Побачивши на порозі о пів на одинадцяту ночі Вальку з валізами, Марина таки здивувалася.
Ні, сестра і раніше періодично звалювалася, як сніг на голову, в тому числі і в не дуже підходящий для візитів час.
Але з набагато меншою кількістю багажу. Який багаж, якщо в одному місті живеш?
– Привіт! Тут така справа: мені тимчасово ніде жити. Прихистиш ненадовго? – не чекаючи відповіді, Валька почала затягувати свої пожитки в квартиру.
Це було цілком у її дусі.
Валька була молодша за Марину всього на три роки, але вдома з нею завжди поводилися так, ніби вона назавжди залишилася безпорадною новонародженою.
Марина до цього звикла – а що їй залишалося? Спочатку вона взагалі думала, що у всіх так, а потім зрозуміла, що це через батьків, її і Валькиного.
Що так, то так – батько Марини вчинив з їхньою матір’ю непорядно. Він завів «кохання» на стороні, коли Марині ще не виповнилося й двох років.
Звичайно, стався скандал і розлучення. Очевидно, суто на зло колишньому, мати негайно знайшла собі іншого кавалера. І поспішно народила від нього Вальку.
Ні, вітчим, дядько Слава, був непоганою людиною – доброю, працьовитою. Тільки дуже тихим і непоказним.
Не в сенсі зовнішності (він якраз досить симпатичний, навіть зараз, у віці), а в сенсі особистості. Не було її у нього, особистості цієї самої.
І з Валькою не він носився, а мати. Причому вона не приховувала того, що робить це виключно через колишнього.
Виходило так, ніби Марина спочатку з якимось браком на світ з’явилася, бо «від того козла».
А ось Валя – це правильна дитина, у всьому чудова.
Справедливості заради – Марину не ображали, нормально годували, водили на заняття з англійської мови і купували їй все необхідне.
Просто якось так виходило, що купити їй портфель або нові колготки – це дірка в бюджеті і зайві витрати.
А ось для Валі десята сукня або телефон до вступу в перший клас – необхідність, бо дівчинка не повинна відчувати себе обділеною.
Чи відчувала себе при цьому обділеною Марина? Ну, іноді бувало, особливо поки вони обидві з Валькою були маленькими. А потім і нічого.
Вона добре вчилася, любила читати, у неї були друзі, і вивчати англійську їй подобалося.
А що телефон навіть у старших класах у неї був тільки тому, що у Вальки утворювалися завали «старих речей» – то й що?
Вона не дуже цікавилася технікою. Є ж телефон, так?
Що стосується всього іншого, то Марина вирішила, що час її не минув – встигне. Підросте, закінчить навчання, і у неї буде все, чого вона захоче. Заробить.
А мати і дядько Слава, зрештою, мають право самі вирішувати, як їм витрачати ті гроші, що заробили вони.
Хочуть витрачати їх на Вальку – нічого не поробиш.
А з Валькою вони в принципі нормально ладнали. Так, сестра була балувана, але не зла і не підла.
З нею і пограти можна було, і новинами поділитися. Так що нічого Марина проти неї не мала.
Хоча і не можна сказати, що вони прямо вже близькі були. Сестри як сестри.
***
Ось тільки з віком проблем від Вальки ставало не менше, а більше. Марина вступила на бюджет, Валька – ні.
Звичайно ж, її «прилаштували», і кілька років мама і дядько Слава виверталися навиворіт, щоб оплачувати її «навчання».
Потім розгорівся скандал через цю саму квартиру. Це була спадщина Марининої бабусі. Саме Марининої, це була бабуся по батькові.
І квартиру вона заповіла онучці, ніби відшкодовуючи їй зло, заподіяне непутящим сином, який полюбляв гуляти наліво.
Тільки онучці, без жодних «але».
Марина тоді якраз закінчила навчання і влаштувалася на роботу в місцеву газету. Двадцять два роки їй було.
Поки що їй залишалося тільки виконувати верстку, робити комп’ютерний макет.
Але редактор обіцяв потім просунути її в системі – все ж вона журналіст за освітою (до речі, не збрехав, і тепер у Марини вже була своя колонка).
А поки хоч якась, а робота. А тут ще й спадщина – двокімнатна квартира немаленька. Хоч і дуже не новенька.
Ой що було! Мати Марину мало не з кістками з’їла!
Якщо коротко, справа була така. Її вважали зобов’язаною негайно продати спадщину і виручені кошти порівну з сестрою розділити.
Бо дуже недобре, коли в родині одній дитині все, а іншій нічого.
Але тут Марина показала свої зубки. Це був єдиний випадок, коли вона нагадала матері, що фактично все її життя в їхній родині все було Вальці, а їй, Марині, – те, що залишиться.
І ще зауважила, що рідня «цього козла», її батька, до Вальки ніякого відношення не має.
Нехай Валька від своїх родичів успадковує, вона, Марина, там ні на що не претендує.
Загалом, скандал був грандіозний, з прокльонами і вічним розривом відносин.
Вічного розриву, втім, вистачило приблизно на місяць, а потім у Вальки сталася чергова біда на особистому фронті, і потрібно було спішно всією сім’єю вживати заходів, щоб врятувати дівчинку від депресії.
Але знову ж таки, це були дрібниці! Справжня біда сталася два роки тому, коли Марина і Валька на дні народження у спільної знайомої познайомилися з Ігорем.
Факти – річ вперта. І ось якими вони були.
Марина серйозно закохалася в цього недурного, дуже симпатичного, серйозного і романтичного молодого чоловіка.
А Ігор закохався у Вальку. І, здається, вона в нього теж.
Ось що з таким трикутником робити, накажете?
Марина дійшла висновку, що особисто їй залишається робити тільки одне: відійти і не заважати. Адже насильно любов не прищепити.
Ігор до неї ставився добре, по-дружньому. Але Валькою він просто марив! І так, сестра таки красивіша, і подати себе з кращого боку вміє.
Якщо чесно, поступатися так просто своїм коханням розпещеній сестричці Марині було нелегко і в чомусь навіть огидно.
Але вона переконала себе ось яким міркуванням: вона не Вальці поступається, а Ігорю. Він же не її, а Вальку якраз любить!
І хто така Марина, щоб не давати коханій людині шансу бути щасливою?
Роман аж ніяк не був гладким – Валька періодично брикалася. Але Ігор все терпів, вибачався за те, чого не робив, спокутував в її очах її ж гріхи.
І домігся свого – близько року тому вони з Валькою одружилися. Навіть квартира відразу з’явилася – Ігорю хтось із рідні віддав.
І ось тепер Валька затягує свої валізи в квартиру сестри і заявляє, що їй ніде жити!
***
Марина слухала натхненно-істеричну розповідь жертви сімейних негараздів, і в ній визрівала вельми вагома грона гніву. Кілограмів на п’ять.
Бо історія Вальки – це був просто іспанський сором, щоб не сказати більше!
Загалом, Валька надумала піти від Ігоря. Тому що він такий і такий.
Він не бажає її слухати, коли вона ділиться з ним своїми новинами і проблемами (проблеми Валька завжди вміла діставати з повітря).
Він не розуміє її пошуків себе. Він не здатний знайти нормальну роботу, щоб утримувати дружину як належить.
Де це бачено, щоб дівчина за місяць жодного разу в ресторані не була і чому вони не поїхали нікуди у відпустку?
Він висуває їй якісь незрозумілі вимоги – якісь почуття до нього проявляти, якось там про нього піклуватися.
І взагалі, їй психолог сказав, що у них з Ігорем не любов, а співзалежність, а такі стосунки токсичні.
Гроші на психолога, очевидно, у Вальки в гаманці самозародилися, бо вона від народження не працювала, а в Ігоря, за її ж словами, не випросиш.
А жити чому ніде? Ну так квартира ж Ігоря! А до батьків Вальці не хочеться, там тісно і нудно.
У якийсь момент гроно гніву в грудях у Марини лопнуло і буквально сп’янило її.
Та що ж це таке? Скільки можна? Ось цій маячні про співзалежність і неуважність до проблем вона принесла в жертву свою любов?
Та добре б тільки свою – виходить, вона і Ігоря на розправу всьому цьому віддала! Без бою! Підвела хлопця, нічого не скажеш!
Ну добре! Психологи повинні були пояснити деяким, наскільки нерозумно розігрівати до точки кипіння людей поступливих, покірних і поступливих. Тепер терпіть!
– Ось що, Валентина, – сказала Марина майже дикторським тоном, дуже холодно і дуже чітко. – Допивай чай, збирай свої валізи і йди додому, до свого законного чоловіка.
Проси вибачення, благай прийняти тебе, дурепу, назад, і вчися поводитися, як доросла людина. Мені тут твої концерти не потрібні. Все, що я від тебе зараз вислухала, – просто маячня вибагливої дитини.
Я не збираюся витрачати час і сили на повністю вигадані проблеми і начебто постраждалу від цих вигадок тебе. Лікуй мізки. По-справжньому, а не у психолога.
Валька натурально відкрила рот і досить дурно закліпала очима:
– Ти що, мене з дому виганяєш?
– Ну так – зі свого! Тому що мені в моєму домі не потрібна розпещена фіфочка, яка вигадує собі проблеми і хоче вирішувати їх за чужий рахунок.
Якби Ігор руку на тебе підняв або зрадив – ну, тоді інша розмова. Тут я б однозначно допомогла.
Але ти сама розповідаєш, що справа не в цьому. Значить, розбирайся сама – ти його дружина, він твій чоловік.
– Та не піду я до нього, я що, божевільна?! – завищала Валька так, що Марина поморщилася – не інакше, вранці з сусідами доведеться пояснюватися.
– Я вважаю, що ти божевільна, раз пішла від нього через вигадані проблеми!
О так, пояснювати сусідам довелося, добре, що поліцію не викликали! Валька кричала, ридала, обзивала Марину всіляко, і Ігоря теж.
Але Марина стояла на своєму, відмовляючись зважати на її капризи. І врешті-решт сестричка все ж поїхала з валізами до батьків, заявивши наостанок:
– Ви ще обоє приповзете до мене на колінах, і ти, і Ігор! Бо кому ще ви потрібні?
***
Вранці, крім сусідів, з’ясовувала стосунки ще й мати – як посміла Валю образити? Треба сказати, з сусідами Марина спілкувалася набагато ввічливіше, ніж з нею.
Її взагалі тепер не дуже хвилювало, що скажуть, зроблять і подумають її родичі. Вона поставила собі інше завдання.
Того ж дня ввечері Марина відвідала Ігоря. І наступного вечора теж. І потім ще і ще…
Ігор був у відчаї, він буквально божеволів через розрив з дружиною і був готовий повзти за нею на колінах! Але Марина цього не допустила.
Вона вислуховувала незв’язні міркування зятя про його любовну трагедію. Вона відпаювала його валеріаною і навіть чимось міцнішим.
Вона дзвонила йому по кілька разів на день, щоб у нього не було часу наробити якихось непоправних дурниць.
Вона потихеньку, малими кроками втягувала його в розмови на нешкідливі абстрактні теми, не пов’язані з Валькою, і так утримувала його «дах» від руйнування.
Вона багато чого робила, що їй слід було робити раніше. Це було довго і зовсім не просто.
Характер Ігоря ніяк не можна було назвати «легким», він був абсолютно не схильний запросто скидати з рахунків речі, для нього значущі. Швидше навпаки.
І любов, шлюб і сім’я в його ієрархії цінностей займали лідируючі позиції, так що відхід дружини і розрив з нею дійсно були для нього найважчим випробуванням.
Ось тільки вийшло так, що в найгірші хвилини свого життя він відчував поруч надійне плече, і було воно Марининим.
Саме вона намагалася «відтягнути на себе» хоча б частину його туги і болю. І іноді їй це вдавалося!
Вдячність часто плутають з коханням, кажете? Напевно, так, буває таке.
Але чому з цього випливає, що вдячність ось прямо-таки не може в кохання перерости?
***
Валька неабияк дивувалася, що чоловік не поспішає повзти за нею на колінах.
Ще більше вона здивувалася, коли подала на розлучення, а Ігор не став заперечувати.
Через півтора роки, так і не знайшовши нового щастя в особистому житті, Валька надумала повернутися до чоловіка. Але виявилося, що вже пізно.
Двері в квартиру Ігоря їй відкрила незнайома молода жінка і заявила, що знімає її з чоловіком, а власник нині живе у дружини.
Так, у нього все в порядку, заходить регулярно, квартиру перевірити. Вона і її чоловік намагалися з ним домовитися, щоб квартиру цю в розстрочку викупити. Але господар не згоден.
У нього нібито дружина чекає дитину, і він хоче тому квартиру зберегти, хоча у його дружини теж є своє житло.
Адреса? Так, десь була. Зачекайте, в договорі про оренду! Хвилинку!
Адреса виявилася знайомою до болю. Це була адреса Марини.
Звичайно, Валька з’явилася і там, щоб з’ясувати стосунки. Але з’ясувати вдалося небагато.
Марина відчинила. По ній вже навіть було видно – вона справді чекає на дитину.
На сестру подивилася здивовано, немов вона вбрана в парадні обладунки воїна якогось племені:
– Давно не бачилися! З якої справи завітала, Валентина?
– Ніби ти не розумієш? Як же так вийшло, що ти мого Ігоря собі прихапала?
Марина підняла брови – рівно на чотири міліметри:
– Як це твого? Ти від нього відмовилася, пішла від нього, розлучилася з ним. І сказала ще, що таке, мовляв, нікому не потрібно.
А я вирішила, що декому знадобиться. Мені. А потім виявилося, що і я йому ніби як знадобитися можу. Ось живемо. Комусь і таке потрібно. У чому проблема?
– Так ти спеціально, так? – істерично пискнула Валентина.
Марина знизала плечима:
– Що спеціально? Мозок тобі всякою нісенітницею засмічувала? Ні. Ні спеціально, ні випадково. Не робила я цього.
Ігорю постаралася сподобатися після того, як ти його кинула? Ну так, це точно спеціально, адже я його з першої зустрічі люблю.
Але поки він був твоїм, відбивати не намагалася, зауваж. А як він став вільним – які до мене претензії?
– А я?
– А ти живи собі в своє задоволення! Шукай себе. Не май співзалежності. Забезпечуй собі той життєвий рівень, який тебе влаштовує. Роби, що хочеш! Ми тобі чим заважаємо?
І Марина просто закрила двері! Ось треба ж бути такою байдужою!
І все їй, все їй! Квартира, хороша робота, дитина. І навіть чоловік. Валін чоловік! Декому ж щастить ні за що!
