— Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я.
Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене.
Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати…
Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить.
Зараз моя свекруха отримає по заслугах.
— Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?
Я нахилилася до тарілки, принюхуючись, як сомельє до ароматного букету.
— Таке цікаве поєднання… Майонезу з майонезом, приправлене майонезом!
За столом запала тиша, немов це була театральна завіса. Ложка тітки Віри застигла на пів дорозі до рота.
Зовиця Ірка повільно повернула голову в мій бік, ніби боялася різкими рухами злякати галюцинацію.
Мій чоловік Діма біля вікна завмер з келихом у руці.
Галина Петрівна моргнула. Потім ще раз. На її обличчі проступив вираз людини, яка відкрила двері власної квартири не тим ключем.
— Аліночка… ти що, дорогенька?
Артем в дитячій покликав мене, але я кивнула головою Дімі, нехай сам сходить. Мені не можна перериватися.
— І знаєш, Іра, — я повернулася до зовиці, — яке в тебе сьогодні плаття! Сміливе таке рішення, поєднувати леопардовий принт з люрексом! Прямо крик моди! Дев’яності аплодують стоячи!
До цього моменту, до цього проклятого, благословенного моменту, я грала роль ідеальної невістки.
Кивала, посміхалася, ковтала отруту ложками і запивала власними сльозами.
А годину тому Галина Петрівна при всіх родичах, які зібралися на восьмиріччя Артема, видала чергову перлину.
Мовляв, деякі матері виховують із синів ганчірок, підкаблучників, а потім дивуються, чому з них не виходять справжні чоловіки.
І щось у мені в той момент змінилося, так прикро стало, так боляче…
— Аліна, — Діма обережно поставив келих, — може, досить?
— Діма, сонечко моє! — я сплеснула руками точнісінько як свекруха. — Який же ти у нас господарський! Прямо диво!
Стоїш біля віконця третю годину, вивчаєш парковку! Напевно, рахуєш машини? Або пташок? Такий уважний, такий зосереджений!
Він почервонів. Галина Петрівна підвелася.
— Що відбувається?
— А що відбувається? — я невинно закліпала віями. — Ми ж на сімейному святі! Ділимося теплом, любов’ю, щирими почуттями!
Ось ви, Галина Петрівна, вже пару годин ділитеся, розповідаєте, як я не вмію виховувати сина, як погано готую, як без смаку одягаюся… Я вирішила теж поділитися!
— Я ніколи…
— «Подивись, Віра, знову невістка джинси начепила, як хлопчисько» — це ви сказали пів години тому.
І це прямо при мені… «Торт покупний, мабуть, своїми руками нічого нормального зробити не може» — це коли я торт вносила.
Свій, між іншим, торт, я кілька годин з ним возилася. «Артем весь у неї, такий самий тютя» — це взагалі при дитині було сказано!
Раїса Павлівна, сусідка, яку Галина Петрівна чомусь притягла на сімейне свято («щоб веселіше було»), закашлялася в кулак.
— Ой, Раїса Павлівна! — я повернулася до неї. — А розкажіть, це правда, що Галина Петрівна називає вас… Як там було… «ходяче радіо під’їзду»?
Сусідка повільно повернулася до свекрухи.
— Що? Галя, ти так про мене говориш?
— Це… Я не в тому сенсі…
— А в якому сенсі? — я підперла підборіддя рукою. — У тому ж, в якому про мене говорите?
«Знайшов на свою голову», «з простих вона, із сільських», «освіти толком немає»?
— Звідки ти…
— О, у мене чудовий слух! Особливо коли на кухні обговорюють, яка я невдаха. Стіни ж тонкі, Галина Петрівна!
Дядя Коля, чоловік тітки Віри, тихенько хихикнув. Тітка Віра штовхнула його під столом.
— І знаєте, що найсмішніше? — я відкинулася на спинку стільця. — Я все думала, може, це я така чутлива? Може, перебільшую?
А потім зрозуміла, ні! Це ви, Галино Петрівно, просто обожнюєте всіх вчити життя! Ось і я вирішила повчитися у вас!
— Чого повчитися? — прошипіла свекруха.
— Щирості! Чесності! Вміння висловлювати все в обличчя! Ви ж майстер цієї справи!
Я встала, підійшла до дзеркала в передпокої, поправила зачіску.
— До речі, про чесність. Діма, розкажи мамі, як ми познайомилися?
— Аліна, не треба…
— Чому не треба? Мама ж розповідає всім, що ти зглянувся на мене! Що підібрав бідну сирітку! А насправді?
Насправді ми познайомилися біля поліцейської дільниці, куди вашого сина загребли за бійку в клубі! Ваш золотий хлопчик махав кулаками, як останній лиходій!
— Це неправда! — скрикнула свекруха.
— Це було давно, — пробурмотів Діма. — Мамо, я…
— І всі ці роки я мовчала! — я повернулася до столу. — Але знаєте, що я зрозуміла? Мовчання не працює! Єдине, що вам потрібно, це дзеркало!
— Яке ще дзеркало? — Галина Петрівна зблідла.
— Звичайне. Те, яке показує, як ви виглядаєте з боку, ви насправді просто пліткарка і брехуха. Ось, дивіться!
Я повернулася до Іри.
— Іра, а чому у тебе діти такі… звичайні? Ні талантів, ні здібностей! У кого ж вони такі сірі і бездарні? Ну просто ганьба нашого роду…
Ірина відкрила рота, але я вже переключилася на тітку Віру.
— Віра Михайлівна, а ваш зовсім по похилій пішов, так? Всі кажуть, бачили в магазині, ледве на ногах стоїть! Яка ганьба!
Дядя Коля, тверезий вже кілька років, поперхнувся чаєм.
— І взагалі, — я оглянула кімнату, — що це за збіговисько невдах? Ні у кого нормальної роботи, ні грошей, ні перспектив! Одна я тут при справі, і чоловіка утримую, і дитину виховую!
— Ти з глузду з’їхала, що ти несеш?! — видихнула Галина Петрівна.
— Та просто вчуся у вас! Це ж ви всім розповідаєте, які дурні у Іри діти, який дядя Коля любитель чарки…
Вигадуєте брехню, розносите її по знайомим. А вони й раді підтакувати, поки це не торкнулося їх самих.
— Досить! — свекруха встала так різко, що перекинула склянку з соком.
— Чому ж? Вам не подобається дивитися на себе в дзеркало?
Галина Петрівна мовчала, дивлячись на мене. В її очах промайнуло щось, чого раніше не було…
— Це… Це не одне і те ж.
— Невже? А в чому різниця?
— Я… Я з найкращих мотивів це кажу. Щоб ви всі прагнули стати кращими!
— Так і я теж! Показую вам, як можна стати кращими! Наприклад, можна перестати обговорювати невістку при її дитині! Або хоча б робити вигляд, що її торт їстівний!
З дитячої долинув голос Артема:
— Мамо, підійди до мене!
— Зараз, сонечко! — крикнула я і повернулася до свекрухи. — Ось заради нього я і влаштувала цю виставу.
Щоб ви зрозуміли, що ваш онук кожне ваше слово чує. І запам’ятовує. І потім, до речі, буде так само ставитися до дружини.
— Я хочу, щоб він виріс чоловіком…
— Який зневажає жінок і вважає їх негідними істотами?
Галина Петрівна сіла назад. Повільно, важко так сіла, і відразу якось знітилася.
— Я не це мала на увазі.
— А що ви мали на увазі, коли говорили, що я зіпсувала вашого сина? Що зробила з нього ганчірку? При ньому ж говорили! Ну, майже. Він був в сусідній кімнаті.
Діма нарешті відлип від вікна.
— Мамо, ти справді так казала?
Вона мовчала. Потім тихо сказала:
— Може, і казала. Згарячу.
Стало тихо. Навіть Раїса Павлівна перестала жувати салат.
— Знаєте що, — я сіла назад. — Давайте домовимося. Ви перестаєте мене принижувати при дитині і родичах. А я перестаю тримати перед вами дзеркало. Погоджуєтеся?
Галина Петрівна підняла очі.
— Ти мене шантажуєш?
— Я вас вчу, вашими ж методами. Що, не подобається?
Вона помовчала. Потім несподівано посміхнулася.
— А в тебе є характер. Я думала, ти м’яка…
— Я просто хотіла, щоб у домі був мир. Але якщо ви більше розумієте мову ворожнечі…
Галина Петрівна поглянула на мене, і я зрозуміла, що заслужила її повагу.
А може, вона просто злякалася і тому перестала мене ображати?
