Життєві історії

Тетяна почала готуватися до Нового року ще двадцять дев’ятого грудня. Обійшла всі найближчі магазини, вишукуючи знижки. Червону рибку взяла там, де була акція, м’ясо — в іншому місці,

— Позбудишся дитини, — сказала свекруха, — я тебе на прийом уже записала. Ти мені потім ще подякуєш за те, що мучитися не довелося!…   …Я стояла у

— Андрій, де гроші? Голос був тихим, позбавленим будь-якої інтонації, і від цього пролунав у залитій світлом вітальні голосніше за набатний дзвін. Він прорізав бадьору балаканину телеведучого і

Зінаїда стукала кулаком у хвіртку, поки сусідський пес не почав гавкати на весь провулок. Віктор, її брат, стояв поруч із вантажівкою, набитою коробками, мішками та ящиками з розсадою,

– Ой, ні! Приїжджати зараз точно не треба. Сама подумай, мамо. Дорога далека, цілу ніч в поїзді, а ти вже не молода. Навіщо тобі цей клопіт? Та й

— Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина,

Тетяна з особливим трепетом чекала свого весілля. З дитинства вона уявляла, яким чудовим буде день, коли вона, нарешті, вийде заміж за чоловіка, з яким хоче пройти свій життєвий

— Проходь, Марино. Потрібно приготувати вечерю, продукти в пакеті на кухні. Прання в кошику. Протри пил у залі, давно руки не доходили, — швидко перерахувала майбутня свекруха і

— Їй же три роки, так? — напружено поцікавився Матвій, дивлячись на сплячу дитину. — Так, нещодавно виповнилося, — Марина ласкаво погладила дівчинку по голові і сумно зітхнула.

Олена не поспішаючи витерла запітніле дзеркало у ванній кімнаті і завмерла, пильно розглядаючи своє відображення. Її колись м’які риси обличчя тепер здавалися різкими і кутастими, щоки помітно впали,