Маргарита Анатоліївна стояла на ганку з клейончастою сумкою в одній руці й пакетом картоплі в іншій, посміхалася так, ніби ми її чекали. Ми не чекали. Ми взагалі тільки-но сіли вечеряти. Денис розігрів вчорашнє рагу, я порізала хліб, на плиті закипав чайник. – Та що ви, я ж ненадовго, – сказала вона, вже знімаючи черевики й виставляючи у передпокої свої капці…
Свекруха приїжджала до нас без попередження багато років. І я приїхала до неї з подругами, щоб пожити… …Маргарита Анатоліївна стояла на ганку з клейончастою сумкою в одній руці
— Іра, я запросив маму на червень. На місяць. У липні Світланка з дітьми приїде — на два тижні. Віктор каже, у серпні теж заїдуть. Буде ж добре, так? Ірина дивилася на чоловіка. Добре… Для нього — так. Він приїде в п’ятницю ввечері, вип’є з братом, поговорить з мамою, пограється з племінниками — і поїде в понеділок на роботу. Йому добре…
Чоловік знову запрошує всю родину до нас на дачу — а я втомилася обслуговувати гостей, хочу відпочити…   …Сергій сказав це за вечерею в травні — радісно, наче
– Синку, коли приїдете? – запитала Ольга. – Я вже все підготувала. Розсаду, добрива, інструменти. Чекаю тільки на вас. На тому кінці замовкли. Ольга чекала відповіді, але тиша затягувалася, стаючи тяжкою. Вона відчула, як наростає незручність, і мимоволі нахмурилася. – Мамо, тут у нас така справа… – Льоша заговорив трохи швидше, ніж зазвичай. – У нас із Христиною з’явилися плани…
– Синку, коли приїдете? – запитала Ольга. – Я вже все підготувала. Розсаду, добрива, інструменти. Чекаю тільки на вас. На тому кінці замовкли. Ольга чекала відповіді, але тиша
Олена Сергіївна вийшла заміж пізно (на думку її матері) — у тридцять один рік. Але так уже вийшло, хоч зовні Олена мала непогану зовнішність — блакитні очі, русяве, трохи кучеряве волосся до плечей, мила посмішка. — Раніше треба було чоловіка шукати, а ти все вчилася і вдома сиділа. А твої подружки кращих женихів собі вибрали, — бурчала Анна Дмитрівна, мати Олени, — а тепер ось що залишилося, те й підбирай. Не подобається мені твій залицяльник Іван. Начебто він простий, батьки з села, а гонору — хоч відбавляй… Що це взагалі таке? Іван дійсно мав складний характер, владолюбний, зарозумілий і нетерпимий. Але це з’ясувалося, коли Олена вже вийшла за нього заміж…
Олена Сергіївна вийшла заміж пізно (на думку її матері) — у тридцять один рік. Але так уже вийшло, хоч зовні Олена мала непогану зовнішність — блакитні очі, русяве,
Віктор сидів, не розуміючи, що відбувається. — Мамо, — повільно промовив чоловік, встаючи з-за столу. — Якщо у тебе картка Юлі, віддай її. Будь ласка. Свекруха помовчала, потім неохоче сунула руку в кишеню халата. Дістала пластикову картку, кинула на стіл. Відвернулася до вікна. Юля підійшла, взяла картку, сховала в гаманець. Подивилася на свекруху холодним поглядом. — Ще раз полізете в мою сумочку — будете жити без нас, — відрізала жінка, ховаючи гаманець у сумку…
Віктор сидів, не розуміючи, що відбувається. — Мамо, — повільно промовив чоловік, встаючи з-за столу. — Якщо у тебе картка Юлі, віддай її. Будь ласка. Свекруха помовчала, потім
― Гей! Відчиняйте, мама прийшла! ― повна, неохайна жінка похилого віку щосили стукала у двері будинку. Усередині її явно не чекали з радістю. У кватирку висунулася молода жінка з незадоволеним обличчям і вигукнула: ― Зінаїда Кондратіївна, йдіть геть, ми вас не впустимо. Ви не вмієте поводитися. Скільки разів просила, хоча б перестаньте всіх ображати й лаятися, у мене дитина! ― наполегливо просила господиня будинку…
― Гей! Відчиняйте, мама прийшла! ― повна, неохайна жінка похилого віку щосили стукала у двері будинку. Усередині її явно не чекали з радістю. У кватирку висунулася молода жінка
Клацання замка розірвало тишу. Я з посмішкою зробила крок у коридор, чекаючи побачити величезний букет моїх улюблених бордових троянд. Але на порозі стояв Ігор з порожніми руками. Його обличчя було дивно відстороненим, чужим, немов він дивився не на дружину, з якою з’їв пуд солі, а на порожнє місце. — Ігор, ти рано, — лагідно почала я, роблячи крок назустріч. — А в мене майже все готово. Заходь, помий руки. Він не зняв пальто. Пройшов у вітальню прямо у взутті, залишаючи брудні сліди на світлому килимі, який я з такою любов’ю вибирала минулого місяця. Зупинився біля святкового столу, з презирством пробіг поглядом по свічках і кришталю. — Сідай, Ніно, — його голос звучав сухо, як тріск гілки, що ламається…
«Забирайся, я знайшов молоду й красиву», — кинув чоловік саме в день мого 55-річчя. Я зібрала речі, залишивши сюрприз…   …Я поправила пасмо, що вибилося, перед великим дзеркалом
Мама відповіла коротко: «Дивись сама, донько. Але від поспішних думок оберігайся». Я й оберігалася. А потім з’ясувалося дещо, від чого в мене все всередині перевернулося. Виявляється, він за мною рік спостерігав. Цілий рік. Мовчки. Хлопці з його кімнати в гуртожитку потім розповіли. Казали йому — забудь, вона «Пашина наречена». Був такий Паша, хлопчик з їхньої кімнати, наймолодший, веселий, жартівник. Він за мною бігав, залицявся — ненав’язливо, по-хлопчачому. Проводив до аудиторії, цукерки приносив. Я до нього ставилася як до молодшого брата, не більше. Але з боку, мабуть, здавалося інакше. І ось мій майбутній чоловік (Коля) жив у тій самій кімнаті, слухав захоплені розповіді Паші про мене і мовчав. Цілий рік мовчав…
На третьому побаченні він сказав, що кохає мене і хоче одружитися. Я вирішила — це просто гуляка, а потім прожила з ним 46 років…   …Ми навіть за
— Тань, ти з глузду з’їхала? — Михайло сам не помітив, як перейшов на крик. — Мені, власне, вже треба їхати, інакше можуть оштрафувати за запізнення. У мене немає часу, щоб ловити це цуценя. — Міша, ну будь ласка! — благально промовила Тетяна. — Ти в мене все можеш. І цуценя зловиш. Обов’язково зловиш. Просто розумієш, не можна йому залишатися там. Адже загине. Та й нікому він там не потрібен. Поки що маленький — з ним возяться. Годують його. А коли виросте… Загалом, нехай це цуценя буде твоїм подарунком мені на день народження. — Та блін… — Ти ж хотів порадувати мене – ось у тебе з’явилася така можливість. Спіймай його, будь ласка. І привези додому. – Гаразд, я спробую ще раз, але нічого не обіцяю. — Тільки подзвони мені, добре? — Добре… Але якщо нічого не вийде, ти тоді не… — У тебе все вийде…
— Тань, ти з глузду з’їхала? — Михайло сам не помітив, як перейшов на крик. — Мені, власне, вже треба їхати, інакше можуть оштрафувати за запізнення. У мене
— Мамо, ми з Глібом вирішили, що будемо жити разом! — Даша випалила це з порога, навіть не знявши кросівок. Очі сяяли тим самим гарячковим блиском, який буває тільки в двадцять років, коли здається, що світ обертається виключно навколо твоєї особи. Ольга, повільно помішуючи зажарку для супу, завмерла. Звичайний вечір вівторка раптом перестав бути нудним. — Яка радість, — спокійно відповіла Ольга, хоча в грудях щось колюче промайнуло. — І де ж Гліб планує плести ваше сімейне гніздо? Пригледів затишну студію ближче до інституту? Даша завагалася, почала розв’язувати шнурки, ховаючи погляд. — Ну… розумієш, мамо, орендувати зараз — це такі гроші! Даремно віддавати чужій людині п’ятнадцять тисяч? Гліб вважає, що це нераціонально. Ми поживемо тут, у моїй кімнаті. Вона ж велика, нам місця вистачить. Ольга вимкнула плиту. Тиша на кухні стала густою, важкою…
Хлопець доньки оселився в моїй квартирі й дуже здивувався, коли я перестала його годувати… …— Мамо, ми з Глібом вирішили, що будемо жити разом! — Даша випалила це

You cannot copy content of this page