Цей день

Подивилася на час — 8 ранку. Субота. — Вітя, принеси градусник, будь ласка! — попросила жінка. — Ти чого? Захворіла? — здивувався Віктор. — А як же сніданок? — Давайте, самі? — попросила дружина. — Як, самі? — не зрозумів чоловік. — А Артем?

— Світлана, ми хочемо їсти! Досить вже лежати! — пролунав над вухом незадоволений голос

Життєві історії 0

Вчора чоловік поїхав у відрядження на два тижні. Мені не звикати проводити вечори та вихідні дні насамоті. Це питання ми обговорювали ще до весілля, щоб потім у мене не виникло претензій до його роботи. Добре, що такі тривалі відрядження у Сашка трапляються не часто. В основному він їде на два-три дні. Зізнаюся по секрету, мені навіть подобається, коли я залишаюся вдома одна, можна зайнятися всілякими процедурами для власної краси. Не подумайте, що Сашко мені заважає накладати на обличчя маски і голити пахви, але коли він в цей час не стирчить в кімнаті, мені набагато спокійніше. Нехай думає, що його дружина від природи така красуня Але цього разу його відрядження опинилося на межі зриву. Сашко завжди дуже трепетно ставиться до мого здоров’я.

Вчора чоловік поїхав у відрядження на два тижні. Мені не звикати проводити вечори та

Життєві історії 0

Варвара стискала в кулаці результати аналізів. Папір зволожився від поту. У коридорі жіночої консультації було не проштовхнутися. — Морозова Варвара Михайлівна! — крикнула медсестра. Варвара підвелася, пройшла в кабінет. Лікарка — повна жінка з якимись пустими очима — взяла з її рук папку, пробігла поглядом по аркушах. — Сідайте. — вона окинула результати байдужим поглядом. — У вас все в нормі. Обстежте чоловіка. Варвара змерзла. Віталій? Але ж він…

Варвара стискала в кулаці результати аналізів. Папір зволожився від поту. У коридорі жіночої консультації

Життєві історії 0

Таня приїхала до матері у відпустку без настрою. Приїхала і відразу ж побігла в город. – Таня, ти чого з дороги відразу сюди побігла? Ходімо чаю вип’ємо. Перці почекають, помідори я вчора поливала, – сказала Надія Вікторівна, дивлячись на дочку, яка схилилася над грядками. – Я не втомилася, мамо. Навпаки, після поїзда спину розімну, – збрехала їй Таня. – А я думала, що ти Микиту побачила і засмутилася через нього, – вгадала мати… Тетяна не могла не побачити, як живе її колишній. Жінка вийшла на автобусній зупинці і по доріжці попрямувала до будинку своєї матері.

Таня приїхала до матері у відпустку без настрою. Приїхала і відразу ж побігла в

Життєві історії 0

— Ну, якщо ти зібралася руйнувати своє життя — забирайся, Таня! Тільки дивись, квартири — це ніщо. Сьогодні є, завтра немає. А чоловік з дитиною — це хрест на все життя! — процідила Галина Петрівна, вчепившись своїми пальцями в стільницю, немов збиралася викорчувати стіл з кухонного лінолеуму.

— Ну, якщо ти зібралася руйнувати своє життя — забирайся, Таня! Тільки дивись, квартири

Життєві історії 0

— Тату, не ходи туди. Будь ласка. Сашко стояв у дверях кухні, тереблячи лямку наплічника. Йому дев’ять, але зараз він виглядав на п’ять: плечі опущені, в очах — та сама туга, від якої в мене всередині все переверталося. Я відставив чашку з кавою. На мені була робоча куртка — щільна, синя, з в’їдливими плямами штукатурки і логотипом на спині, який вже майже стерся. — Олександре, — я намагався говорити спокійно. — У тебе двійки з поведінки. Класна викликає. Я батько чи хто? — Ти… ти в брудному одязі, — випалив син і тут же прикусив губу. — Там у всіх татусі в костюмах. На машинах. А ти… Від тебе бетоном пахне. Він не договорив «і невдачею». Але це повисло в повітрі.

— Тату, не ходи туди. Будь ласка. Сашко стояв у дверях кухні, тереблячи лямку

Життєві історії 0

Алька завмерла в дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша поспішно зав’язує шнурки на потертих кросівках. Його рухи були метушливими, нервовими — немов він намагався втекти від неминучої розмови. — То ти йдеш на співбесіду в спортивному костюмі? — у її голосі не було злості, тільки здивування. Міша не підняв голови, продовжуючи возитися із шнурками. — А що такого? Програмістам можна. — У кафе «Ластівка»? Там тепер IT-компанії офіси знімають? Його руки завмерли. Секундна пауза видала все. — Звідки ти… Не важливо. Мені там призначено…

Алька завмерла в дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша поспішно зав’язує шнурки на потертих

Життєві історії 0

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга, притискаючи трубку до вуха. – Мамо, я вже казав. Цими вихідними ми з Катею йдемо в театр. У нас плани, – спокійно відповів Артем. – Які можуть бути плани? – Ольга підвищила голос. – У городі роботи непочатий край! Картоплю копати треба, капусту заготовляти. Без твоєї допомоги нам не впоратися! Ольга нервово перебирала пальцями край фартуха. За вікном хмурилося небо, обіцяючи дощ, а грядки так і стояли недоторканими.

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга,

Життєві історії 0

Віра пригальмувала, хоча в голові кричало — не зупиняйся, не треба. На узбіччі лежала людина. Не сиділа, не стояла — лежала грудкою біля самого асфальту. Заметіль била в лобове скло, двірники не справлялися. Вона вийшла, взяла ліхтарик. Чоловік був без шапки, куртка порвана, обличчя в бруді. Очі відкриті, але порожні. Віра присіла, тримаючись за бік — живіт заважав нахилятися. — Гей, чуєш мене?

Віра пригальмувала, хоча в голові кричало — не зупиняйся, не треба. На узбіччі лежала

Життєві історії 0

— Олена, ти що, зовсім дурна? — Віктор потирав забитий лікоть. — Навіщо ставиш банку на самий край полиці? — Вибач, Вітя, — Олена винувато підняла з підлоги банку з медом. — Ти як крикнув, я злякалася, і вона сама впала. — Сама впала? — Віктор похитав головою. — Цікаво, чому вона завжди падає саме на мене?

— Олена, ти що, зовсім дурна? — Віктор потирав забитий лікоть. — Навіщо ставиш