— Ти для мене більше ніхто після цього! Зрозуміла?!  Із динаміка телефону виринав крик Яни, що переходив у майже ультразвуковий виск. — Усі нормальні, адекватні матері беруть кредити заради єдиної онуки! А ти пошкодувала якихось сто тисяч! Ти просто егоїстка!…
— Ти для мене більше ніхто після цього! Зрозуміла?! Із динаміка телефону виринав крик
— Та що там, зрадив один раз, з ким не буває! — свекруха рішуче заступилася за сина. Я вигнала їх обох за поріг. Клацнув старий замок. Подвійний поворот ключа пролунав у тиші тісного передпокою, наче гарматний залп, відрізаючи моє минуле від сьогодення. За кволими дерматиновими дверима почулося обурене сопіння Зінаїди Павлівни, важкі кроки Антона й звук ліфта, що віддалявся…
— Та що там, зрадив один раз, з ким не буває! — свекруха рішуче
— Аню, тільки не влаштовуй істерику. Давай поговоримо як дорослі люди, — голос Ігоря звучав зрадницьки невпевнено. Він переминався з ноги на ногу в передпокої, нервово перебираючи в руках ключі від машини. — Як дорослі люди?  Я повільно опустила дорожню сумку на підлогу. Пальці зрадницьки тремтіли, але голос залишався лякаюче крижаним. — Ти хочеш сказати, що впустити до нашого дому свою колишню дружину — це вчинок дорослого чоловіка?…
— Аню, тільки не влаштовуй істерику. Давай поговоримо як дорослі люди, — голос Ігоря
— Олено, ти зовсім сором втратила? Рідний батько лежить, стегно зламане, а тобі байдуже? Голос тітки Галі в слухавці тремтів від праведного гніву. Я стояла на кухні з чашкою остиглої кави й дивилася у вікно. Сергій смажив грінки й удавав, що не слухає. — Тітонько Галю, я дванадцять років із ним не спілкувалася. Дванадцять. Він сам сказав, що в нього немає доньки…
— Олено, ти зовсім сором втратила? Рідний батько лежить, стегно зламане, а тобі байдуже?
— Галино Петрівно, на що ви натякаєте? — суворо запитала невістка, підібгавши губи. — Хочете сказати, що я не працювала по дванадцять годин на добу? — Я кажу саме те, що сказала, — відповіла свекруха. — Ти добре працювала й старалася, цього ніхто не заперечує…
— Припиніть! — втрутився Ігор, син Галини Петрівни, тривожно поглядаючи то на дружину, то
— А ви взагалі хто така?! Ви мені не потрібні! Ми з Артемом скоро одружимося, і він має право на частку в цій квартирі! Ми розділимо її, і ви ще дізнаєтеся, як мені вказувати!…
— А ви взагалі хто така?! Ви мені не потрібні! Ми з Артемом скоро
— Ну а який сенс платити за порожню квартиру? — Коля покрутив у руках келих і подивився на мене тим самим «розумним», заспокійливим поглядом, яким зазвичай заспокоюють вередливих дітей. Я продала свою однокімнатну квартиру. І дуже скоро пошкодувала…
— Ну а який сенс платити за порожню квартиру? — Коля покрутив у руках
– Ой, Едік, не перебільшуй, будь ласка. Жіноча побутова праця у нашому суспільстві сильно переоцінена. Ну що тут складного, скажи мені? Нарізати овочі та засунути м’ясо в духовку. Розумових зусиль — нуль…
– Ой, Едік, не перебільшуй, будь ласка. Жіноча побутова праця у нашому суспільстві сильно
— Ірко, ти моркву для олів’є кубиками ріжеш чи соломкою? Голос свекрухи лунав із динаміка телефону так гучно, що Ірина мимоволі відсунула апарат від вуха. — Кубиками, Таїсіє Вікторівно. Як завжди. — Ти завжди все робиш по-своєму! — обурилася трубка. — Ілля любить соломкою. Я йому тридцять років соломкою різала. А ти за п’ять років шлюбу чоловікові навіть салат нормально нарізати не можеш. Я приїду раніше, сама все проконтролюю. Дзвінок обірвався…
— Ірко, ти моркву для олів’є кубиками ріжеш чи соломкою? Голос свекрухи лунав із
— Іро, нам потрібно вирішити питання з квартирою. Я розумію, що ти тут живеш і для тебе це складна ситуація, але за законом ми з тобою рівноправні спадкоємиці. Я думала, може, ти викупиш мою частку, або ми продамо квартиру й поділимо гроші, або… Вона перебила мене: — Зачекай. Яку частку? Аліно, це мій дім. Я тут виросла, я тут усе життя прожила. Ти поїхала двадцять років тому, у тебе своя сім’я, своя квартира…
— Іро, нам потрібно вирішити питання з квартирою. Я розумію, що ти тут живеш

You cannot copy content of this page