Кіра прокинулася рано вранці від шуму на кухні. Вона знала, що сьогодні був особливий день.
Свекруха, Лариса Іванівна, разом зі старшим сином мала приїхати до її чоловіка, щоб обговорити важливі сімейні справи.
Кіра встала, одягла халат і попрямувала до вітальні, де вже сиділи чоловік Микола, брат чоловіка Сергій і свекруха.
— Ну що, хлопці, — сказала Лариса Іванівна, заворушившись на дивані, — нарешті я змогла продати мамину квартиру.
Гроші вийшли непогані, і я вирішила поділитися з вами. Ось вам по 200 тисяч гривень. Але, Миколо, у мене є одна умова…
Микола насторожився. Він знав, що мати рідко робить щось просто так, без застережень.
— Ти повинен ці гроші витратити на погашення кредиту за свою машину, — продовжила Лариса Іванівна. — Ти ж знаєш, що у тебе проблеми з боргами, і це буде хорошим початком для їх вирішення!
Микола кивнув, хоча всередині відчував невдоволення. Він давно мріяв про свободу від кредитів, але думка про те, що тепер доведеться витрачати гроші саме так, як хоче мати, здавалася йому принизливою.
Сергій, навпаки, виглядав задоволеним. У нього не було боргів, і він міг розпоряджатися грошима, як хотів.
Кіра мовчки спостерігала за цією сценою, відчуваючи, як напруга наростає в повітрі.
Особисто їй умови свекрухи не сподобалися. Увечері того ж дня, коли Лариса Іванівна і Сергій поїхали, Кіра підійшла до чоловіка.
— Коля, сьогодні ж наша річниця весілля! — сказала вона, хитро посміхаючись. — Я думала, ми якось це відсвяткуємо… Може, поїдемо в ресторан, або ти купиш мені щось?
Микола зітхнув. Він розумів, що повинен виконати обіцянку, дану матері, але й дружина заслуговувала на увагу.
— Кірочко, ну ти ж розумієш, що зараз у нас фінансові труднощі, — почав він. — Але… гаразд, давай я тобі дам трохи грошей. Десять тисяч вистачить?
Кіра зраділа. Нарешті вона зможе купити собі нову сумочку, яку давно пригледіла.
Вона пішла до магазину, де й купила гарну шкіряну сумку. Повернувшись додому, Кіра поклала решту грошей у шухляду комода.
Наступного дня Микола несподівано отримав повідомлення від матері: «Колю, надішли звіт по кредиту, якщо вже сплатив».
Чоловіка охопив холодний піт. Він зрозумів, що так просто від Лариси Іванівни не позбутися.
Увечері, все ретельно обміркувавши, Микола підійшов до дружини і ледь чутно промовив:
— Кірочко, мама вимагає звіт щодо кредиту, що я саме на нього витратив усі гроші, які вона дала. Можеш ті гроші, що я тобі дав, повернути?
Кіра здивовано подивилася на чоловіка і, через пару секунд, нервово закліпала очима.
— Як повернути? Це ж мої гроші!
— Ні, це були мої гроші, і я повинен відзвітувати перед мамою та внести їх на рахунок кредиту, — відповів Микола.
Почалася сварка. Кіра закричала, що він обіцяв їй ці гроші, а тепер просто забирає.
— Так справи не робляться! Ти й так мені нічого не подарував ні на день народження, ні на 8 Березня! Ні, це і мої гроші!
Микола намагався пояснити дружині, що це необхідність, але Кіра не слухала чоловіка.
Зрештою, не закінчивши розмову з Миколою, вона пішла в спальню й грюкнула дверима.
Наступного ранку Кіра прокинулася раніше, ніж зазвичай. Вона лежала в ліжку, розмірковуючи про те, що сталося.
Їй було прикро, але розум підказував, що Микола, дійсно, опинився у складній ситуації.
Кіра встала, накинула халат і пішла на кухню, де чоловік уже готував сніданок.
— Коля, — почала вона тихо, — я розумію, що ти потрапив у скрутне становище. Але ж ти теж обіцяв мені увагу й турботу. Хіба це не важливіше за будь-які гроші?
Микола подивився на Кіру холодним поглядом. У його очах читалася втома й жаль.
— Вибач, Кірочко, — сказав він. — Я, справді, хотів зробити тобі приємне. Але кредит — це серйозна проблема, і я не можу її ігнорувати.
До того ж мама сьогодні знову написала і зажадала звіту щодо грошей, а також пригрозила, що приїде за ними і забере, раз я не можу виконати її умову…
— І що тепер робити? Я, взагалі-то, вже купила собі сумку. У мене всього дві тисячі залишилося, — Кіра присіла навпроти чоловіка за стіл.
Микола важко зітхнув, розуміючи, наскільки складна ситуація склалася між ним і дружиною.
З одного боку, він мав звітувати перед матір’ю, з іншого — відчував провину перед Кірою.
Його серце розривалося від усвідомлення, що він не зміг дотримати обіцянки, даної дорогим йому жінкам.
— Тоді давай я внесу ті гроші, що є, — запропонував Микола, намагаючись пом’якшити напругу. — Поясню мамі, що довелося частину грошей витратити.
Скажу, що на оплату комунальних послуг. Думаю, вона не буде проти…
Наступного дня чоловік пішов до банку й вніс решту суми на рахунок кредиту.
Потім Микола надіслав звіт матері, сподіваючись, що це задовольнить її вимоги.
Лариса Іванівна мовчала близько тридцяти хвилин, а потім, як і очікувалося, зателефонувала синові й почала ставити запитання.
— Чому ти вніс лише сто дев’яносто тисяч? Де ще десять тисяч гривень? — суворо поцікавилася жінка.
— Мамо, довелося взяти трохи і погасити борги за комунальні платежі, — збрехав Микола.
— Чек або квитанцію надішли! — зажадала Лариса Іванівна.
Для Миколи стало очевидно, що мати так просто здаватися не збирається. Вона вимагатиме звіт за все, до останньої копійки.
— Я не брав чек, — занервував чоловік. — Навіщо тобі чек? Перевірити хочеш, куди я їх витратив?
— Так! І навіть приховувати цього від тебе не буду! — рішуче заявила Лариса Іванівна.
Микола відчув, як всередині все стиснулося від напруги. Він розумів, що обдурити матір навряд чи вийде, особливо з огляду на її наполегливість.
У голові миготіли думки про те, як вийти з ситуації, що склалася, але жоден варіант не здавався прийнятним.
Його дратувало втручання матері в особисте життя, але й почуття провини перед Кірою ставало дедалі сильнішим.
Пізніше ввечері, після довгої розмови з матір’ю, Микола повернувся до кімнати.
Він присів поруч із Кірою і тихо промовив:
— Вибач, Кірочко. Я, справді, намагався знайти вихід, але мама… вона просто не залишає вибору.
Тепер вона вимагає звіт про витрату десяти тисяч гривень до завтра, або я маю повернути їй усі двісті тисяч… І де брати тепер гроші, щоб віддати всю суму?
— Я подзвоню мамі й позичу в неї десять тисяч. Ти внесеш їх у рахунок кредиту й надішлеш Ларисі Іванівні звіт, — запропонувала жінка.
Того ж вечора Кіра поговорила з Іриною Семенівною, і та позичила їй гроші.
Микола сплатив кредит за машину і одразу ж надіслав своїй матері чек про його оплату.
— Так і думала, що вперше ти мене обдурив, — буркнула у слухавку Лариса Іванівна.
Вона одразу ж передзвонила після того, як отримала повідомлення від сина.
— Більше ніяких грошових справ мати з тобою не хочу. Ти ненадійна людина.
— Я ж сплатив кредит, як ти хотіла, — обурився у відповідь Микола.
— Якби не я, ти б з Кірою їх розтринькав, — з усмішкою промовила жінка. — На день народження подарую тобі п’ять тисяч, відкладеш їх теж на кредит!
— Не треба мені дарувати такі подарунки, якими ти сама хочеш розпоряджатися, — парирував у відповідь син, не стримавшись.
Слово за словом, і Микола з Ларисою Іванівною посварилися.
Наприкінці розмови вона заявила, що в такому разі вона більше взагалі нічого дарувати синові не буде.
