— Не ламайте зуби об мою запечену рибу! — я забрала у свекрухи тарілку просто з-за столу…
…— Куди ти цю стопку коробок тягнеш? Залиш біля шафи.
Аліса змахнула пил зі стільниці розкладного столу.
У їхній орендованій «двохкімнатці» на околиці весь останній тиждень панував методичний хаос. Вони з Артемом готувалися до головної події останніх трьох років.
Іпотеку попередньо схвалили. Варіант знайдено. До угоди залишалося менше десяти днів. Речі вже потроху сортували по картонних коробках.
Артем опустив важку стопку на підлогу.
— Мама сказала, що приїде відсвяткувати наші новини, — промовив він і витер долоні об домашні спортивні штани. — Я подумав, треба хоч у вітальні місце звільнити.
— Відсвяткувати? — Аліса зупинилася і критично поглянула на чоловіка. — Артеме, твоя мама ніколи не приїжджає просто радіти чужим успіхам.
Тим паче нашим з тобою. Терміни тиснуть, кожна копійка зараз на обліку. Навіщо нам ці застілля?
— Ну перестань, — відмахнувся чоловік і винувато посміхнувся. — Мама щиро радіє. Вона ж знає, як ми важко працювали заради цього першого внеску. Купимо щось смачненьке, приготуєш, посидимо годинку.
Аліса нічого не відповіла. Вона дістала з шухляди чисту скатертину й постелила її на хиткий розкладний стіл у центрі кімнати.
Зверху поклала стос банківських виписок із графіком майбутніх платежів. Аліса спеціально не стала їх прибирати. Нехай лежать на видноті. Як нагадування…
Ближче до вечора у передпокої пролунав дуже знайомий голос. Марія Федорівна завжди відкривала власним ключем, який Артем дав їй «про всяк випадок».
— Діти! Я не з порожніми руками! — оголосила свекруха.
Аліса вийшла в коридор. Марія Федорівна акуратно розстібала комір світлого плаща. Біля її ніг стояв дешевий маленький торт із найближчого супермаркету, куплений за акцією.
— Проходьте, Маріє Федорівно, — рівно сказала Аліса й взяла торт.
— Ой, Алісочко, ледве до вас дісталася, — одразу ж заспівала звичну пісню свекруха й сперлася рукою об стіну. — Ці ваші затори.
І ліфт, як на зло, смикається. А в мене спина від самого ранку просто відвалюється. Ще й суглоби крутить, просто жах.
З кімнати визирнув Артем:
— Мамо, привіт. Давай допоможу.
— Дімочко… тьху ти, Артемочко, — Марія Федорівна ефектно притиснула руку до грудей. — Геть пам’ять слабшає від болю.
Ти поглянь на себе! Шкіра світиться, кістки видно. Твоя дружина тебе зовсім заморила своєю дієтою, чи не так?
— Ми нормально їмо, мамо, — буркнув Артем і допоміг матері зняти плащ. — Сідай до столу. Аліса запекла форель.
Почувши про червону рибу, свекруха помітно пожвавішала. Вона пройшла до вітальні, оглянула заставлену коробками кімнату з легким презирством і підійшла до столу.
Банківські папери заважали їй поставити свою масивну сумку. Марія Федорівна недбало відсунула важливі документи на самий край.
— Ну, показуйте, чим багаті, — промовила вона й влаштувалася на стільці.
Аліса принесла з кухні велике блюдо. Запечена з розмарином і лимоном форель виглядала чудово. Поруч лежали овочі-гриль.
На покупку цих продуктів пішла частина відкладених на важливіші потреби грошей, але Артем дуже просив «не зганьбитися».
Свекруха прискіпливо оглянула рибу.
— Розкішно живете, — оцінила Марія Федорівна й узяла виделку.
— Ми на цю розкіш місяць відкладали потроху, — сухо парирувала Аліса, розкладаючи порції чоловікові та свекрусі. — У нас суворий бюджет. Крок убік — і перший внесок зникне.
Марія Федорівна пропустила цю репліку повз вуха. Вона поклала до рота шматок риби й повільно прожувала. Її обличчя виражало найвищий ступінь гастрономічної насолоди.
— Алісочко, ну ти просто кулінарний геній! — проспівала свекруха й навіть примружила очі. — Риба — суцільний захват. Тане в роті. Соковита, ніжна.
Прямо наче вершкова! Я ось скільки не намагалася так запікати, все одно виходить суха. А в тебе — талант!
Артем задоволено розправив плечі:
— Я ж казав, мамо. Аліса чудово готує.
— Розумниця, невістко, — підтакнула Марія Федорівна й відрізала ще шматок.
Вечеря минула напрочуд мирно. Свекруха розхвалювала рибу, розпитувала про район, у якому вони пригледіли квартиру.
Артем розслабився. Аліса ж, як інженер-кошторисник, звикла вірити не словам, а цифрам. А цифри її внутрішнього чуття показували, що ця вистава не може бути безкоштовною.
Марія Федорівна доїла порцію й акуратно промокнула губи паперовою серветкою. Потім важко, з надривом зітхнула.
— Добре вам, молоді, — промовила свекруха й подивилася на сина. — Ось купуєте квартиру. Життя тільки починається. А моє життя, мабуть, уже до заходу котиться.
Артем перестав жувати.
— Мамо, ну що це за розмови? Тобі всього шістдесят.
— Ох, синку, — Марія Федорівна подивилася у вікно. — Була я вчора у професора в обласній лікарні. Він переглянув мої знімки колін і хребта. Каже, справа кепська.
Аліса мовчки збирала порожні тарілки. Вона знала, що свекруха вирізняється чудовим здоров’ям: пару тижнів тому та без жодних проблем возила розсаду на дачу двома електричками.
— І що кажуть лікарі? — насторожився Артем.
— Потрібна операція, — трагічно вимовила свекруха й зробила паузу. — Але можна обійтися консервативним лікуванням. Треба терміново їхати в санаторій. У спеціалізований.
«Цілющі джерела» в Трускавці. Там особливі грязі, всілякі води. Тільки це мене й поставить на ноги. Інакше через рік — інвалідний візок. Я вже й путівку забронювала, щоб місце не зайняли.
— Чудово, — кивнув Артем. — Поїдь, відпочинь. У тебе ж є заощадження.
Марія Федорівна стиснула губи й подивилася на сина так, ніби він щойно зрадив Батьківщину.
— Які заощадження, Артеме? Я вам на весілля холодильник купувала три роки тому! Звідки в пенсіонерки такі гроші? Путівка з лікуванням коштує шістдесят тисяч.
У кімнаті запала тиша. Аліса завмерла з брудною тарілкою в руках. Шістдесят тисяч.
Це була саме та сума, яку вони з таким трудом назбирали за останні два місяці, щоб покрити різницю між затвердженою іпотекою та вартістю квартири.
— Шістдесят? — перепитав Артем, і його голос затремтів. — Мамо, це дуже великі гроші. Може, пошукаємо інший санаторій? Простіший?
— Простіший мені не допоможе! — обурилася свекруха й навіть вдарила долонею по столу.
Папери з іпотечним графіком зісковзнули на підлогу.
— Професор чітко сказав — тільки туди! Чи ви рідній матері пошкодували копійку на здоров’я? Ви ж квартиру берете, у вас там мільйони крутяться! Що вам ці шістдесят тисяч? Крапля в морі!
— Це не крапля в морі, Маріє Федорівно, — крижаним тоном втрутилася Аліса. Вона поклала тарілку назад на стіл. — Це наші останні гроші.
Ми вносимо їх у касу забудовника наступного вівторка. Якщо ми віддамо їх вам, то наша угода зірветься.
Свекруха перевела спопеляючий погляд на невістку:
— Я розмовляю з сином, а не з тобою! — заявила вона й знову повернулася до Артема. — Синку, ти послухай її! У них угода зірветься!
Ви можете ще рік у цій квартирі пожити, не пани — потерпите! А в матері руйнуються суглоби. Ти мене в труну загнати хочеш заради своїх бетонних стін?
Артем потер перенісся. Він явно почувався загнаним у кут. Маніпуляція була грубою, але вона спрацювала.
— Мамо, ми три роки збирали гроші, — невпевнено почав чоловік. — Ми не можемо відкласти угоду. Ціни зростають щомісяця. Давай я спробую взяти споживчий кредит на твоє лікування?
— Тобі зараз кредит не дадуть, у тебе заявка на іпотеку висить, — відрізала Аліса, навівши сухий факт. — Банк одразу відхилить обидві угоди. Ви це чудово знаєте, Маріє Федорівно.
— Нічого я не знаю! — пішла в наступ свекруха. — Знаю тільки, що рідний син кидає матір напризволяще. Заради примхи дружини! Я тебе сама ростила, коли батько пішов!
Аліса бачила, як Артем здається. Його плечі опустилися. Почуття провини, що дбайливо плекалося роками, брало своє.
Ще пара хвилин — і він пообіцяє їй ці гроші, навіть якщо доведеться позичати в кримінальних авторитетів.
— Я принесу соку, — рівно сказала Аліса. Вона взяла тарілки й вийшла з вітальні.
Їй потрібно було перепочити. Сперечатися зі свекрухою, коли Артем у такому стані, було зайвим.
На кухні було задушливо через недавнє приготування їжі. Аліса трохи прочинила кватирку, щоб провітрити приміщення. Дістала з холодильника скляний глечик із соком і налила у склянки.
З вітальні долинув голос Марії Федорівни:
— Ой, у вас душно. Піду на балкон, повітрям подихаю. А то від хвилювання тиск підскочив.
Балкон їхньої орендованої квартири примикав саме до кухні. Вікно було прочинене, і акустика старого панельного будинку працювала бездоганно.
Аліса почула, як заскрипіли балконні двері. Потім пролунав голос свекрухи — вона розмовляла по телефону. Та зовсім не тим умираючим, слабким голосом, яким щойно випрошувала гроші.
Голос був бадьорим, дзвінким і дуже діловим.
— Так, Галочко, усе за планом, — говорила Марія Федорівна.
Аліса завмерла. Вона так і залишилася стояти біля стільниці з глечиком у руці.
— Я його дотиснула, — зі смішком продовжувала свекруха на балконі. — Зам’явся, звісно.
Ця його коза опирається, про якісь угоди белькоче. Але куди він подінеться? Я йому про інвалідний візок сказала, він аж зблід.
На балконі клацнула запальничка. Марія Федорівна завжди диміла потай від сина, скаржачись на астму.
— Та який там Трускавець, Галю? Жартуєш? — пирхнула свекруха. — Я в ці радянські оздоровниці ні ногою.
Підтвердь бронювання в Белек. П’ять зірок, «все включено». Якраз шістдесят на двох виходить за тиждень. Відпочинемо хоч на старості років!
Аліса акуратно поставила глечик на стіл.
— Ой, не питай, — продовжувала скаржитися подрузі свекруха. — Сиджу, давлячись тут. Риба пересушена, як підошва. У рот не лізе. Сухар — сухарем. Жувати неможливо.
А я їй нахвалюю, посміхаюся, щоб скандалу не зчинила й гроші не затримала. Гаразд, Галю, піду дотискати. Завтра все перекаже.
Зв’язок обірвався. Двері на балкон скрипнули.
Аліса не відчувала люті. Лише холодний, розважливий спокій. Інженер у ній звів дебет із кредитом. Пазл склався.
Жодного жалю до Артема в цю мить вона не відчувала — йому буде корисно це дізнатися.
Вона взяла тацю зі склянками й спокійно повернулася до вітальні.
Артем сидів на дивані з пригніченим виглядом. Марія Федорівна вже влаштувалася на своєму місці, знову набравши вигляду стражденної пенсіонерки.
— Попили моєї кровиці, — зітхнула свекруха й поглянула на залишки риби на тарілці. — Алісочко, загорни-но мені у фольгу пару шматочків рибки із собою. Завтра хоч нормально пообідаю. Аж надто смачно у тебе вийшло.
Аліса поставила тацю на стіл. Вона рішуче взяла тарілку із залишками форелі й відсунула її на інший край столу — прямо до своїх банківських виписок.
— Не варто, Маріє Федорівно, — рівно відповіла Аліса.
— Що не варто? — не зрозуміла свекруха й завмерла з простягнутою рукою.
— Не варто давитися, — Аліса дивилася просто в очі матері чоловіка. — Навіщо вам ця підошва? У рот же не лізе. Сухар — це сухар.
Рука свекрухи повільно опустилася на стіл. Обличчя вкрилося непривабливими червоними плямами.
— Про що ти, люба? — вкрадливо запитала вона.
— Про пересушену рибу, — Аліса схрестила руки. — Яку навіть жувати неможливо. Ви ж тільки з ввічливості її хвалили. Щоб гроші не затиснули. Вікно на кухні відчинене — чути все чудово.
Артем перестав впиватися поглядом у підлогу й здивовано подивився на матір:
— Мамо? — напружено запитав він. — Ти кому дзвонила?
Свекруха щільно стиснула губи. Її нафарбовані губи перетворилися на тоненьку ниточку. Вона зрозуміла, що відпиратися немає сенсу.
— Маю право поділитися з подругою! — виклично пішла вона в наступ. — Я ж не в ресторані. А готувати ти так і не навчилася.
— Звісно, не в ресторані, — погодилася Аліса, навіть не підвищуючи голосу. — Тому погану їжу із собою не даємо. Самі доїмо. Краще розкажіть Артему про санаторій.
Аліса повернулася до чоловіка:
— Марія Федорівна їде не в Трускавець, коханий. Вона летить до Туреччини, в Белек. У п’ятизірковий готель за системою «все включено».
І не сама, а з подругою Галею. За шістдесят тисяч. За ті самі гроші, яких нам не вистачає на квартиру.
У кімнаті зависла важка, густа пауза. Артем переводив погляд з дружини на матір.
— Це правда? — глухо запитав він.
Марія Федорівна нервово поправила край сукні.
— Я все життя працювала заради родини! — знову завела свою шарманку свекруха, але тепер у її голосі лунала агресія, а не слабкість. — Я маю право на відпочинок! Ви молоді, ще заробите! А мати одна!
Вона поглянула на сина, чекаючи, що звичний тригер спрацює. Але Артем раптом випростався.
Він дивився на матір так, ніби бачив її вперше. Уся його невпевненість кудись випарувалася.
— Ніяких грошей не буде, — відрізав Артем і встав із-за столу. — Ми купуємо квартиру у вівторок. І більше це питання не обговорюється.
Марія Федорівна різко підвелася слідом. Вона зрозуміла, що план провалився остаточно: ні лестощі, ні тиск більше не діяли, таємницю було розкрито.
— Мене тут більше не буде! — кинула вона й швидким кроком попрямувала до передпокою, де ривком накинула свій плащ.
Артем навіть не пішов її проводжати. Він залишився стояти біля столу. Незабаром у коридорі стихли кроки, і вхідні двері зачинилися.
…Через півтора тижня вони підписали всі документи в банку.
Марія Федорівна, звісно, не дзвонила: вона чекала вибачень від невістки та переказу грошей від сина.
Але Артем уперше проявив характер — він переказав усю відкладену суму на рахунок забудовника, уклавши угоду.
А залишки тієї самої запеченої форелі вони із задоволенням доїли наступного дня. Риба, до речі, була чудовою. І зовсім не сухою.
