Валька Морозиха виходила заміж. На цю п’ятницю було призначено повноцінне дійство: недорогий, вельми підтриманий лімузин, розпис у РАЦСі, вінчання, фотосесія та банкет у кафе з усіма належними атрибутами – тамада, фотограф, букет нареченої, кинутий у натовп напружено пихкаючих подружок, конкурси, танці, весільний торт і від’їзд молодих до своїх апартаментів для усамітнення на цілком законній підставі.
Чим ближче був день одруження, тим напруженішими ставали стосунки між батьками молодих, які з самого початку не відзначалися сердечністю.
Річ у тім, що й «товар», і «купець» не були взірцями молодості, краси та багатства: Вальці виповнилося двадцять сім, що за мірками їхнього малесенького містечка було мало не старістю.
Була вона зовнішності найзвичайнішої, з бляклими очима та жорстким солом’яного кольору волоссям, яке з величезними зусиллями вклали в перукарні в якусь подобу зачіски.
Її суджений, Григорій, був на два роки молодший, зростом невисокий, у плечах неширокий.
Працював шофером на хімкомбінаті, отримував дуже середню зарплату, зате регулярно прикрадав бензин, а також готову продукцію – рідке мило, яке охоче купували в нього знайомі домогосподарки – коштувало воно в Гришки недорого, відпирало білизну добре, хіба що не пахло ні лавандою, ні суницею, але це нікого особливо не хвилювало.
Але все ж, були в них і цілком відчутні переваги: Григорій, при всіх його недоліках, був чоловіком, статус якого не залежав від сімейного стану, випивав за мірками їхньої глушини цілком помірно – два-три рази на тиждень, мав хоч і невеликий, але стабільний заробіток, та й по чоловічій частині все в нього було в нормі.
Валька до минулого року в рейтингу наречених займала місця в самому хвості, але взимку її бабуся, що жила в крихітній однокімнатній квартирі, якось різко здала, загострилися її хвороби, й на сімейній раді вирішили забирати її до себе, а її квартиру відремонтувати й віддати Валентині як посаг.
Після цього не дивно, що незабаром у неї з’явився офіційний наречений – Гришка, готовий заплющити очі на всі недоліки нареченої заради її житлоплощі.
Їхні батьки познайомилися між собою, але особливої приязні одне до одного не відчули.
Гришині батьки намагалися поставити себе в домінуюче становище на тій підставі, що й весільне торжество, і взагалі, майбутній шлюб набагато більше потрібні родині Валентини, на що їм довелося втертися залізобетонним аргументом, що Валині батьки забезпечують молодих житлом, тому всі витрати й турботи, пов’язані з весільним торжеством, повинні взяти на себе батьки нареченого.
Зрештою дійшли згоди, що сукню собі купить наречена, обручки придбають у складчину, а все інше забезпечує родина нареченого.
Бабусину квартиру довелося відремонтувати, на що пішли всі нечисленні заощадження, тому сукню взяли напрокат.
Нашкребли на свою половину за обручки й рішуче припиняли будь-які спроби розкрутити їх на подальші витрати: «Ми даємо молодим квартиру, цього від нас достатньо з надлишком!»
А коли до торжества залишалися лічені дні, усі дати узгоджені, банкет замовлено, гості запрошені, розгорівся дуже недобрий скандал.
З простоти душевної Валя похвалилася майбутньому чоловікові, що бабусину квартиру днями переоформили на неї, і тепер (розповідь спеціально для сайту – цей день) це офіційно їхня квартира! – Взагалі-то кажучи, офіційно це твоя квартира! – заперечив Гриша, не такий наївний, як його наречена.
– Ну ми ж із тобою вже практично сім’я, – вона ніяк не могла второпати, чому Григорій не радіє, – значить, усе в нас спільне!
Наступного дня, коли новина дійшла до його батьків, ті висловилися ще різкіше й зажадали від сватів пояснень.
Вони ж розраховували, що квартира – це подарунок молодій сім’ї, а не особисто Валентині, і повинна бути оформлена на чоловіка й дружину в спільну власність, одразу після офіційного вступу в шлюб!
– Тобто ми всі витрати взяли на себе, зазнали таких затрат, а в підсумку, якщо що, залишаємося з голим, вибачте, гузном, а наш син потрапляє в повну залежність від дружини: «Не подобається – вали з моєї квартири!»
Валя плакала, не розуміючи, чому її хочуть виставити в такому непривабливому світлі, й відчуваючи, що довгоочікуване весілля може зірватися.
Її батько на всі наїзди знизував плечима:
«Не можна було чекати, бабуся дуже хвора, могла віддати Богу душу або впасти в безпам’ятство, от ми й підстрахувалися!»
– А з нами порадитися не могли? І зрештою, адже можна оформити квартиру на обох дітей і без вступу в шлюб, не в спільній власності, а в рівних частках! – кричав батько Григорія.
– Вибачте, свате, – вступала в перепалку Вальчена мама, – ми, звичайно, погано про вас не думаємо, але життя є життя. Ми на Гришу півквартири оформимо, а весілля раптом зірветься, і тоді вже ми залишимося з тим самим гузном!
– З чого раптом воно зірветься? – обурювалися свати. – Ми стільки грошей вклали, який нам сенс усе руйнувати?
– А життя, воно таке! Сенсу немає, нікому не треба, а все візьми та й зруйнуйся! – сердито заперечила Валина мама.
Сперечалися довго й запекло, ніхто не бажав ризикувати: ні оформляти півквартири на формально ще не зятя, ні одружуватися з вельми туманною перспективою власності на житло.
Зрештою дійшли компромісу: весілля не скасовувати, але одразу після нього переоформити квартиру на спільну власність Гриші та Валі, вже як чоловіка й дружини.
«Зрештою, переоформляти квартиру – справа морочлива й витратна, можна тягнути з цим досить довго», – думали батьки нареченої.
«Зрештою, розлучитися, якщо що, питання нескладне», – заспокоювали себе батьки нареченого.
Таким чином, особливої веселості на весіллі не спостерігалося.
Жінки з обох боків намагалися стежити за чоловіками, щоб багато не пили й не затіяли на п’яну голову бійку, хоча, загалом, самі були не проти вчепитися одне одній у волосся.
Молоді теж перебували не в найкращому настрої.
Валька напередодні отримала по повній програмі від матері за те, що проговорилася нареченому та його рідні про оформлення квартири, а Гришку, який спочатку поставився до такого повороту досить байдуже, накрутили обоє батьків у тому плані, що тесть із тещею хочуть тримати його на короткому повідку й у разі чого шантажувати його безправним становищем.
І дружина також буде труїти його разом із ними.
Зовні він дотримувався всіх належних весільних ритуалів, але в глибині душі мріяв просто напитися й набити кому-небудь морду.
Зрештою, свідок Валерка вміло обійшов жіночі заслони й регулярно викликав нареченого в курилку на перекур, під час якого вони по-швидкому (розповідь спеціально для сайту – цей день) відсьорбували «з горла» з прихованої вірним другом пляшки теплий еліксир сміливості, заїдаючи вкраденими зі столу огірками без солі.
Потім поверталися до столу й уже відкрито наливали-випивали.
За підсумком, Гришкина заповітна мрія збулася наполовину: він дуже швидко дійшов до кондиції, але причепитися до кого-небудь і побитися йому не дала молода дружина, яка достроково організувала від’їзд із чоловіком у ту саму квартиру, через яку розгорілася ця колотнеча.
Там Григорій вирубився остаточно, впавши на подружнє ложе як був, у костюмі й з бутоньєркою на грудях.
Валя сиділа поруч і тихенько плакала, розуміючи, що на цьому веселощі закінчилися, але радіючи, що до свого піку справа так і не дійшла.
Найцікавіше, що сварка сватів через квартиру також не отримала продовження – за кілька місяців після весілля молоді все-таки переоформили квартиру на двох, відсвяткували вже річницю весілля й чекають у сімействі поповнення.
Особливо вони не сваряться, Валя намагається сильно не наїжджати на чоловіка, коли він приходить додому злегка «під мухою» й клятвено запевняє, що випив після зміни буквально дві чарочки за день народження Петровича, і що більше він ніколи й нізащо!
Так от і живуть, худим миром, який кращий за добру сварку…
