Людмилка була молодшою донькою в сім’ї. Були ще два старші брати-близнюки, старші за Людочку на 14 років. Вони давно покинули батьківський дім.
Брати служили далеко, потім там же залишилися і стали працювати і жити. Додому приїжджали рідко, дорого й далеко.
Батьків хлопці не забували, телефонували, надсилали гроші.
Мати пишалася ними:
— Треба ж, у нас простих роботяг вийшли такі розумні хлопці!
Жила їхня сім’я в невеликому містечку, можна навіть сказати, в селищі, в приватному будинку. На просторах нашої батьківщини вже на жаль багато таких Богом забутих місць.
Батько з матір’ю все життя працювали на місцевому м’ясокомбінаті.
Батько працював з мʼясом, а мати працювала прибиральницею виробничих приміщень. Людочка в них зʼявилася, коли їм було по 36 років.
Дівчинка росла тихою, повільною й навіть злегка загальмованою, але виросла красунею.
Люда зірок з неба не хапала, інтелектом не блищала, сяк-так закінчила 9 класів і вступила до місцевого коледжу вчитися на кухаря.
У коледжі навчання давалося їй з великими труднощами. Вона його закінчила теж сяк-так.
Влаштувалася випускниця коледжу в їдальню помічником кухаря, але не потягнула навіть цю посаду й перевели її в посудомийниці.
— Невдаха, як є, невдаха, — засмучувалася мати.
З Олексієм дівчина познайомилася на дискотеці й одразу ж зрозуміла, що це кохання.
Гарний, ласкавий Олексійко в одну мить запаморочив їй голову.
Людочка йому теж сподобалася: спокійна, нічого не вимагає, тільки дивиться закоханими й довірливими очима.
Танці, зустрічі – все як належить, а потім вони вирішили одружитися. Працював наречений на тому ж м’ясокомбінаті електриком.
Правда, хлопець часто приходив напідпитку, та де вони, непитущі?
Батьки були не проти.
Вони піднатужилися й купили молодим будиночок. Зі своїм господарством і городом все-таки легше жити.
Оскільки й з того, й з іншого боку багатства великого не було, весілля вирішили зробити вдома.
На весіллі наречений перепив і побився з тестем, але наступного дня вони вже помирилися. З ким не буває?
Олексій брав з нагоди весілля тижневу відпустку й святкував на всю котушку, але настав час іти на роботу. Вранці чоловік встав злий, шукав, чим би похмелитися, й не знайшов.
Винною виявилася молода дружина, невже вона не могла для нього пляшку приховати? Він відважив їй пару стусанів і пішов на роботу.
Людочка розплакалася, розглядаючи в дзеркало почервоніле око.
Але, тверезо розсудивши, вирішила, що заміжнє життя не в усіх гладко складається, треба просто потерпіти й догоджати чоловікові.
Тільки чим більше вона терпіла й догоджала, тим нахабнішим ставав чоловік. Найчастіше він приходив додому напідпитку, скандалив і розпускав руки дружину.
Людмилка дивувалася, такий добрий і ласкавий був, що з ним сталося?
У свій час зʼявився в Люди син. Синок виявився сонячною дитинкою з вадами. Надії на покращення не було.
— Він буде все життя овочем, на ноги ніколи не стане, — сказали лікарі й радили здати його до спеціалізованого закладу.
Людочка навідріз відмовилася здавати сина й сама доглядала його, але прожив хлопчик тільки рік і два місяці.
Люда сильно переживала й плакала.
Чоловікові взагалі було все одно. Вини своєї в тому, що сталося, він не визнавав. Правда, руки розпускати перестав.
До появи на світ доньки Люда встигла попрацювати. Дівчинка, на щастя, була здоровенькою. Подружжя назвало доньку Ганною.
Анечці було 6 місяців, коли до Олексія приїхав у гості старий друг. І загуляли друзі!
Господар заздалегідь нагнав міцного сільського напою. Анечка якраз злягла з кашлем, а тут гість, готувати треба, догоджати.
Господиня сильно втомилася за цей важкий тиждень.
Нарешті гість зібрався їхати, випили вони на коня. Олексій уже в темряві пішов проводжати друга на залізничний вокзал, а назад по мосту над рейками повертатися не захотів, пішов прямо по рейках.
Олексій обходив товарний склад, що стояв, а той несподівано почав рухатися. Начебто й зачепив не сильно…
Залишилася Людочка у 26 років вдовою з маленькою на руках. Вона оплакувала чоловіка, горювала, хоч і пив, і ображав, але все-таки був чоловік.
До трьох років сиділа Людмила з донькою, отримувала пенсію по втраті годувальника, допомогу на доньку.
Потім влаштувала Аню в дитячий садок, а (розповідь спеціально для сайту – цей день) сама повернулася до їдальні й працювала помічником кухаря, спритнішою стала, набралася досвіду.
Життя вчить краще за будь-якого вчителя.
У їдальні через два роки вона й познайомилася з Павлом.
Став він виявляти їй знаки уваги, з роботи зустрічав, додому проводжав. Новий знайомий був водієм у компанії з перевезення пасажирів.
Тільки через три місяці він зізнався, що рік тому звільнився з місць позбавлення волі, сидів за розпускання рук…
А Люда за цей час уже встигла до нього звикнути, подобався він їй, серйозний такий, нежадібний.
Та й погано одній, хочеться й ласкаве слово почути, й вулицею пройтися під руку зі своїм чоловіком. Вона жила 5 років сама, можна й нову сім’ю створити.
Ну й що, що сидів? Пристойні люди теж сидять.
Загалом, стали вони жити разом. Павло перебрався до неї. Реєструвати шлюб він не хотів, сказав, що зараз це необов’язково.
Павлу Людмила подарувала хлопчиків-близнюків, мабуть, від матері передалася їй така спадковість. Назвали хлопчиків Ілля та Ігор.
Павло переконав її, що на нього хлопчиків записувати не треба, їй вигідніше вважатися матір’ю-одиначкою й отримувати пристойні допомоги на дітей від держави.
Життя в Людмили налагодилося.
Павло виявився чоловіком хазяйновитим: паркан (розповідь спеціально для сайту – цей день) підправив, сарай новий збудував. Він пив тільки на свята й то не сильно, її не ображав, хлопчиків любив.
Одне засмучувало, до Ані він ставився прохолодно, весь час вимагав, щоб вона допомогла по дому, доглядала за хлопчиками, а дівчинці самій тільки 7 років виповнилося.
Людмила скільки разів докоряла йому, щоб він доньку не ображав. Павло обіцяв, а потім забував.
Одного разу Людмили не було вдома.
Хлопчики пролили кисіль на підлогу, й Павло змусив Аню помити підлогу. Вона миє, а кисіль все більше по підлозі розмазується.
Маленький Ігор послизнувся й упав, голосно заплакав. Розлючений Павло вдарив перелякану дівчинку й вигнав на вулицю.
Вона тільки й встигла курточку накинути, так у колготках і вибігла, а на вулиці мороз.
Побігла Анечка до бабусі. Треба зауважити, що бабуся з дідом не поруч жили. Поки бігла, відморозила ступні, навіть колготки до ніг примерзли.
Старі жахнулися, викликали “Швидку допомогу”. Дівчинку відвезли до лікарні.
У лікарні вона пробула більше місяця. Ніжки врятували, хоч лікарі й побоювалися гіршого.
Павло зрозумів, що накоїв, і втік, зустріч із поліцією до його планів не входила.
А поліція й органи опіки одразу підключилися. Людмила плакала й клялася, що більше жодного чоловіка в її житті не буде.
Минуло три роки.
Людмила так і працює в їдальні.
Живе вона з дітьми й у бік чоловіків навіть не дивиться. Вона розуміє, що порядного не зустріне, а непорядних їй і так вистачило.
— Невдаха, ніяк не щастить їй у житті, — зітхає мати.
Людмила себе невдахою не вважає, у неї хороші й виховані діти.
Вона живе спокійним життям, їй не треба ні під кого підлаштовуватися. Все в неї добре!
