будинок їхній. Як інакше, якщо вони там живуть?
Життєві історії 0
— Братику, коли ти нас на новосілля запросиш? Ми вже зачекалися… — сестра Тимура, Уляна, зателефонувала напередодні вихідних. — Уля, яке новосілля? Ми просто переїхали до батьків Ліди
– Відійди від мене! Я не обіцяв одружитися з тобою! І взагалі я навіть не знаю, чия це дитина. А може, це взагалі не моя? Тому, гуляй собі вальсом, а я, мабуть, поїду собі. – так сказав Віктор ошелешеній Валентині. А вона стояла і не могла повірити ні своїм вухам, ні своїм очам… Чи це той Віктор, який кохав її і носив на руках? Чи це той Вітенька, який називав її Валюшенькою і обіцяв манну небесну? Перед нею стояв злегка розгублений, а тому сердитий, чужий чоловік…
Життєві історії 0
– Відійди від мене! Я не обіцяв одружитися з тобою! І взагалі я навіть не знаю, чия це дитина. А може, це взагалі не моя? Тому, гуляй собі
Марині постійно говорили, що її чоловік їй зраджує. Першою була сусідка Людмила Петрівна, яка хитро посміхалася і питала, що це за дівчина іноді приходить з Андрієм з роботи. — Напевно, висока блондинка з кінським хвостом? — уточнила Марина. Коли Людмила Петрівна кивнула, Марина спробувала її заспокоїти: — Та це Олеся, його помічниця. Вона йому в дочки годиться. Чого ви так переживаєте? На що сусідка лише відповіла: — Ну-ну, саме такі молоді та ранні і забирають з сімей дорослих татусів, щоб окрутити його і прийти в дім на все готове.
Життєві історії 0
Марині постійно говорили, що її чоловік їй зраджує. Першою була сусідка Людмила Петрівна, яка хитро посміхалася і питала, що це за дівчина іноді приходить з Андрієм з роботи.
— Лілечка, а хтось збирається оцінювати мою квартиру? Дмитро ніяково кахикнув і штовхнув дружину під столом. — Та вона не про те! Просто піклується, щоб тобі було комфортніше. Ми ж хочемо, щоб ти жила в кращих умовах. Довго і щасливо. Ольга раптом пожвавішала, відклавши телефон. — Ой, до речі, про комфорт! Мамо, пам’ятаєш, я говорила про нову школу для Ванечки? Там такий вступний внесок… Я подумала, може, ти зможеш допомогти? Для онука ж.
Життєві історії 0
— Мамочко, живи сто років! — син Дмитро підняв свій келих, і кришталь відгукнувся тонким дзвоном. Його дружина Ліля віддано заглядала йому в рот, повторюючи той самий тост

You cannot copy content of this page