— Бабуся в мене хороша, але вже надто активна.
Дімка розвів руками, ніби заздалегідь вибачаючись перед Ксенією.
— Так це ж добре, що вона активна, — не зрозуміла дівчина, чим невдоволений Діма. — У її віці це ж чудово.
Він лише усміхнувся. Коли Ксюха познайомиться з його бабусею, вона сама все зрозуміє.
Сьогодні вони вперше їхали до Діминої бабусі в село.
З Ксюшею вони зустрічалися вже близько пів року й навіть встигли познайомитися з батьками з обох боків. Але от до бабусі ще не їздили.
Діма відкладав поїздку, бо знав, що бабуся що-небудь та утне.
Ні, з її розумом усе було чудово, просто вона все життя була такою. А з віком усе це посилилося.
Валентина Борисівна була людиною старої закалки. Вона вважала, що праця зробила з мавпи людину, і твердо дотримувалася цієї простої істини.
Притому не забуваючи напружити й інших членів родини.
Дімі часом здавалося, що бабуся не спить.
Коли він прокидався, вона завжди вже була в городі, а коли засинав, бабуся все ще гриміла чимось на кухні.
Як тільки починався сезон городу, телефон усіх родичів тут же розривався.
Коли він прокидався, вона завжди вже була в городі, а коли засинав, бабуся все ще гриміла чимось на кухні.
Як тільки починався сезон городу, телефон усіх родичів тут же розривався.
— Я замовила КамАЗ добрив, і завтра їх привезуть. Треба приїхати, розвантажити й удобрити весь город.
Бабусі було все одно, були плани в її дітей та онуків чи ні. Город же не чекатиме! А якщо раптом ніхто не міг їй допомогти, тоді вона хапала лопату й тягала все сама.
При цьому, ніхто й ніколи не відмовляв їй у допомозі.
— Бабусю, я завтра не можу, в мене плани. Приїду післязавтра, хай усі вивантажують, а я потім перетягаю.
— Добре, внучку, — говорила Валентина Борисівна. А коли Дмитрик приїжджав у призначений час, ніяких добрив біля паркану вже не було.
— Бабусю, ти ж казала, що мають привезти, — питав Діма в бабусі.
— Так і привезли. Вчора. Як я й казала, — знизувала вона плечима.
— А де все тоді? — питав Дімка, хоча вже заздалегідь знав відповідь.
— Так я вчора й перетягала… Вас же не дочекаєшся!
— Ба! — зі стогоном обурювався він. — Ми ж домовилися, що я приїду сьогодні й усе зроблю.
— Ну й молодець, що приїхав. Думаєш, я тобі роботи не знайду?
І так було завжди й у всьому.
А сусіди при цьому докірливо поглядали на родичів, мовляв, виростила Валька дітей.
Ніхто не допоможе! Весь день вона бідна з тачкою та лопатою напоготові, а діти навіть і не поворухнуться.
Як було насправді, звісно, ніхто не знав. Бабуся не скаржилася, точніше, не говорила прямо, що їй бракує допомоги.
— Валю, ти чого це такі важкі речі тягаєш? — підходила до неї сусідка. — Дітей, чи що, немає?
— Ой, вони зайняті! Міські ж! Ну нічого, мені не складно. Я ж звикла до праці.
Тобто нічого поганого вона не говорила, але так тоненько натякала, що доводиться все самій робити.
А того року бабуся Валя всіх своїх родичів налякала.
Зателефонувала вона пізно ввечері, сказала, що гілка яблуні сильно нахилилася, того й гляди на дроти впаде.
Усі її запевнили в тому, що на вихідних обовʼязково цю гілку спиляють.
А наступного дня їм зателефонувала сусідка й, голосячи, повідомила, що бабусю Валю в лікарню зі зламаною ногою відвезли.
Виявилося, що спритна бабуся вирішила не чекати вихідних (два дні!), а залізти на драбину й спиляти самостійно. І самостійно з цієї драбини й полетіла.
Дімка й усі інші родичі переживали, що бабуся більше не зможе ходити.
Все ж вік, та й перелом не найпростіший. Але не на ту нарвалися.
Здається, вона змусила працювати весь персонал лікарні, бо її виписали навіть раніше призначеного терміну.
Діма тоді в неї питав, навіщо вона сама полізла. Це ж небезпечно, а за два дні з цією гілкою нічого не сталося б.
— Взагалі-то, по телевізору передавали, що на вихідних буде сильний вітер. А якби гілка все ж упала?! Не дай Боже, ще б пожежа сталася!
— Бабусю, ну ти ж сама кажеш, що на вихідних, — зітхав Діма. — Ми б до того часу все спиляли!
— А то ти не знаєш наші прогнози погоди! — обурювалася баба Валя. — Вічно брешуть! А раптом вітер до вихідних почався б?
Усе це Діма згадував, поки вони з Ксюшею їхали до бабусі.
— Ти головне не хвилюйся, — заспокоював він чи то дівчину, чи то себе.
— Та чому я хвилюватися маю? — усміхалася Ксюша. — Ти з таким теплом завжди про бабусю відгукувався, та й вічно розповідаєш про своє дитинство в селі. Мені навпаки не терпиться з нею познайомитися!
Бабуся Валя зустріла молодих людей як найдорожчих гостей.
Стіл аж гнувся від страв, навіть тарілку поставити було нікуди.
— Ба, ну ми ж не з голодного краю приїхали, — обіймаючи свою бабусю, промовив Діма. — Ми ж усього цього не з’їмо.
— Що не з’їсте, я вам із собою дам, — сказала вона. — Ой, компот забула.
— Так ось він, — показала Ксюша на банку.
— Та це ж полуничний! Дмитрику, лізь у льох за малиновим!
— Добре, бабусю, — вже звідкись із кімнати крикнув онук, — тільки переодягнуся.
Ксюша, усміхнувшись бабусі Діми, пішла за молодим чоловіком. А за кілька хвилин вони почули гуркіт.
Обоє рвонули на кухню й застали там бабусю Валю, яка вилазила з льоху.
— З тобою все добре? — злякано спитав Діма.
— Усе добре. Банку огірків розбила, не помітила.
— Бабусю! — застогнав хлопець. — Ти навіщо в (розповідь спеціально для сайту Цей День) льох полізла? Я ж сказав, зараз усе дістану.
— Ну а що мені тебе чекати? Я немічна, чи що? — знизала вона плечима.
Після обіду Ксюша зголосилася помити посуд. Їй було незручно, що літня жінка стільки всього наготувала, і хотілося хоч чимось їй допомогти.
— Ой, спасибі, Ксюшенько, я буду рада, — з усмішкою сказала баба Валя.
Ксюша пообіцяла, що все зробить, тільки спочатку відвідає вбиральню.
Дорогою з вуличної вбиральні дівчина пройшлася городом, розглядаючи все. У неї в дитинстві не було села, і їй було справді все цікаво.
А коли вона повернулася, весь посуд уже сяяв.
— Бабусю Валю, навіщо ж ви? — мало не плачучи, спитала дівчина. Вона чомусь почувалася винною. — Я ж сказала, що помию.
— Ой, мені не складно! Я бачу, ти по городу гуляєш, краще походь, ягідки позбирай.
Ксюша після цього підійшла до Діми й сказала, що його бабуся, напевно, образилася, що вона навпростець не поверталася з туалету. Діма лише розсміявся.
— Ні, Ксюхо, вона не образилася. Вона просто нетерпляча.
Дівчина вирішила реабілітуватися й пішла з бабусею Діми поливати грядки. До того ж їй було цікаво. Вона тільки в дитинстві поливала з іграшкової лійки зелень, що росла на балконі.
Бабуся Валя показала, скільки треба лити, й поки Ксенія старанно поливала одну, баба Валя пробіглася майже всім городом.
— Я почуваюся черепахою, порівняно з твоєю бабусею, — зізналася Ксюша Дімі трохи згодом, — якщо я раптом щось одразу не зроблю, вона вже тут як тут.
— Це її суперсила, — зітхнув хлопець. — Ми з батьками боїмося, що незабаром вона почне робити все сама, якщо ми не з’явимося одразу під час її дзвінка.
— Дімо! — крикнула бабуся, перервавши їхню з Ксюшею розмову. — Сходіть до крамниці, чи мені йти?
— Ми самі! — тут же відповів Діма й одразу до дівчини звернувся: — Ходімо, поки не довелося виловлювати її біля воріт.
Бабуся намагалася всунути їм гроші й дуже образилася, коли вони навідріз відмовилися їх брати.
— Молоді ви! На себе витрачати треба! — обурювалася вона.
— Я нормально заробляю, — усміхнувся онук. — Ба, а ти не (розповідь спеціально для сайту Цей День)будеш проти, якщо ми ввечері в діжку води наберемо?
— Звісно! Я тільки за! — промовила вона.
Діма показав Ксюші їхнє село.
Вони дійшли до річки, зазирнули до друга дитинства Діми привітатися, і, десь за пів години, повернулися додому. А діжка з водою вже була набрана, та ще й велике залізне корито .
— І навіщо я заздалегідь спитав? — зітхнув він, спостерігаючи, як бабуся з відром біжить до діжки.
Коли наступного ранку Діма з Ксюшею їхали додому, завантажені різноманітними банками з вареннями та соліннями, Ксюша зі сміхом сказала:
— Я помітила, що з учорашнього вечора почала швидше рухатися. Спіймала себе на думці, що я немов кудись спізнююся. І, до речі, твоя бабуся коли-небудь спить?
Ми вчора засинали, вона тісто для пирогів ставила, а вранці я прокинулася зовсім рано, годин о сьомій, а вона вже по городу ходила.
— Мені іноді здається, що вона зовсім не спить. І не зупиняється ні на хвилину. Може, в неї десь батарейки вставлені? Пам’ятаєш ту рекламу про кроликів, які безкінечно рухалися?
— Зате рух — це життя, — усміхнулася дівчина. — Попри вік, твоя бабуся дуже активна.
— Іноді навіть занадто, — зітхнув він.
Признавайтеся, в кого такі ж бабусі?
