Обзавестися дитиною мама вирішила в тридцять вісім років. Усе життя вона пропрацювала в школі, дітей вважала справжнім кошмаром і до материнства ставилася досить скептично.
А в тридцять вісім зозуля з величезним ротом проспівала у неї в голові, що скоро сорок років, і карета перетвориться на гарбуз.
І мама почала шукати ідеального батька, благо що складена за роки роботи картотека дозволяла їй розгулятися.
Чоловіків (справжніх і цивільних) у мами було шість. Не те, що дуже значна цифра, але в подружок Тетяни мами мали один шлюб, максимум два. А тут шість!
Мама із задоволенням розповідала Тані про кожного з них і навіть показувала старі вицвілі фотографії.
Іноді Таня замислювалася, яким було б її життя, якби мама вирішила завести дітлахів від чоловіка номер два, терапевта в місцевій лікарні, або, наприклад, від чоловіка номер чотири, фахівця зі зламування замків.
У кожного з них були свої недоліки, а батько Тані був ідеальним. Принаймні, так здавалося її мамі.
Він був старший за маму на п’ятнадцять років, успішний бізнесмен і меценат, який вів здоровий і, що особливо важливо, «правильний» спосіб життя.
Одружений був двічі: від першого шлюбу мав доньку, яку мама Тетянки навчала колись, від другого – сина, який пішов з життя у ранньому дитинстві від вади серця.
За розповідями мами, старшу доньку батько балував так, що дівчинка встигала тільки подумати про щось, і це в неї вже було.
Він ходив на всі шкільні збори, знав по іменах вчителів і особисто розмовляв із кожним, із дочкою говорив м’яко, але рішуче.
Вони з мамою ще тоді почали час від часу зустрічатися для любовних утіх, але нічого серйозного ніколи не планували.
І тут вона йому запропонувала стати батьком ще раз.
Враховуючи, що спадкоємця у батька так і не було, він погодився. А коли на світ зʼявилася Таня, розчаровано вимовив:
— Таке ми вже бачили.
Він не був поганим батьком, але й хорошим не був. Приходив раз на тиждень, приносив дешеві іграшки, змушував Таню читати вголос.
Мама сподівалася, що такий багатий чоловік забезпечить дівчинці майбутнє, адже вона пам’ятала, як той поводився зі старшою донькою, але грошей від нього вони не бачили.
Тані гроші були не потрібні, їй була потрібна любов.
Батько був старим, практично з іншої епохи, у них не було спільних тем для розмов: вона не розуміла її, він не розумів її.
Але все одно Таня відчайдушно намагалася заслужити його увагу: вчилася на відмінно, вигравала олімпіади, читала Канта і шанованого ним Ремарка. Одного разу, коли їй було шістнадцять, вона запитала:
— Чому ти мене не любиш?
Тато розгубився.
— Що значить не люблю? Люблю.
— Але ти мене зовсім не помічаєш!
Він пожував губи (Таня терпіти не могла цю його звичку) і сказав:
— Якби ти була хлопчиком, було б простіше. З дівчатками я не вмію.
Це була неправда. У нього була старша дочка Марина, фатальна красуня, яка купалася в грошах. Таня стежила за її сторінкою, хоча останнім часом оновлень практично не було.
Проблему з батьком Таня вирішила інакше: любов (розповідь спеціально для сайту – цей день) можна знайти і в іншому місці.
Вона почала зустрічатися з хлопцями старшого віку, часто значно старшими, переконуючи себе, що вона не гірша за інших, а, може, навіть і краща.
Коли, незважаючи на всі гарні оцінки в атестаті, вона не пройшла на факультет бізнесу, куди подала документи через тата, щоб бути як він, мама вперше попросила в нього грошей.
Тато знову пожував губами і сказав:
— Таня є моєю спадкоємицею нарівні з Мариною. от як віддам Богу душу, і нехай ділять мої гроші. А поки що я хочу бути батьком, а не грошовим мішком.
Тоді Таня сильно образилася на нього.
Вона уявляла батька в труні з червоного дерева, неодмінно в дорогому костюмі з білим восковим обличчям і зовсім нічого не відчувала.
Відтоді вона стала називати себе спадкоємицею багатого старого, який скоро відкине копита.
Знаходилося чимало мисливців за чужою спадщиною та за її юною вродою, щоправда, довідавшись, що батько Тані у доброму здоров’ї та бігає марафони, більшість женихів зникали так само швидко, як і з’являлися.
Один із них нагородив Таню поганою хворобою, а інший токсикозом.
У Таня зʼявилася донечка.
Батько навіть не приховував свого розчарування, але подарував візок – нечувана щедрість!
Жити на допомогу і мамину зарплату було непросто, Таня пішла працювати, вмовила маму вийти на пенсію. Влаштувалася в громадське харчування, швидко пішла кар’єрними сходами.
Відучилася заочно на управління, кар’єра пішла ще краще.
Працювала Таня багато, доньку майже не бачила, але (розповідь спеціально для сайту – цей день) обожнювала її та присягалася собі, що дівчинка ні в чому не матиме потреби.
Через два роки купила машину, через п’ять взяла іпотеку.
Коли донька пішла до школи, Таня зустріла Андрія. Йому вона не говорила дурниці про спадщину, але Андрію вона, здається, була й не потрібна.
Він любив Таню таку, яка вона є, незалежно від грошей, наявності дітей і анамнезу минулих стосунків. І саме в той момент, коли Таня стала щасливою, не стало батька.
Як вона й уявляла, він лежав у труні з червоного дерева і в дорогому костюмі. Мама на прощання не поїхала, сильно злилася на нього.
Таня шукала поглядом сестру, з якою ніколи не бачилася, але не могла знайти. Коли до неї підійшла худа жінка з виразками на обличчі, вона відсахнулася.
Та посміхнулася беззубим ротом і промовила:
— Не бійся, це не заразно.
Життя в Марини було нітрохи не краще, можна сказати, навіть гірше.
— Спочатку була залежність від міцних напоїв, – зізналася вона. – Потім щось важче. Коли в тебе все є, складно чогось хотіти, життя нестерпно нудне.
Він перестав давати мені грошей, але було вже пізно.
І в цей момент Таня зрозуміла, що батько все ж її любив. Коли Таня підійшла до батька попрощатися, вона доторкнулася губами до його щоки і прошепотіла: «Дякую, тату».
Грошей батько залишив стільки, що Таня не знала, куди їх дівати.
Образ сестри міцно засів у неї в голові. Вони з чоловіком вирішили, що куплять для дочки квартиру і відкриють рахунок на її ім’я.
Частину грошей відправили на благодійність, решту просто залишили на рахунку.
Собі Таня купила тільки парфуми, про які мріяла в школі, але так і не змогла їх собі дозволити.
Через два роки Марина приїхала до неї, незрозуміло, як дізналася адресу. Попросила позичити грошей.
— Ти що, все витратила? – жахнулася Таня.
Та знизала плечима. Грошей Таня їй дала, сестра сказала, що на ліки.
Приходила вона то часто, то знову зникала.
Якось привезла для племінниці незвичайну ляльку, а іншим разом машинку на пульті управління для близнюків, яких Таня подарувала Андрію.
— Шкода, тато не дочекався онуків, – сказала вона.
Коли Марина прийшла востаннє, Таня за звичкою пішла по гроші.
— Не треба, – зупинила її сестра. – Я попрощатися.
Вони обійнялися. Марина плакала. Таня теж.
Поховали сестру поруч із батьком. Таня ходила прибирати могилки, брала з собою дітей.
У кожного з них була гарна квартира і рахунок у банку. Але вони про це поки що не знали.
