— Мені потрібен місяць. Потім я піду, — перебив сина батько.
— Ні, тату, ти підеш зараз, — твердо заявив Матвій…
…Матвій зайшов у квартиру й здивувався тиші, хоча світло світилося і на кухні, і в кімнаті.
— Батьки, ви вдома? — гукнув він.
З кухні виглянула мати.
— Чого кричиш?
Матвій одразу помітив її засмучений вигляд і набряклі від сліз очі.
— Чого так пізно? Мий руки, вечеря готова. — і мати знову зникла за дверима.
Матвій зазирнув у кімнату. Телевізор працював без звуку. Батько сидів на дивані й мовчки дивився рекламу.
— Тату, що сталося? Хтось захворів? — підійшовши ближче, запитав Матвій.
— Іди вечеряти, — буркнув той.
— А ти? Чого такий дивний? — Матвій кивнув у бік екрана. — Ти хоч звук увімкни.
Хлопець повернувся на кухню й, сідаючи за стіл, знову почав допитуватися:
— Мамо, ви посварилися? Що відбувається?
— Чай будеш чи сік? Я яблучний купила, — замість відповіді мовила мати.
— Сік. Мамо, я поставив запитання, — Матвій почав утрачати терпіння.
Мати повільно зняла із сушарки склянку, дістала з холодильника упаковку соку, налила його вщерть і поставила перед сином.
— Мамо, ти мене чуєш? Скажи бодай щось. Ви обоє якісь дивні.
Якийсь час мати сиділа, зосереджено вивчаючи склад соку, ніби нічого важливішого у світі не існувало. Потім відставила упаковку й підняла на сина очі, сповнені болю й туги.
— Тато розлучається зі мною. У нього інша жінка… точніше, давня. Він зустрів своє перше кохання, — мати гірко посміхнулася.
— Я гадав, ти його перше й єдине кохання. І у таких випадках людина пакує валізу й іде, а він чомусь сидить перед телевізором без звуку, лише вечеряти відмовився, — уголос розмірковував Матвій.
— А йому нікуди йти. Та жінка теж заміжня. Він попросив місяць пожити тут, поки його кохана не розлучиться з чоловіком.
Ось я й сказала: хай живе, але як раніше вже не буде. Готувати, прати чи прасувати йому сорочки я більше не збираюся…
Матвій недовірливо дивився на матір. Вона не жартувала.
— Якийсь божевільня, — кинув він і підвівся з-за столу.
— Матвію, не треба!
Але той не слухав — він рушив до кімнати.
— Тату, це правда? Ти серйозно? Яке ще перше кохання? Скільки років минуло! — Матвій став перед батьком, затуливши собою екран.
— Сину, не лізь, ми з мамою самі розберемося, — батько недбало махнув рукою, даючи знак відійти.
Матвій узяв з дивана пульт і вимкнув телевізор. Екран згас.
— Поясни!
— Мати тобі вже все сказала, — скривився батько.
— Я хочу почути від тебе. Це правда? Ти вирішив піти від мами до іншої жінки? То чому сидиш тут? Вирішив піти — йди.
Матвій намагався говорити спокійно, але всередині в нього вирувала буря.
— Ти як зі мною розмовляєш? — батько повільно підвів очі. — Я сам вирішу, коли мені йти.
Тебе це не стосується, — з роздратуванням відрізав він. — І взагалі, це й моя квартира теж. Скільки треба, стільки й житиму.
— Ага. І про що ви домовилися? Мати буде прати, прибирати, готувати, а ти платитимеш їй як квартирант? Ти ж уже вирішив піти, практично розлучився.
Чи ти відмовився платити, бо квартира «твоя», а мати у відповідь відмовилася обслуговувати тебе, як робила це понад двадцять років?
— Будеш мене повчати? — очі батька налилися люттю. — Вона моя дружина й зобов’язана мені! Я поки що твій батько! Тож замовкни…
— А якщо ні?
Матвій бачив, що батько ось-ось вибухне, але йому хотілося спровокувати його, розрядити атмосферу, яка загострювалася щосекунди.
— Своїм вчинком ти перекреслив усе хороше, що зробив для мене…
— Ти не маєш права судити мене, щеня! Чого ти мене вичитуєш? Ти нічого не розумієш…
— Я не щеня, тату. У мене теж є ікла, і я вже вмію кусатися.
— Я все пояснив матері. Ми з нею все вирішили, — сказав батько вже спокійніше.
— Тепер поясни мені, — зажадав Матвій. — Ти взагалі не любиш маму? Ви ж стільки років разом…
— Кохання тільки в романах триває вічно, сину. Повір мені, прийде час — сам усе зрозумієш, — він майже впорався з гнівом.
— Гаразд. Чому тоді не йдеш? Зніми квартиру й живи зі своєю коханою. Навіщо мучити маму ще цілий місяць?
Матвій перевів подих і продовжив.
— Мені завжди здавалося, що в нас чудова родина. Я пишався нею, вами… А тепер виходить, що ти нас зрадив.
— Я нікого не зраджував. Таке життя, — батько скривився, наче від зубного болю.
— Думаєш, мамі приємно щодня дивитися на тебе? На вже чужого чоловіка, який мріє про іншу й про майбутнє з нею?
Тату, просто йди. Зніми житло. Чи ти хочеш перетворити нашу квартиру на комуналку? Заведеш власну полицю в холодильнику?..
— Мені потрібен місяць. Потім я піду, — перебив сина батько.
— Ні, тату, ти підеш зараз, — твердо заявив Матвій.
— Матвію! — голосно вигукнула мати за його спиною.
— Це все твоє виховання! Пестила його, а він виріс і рідного батька з хати виганяє! — батько підхопився з дивана, тикаючи в бік дружини пальцем, наче рапірою.
— Я не виганяю. Але тобі краще піти, — у присутності матері Матвій раптом утратив упевненість.
Батько кинув на нього злий погляд, а потім ніби знітився й посмутнів:
— Колись ти мене зрозумієш. Ще невідомо, як складеться твоє життя.
— Можливо. Але я піду, якщо розлюблю жінку — матір моїх дітей. Так буде чесніше, — вперто мовив Матвій, не відводячи погляду.
Вони були одного зросту, обидва широкоплечі. Матвій поступався батькові хіба що вагою — був струнким і ще не набрав повної чоловічої сили, на відміну від літнього, кремезного батька.
Вони стояли один навпроти одного, пронизуючи один одного поглядами.
— Будь ласка, припиніть, — тихо попросила мати, стиснувши руки біля грудей.
Вона благально й розпачливо переводила погляд із сина на чоловіка й назад.
— Якщо він залишиться, піду я, — твердо мовив Матвій. Йому ніхто не відповів. — Зрозуміло..
Син пройшов повз матір, швидко обійняв її за плечі, вийшов у передпокій і почав одягатися.
— Матвію, куди ти? — схаменулася мати.
— Не знаю. У гуртожиток, до друзів, — зашурхотів він курткою.
— Борисе! — мати безпорадно озирнулася на чоловіка, по її щоках текли сльози.
— Матвію! Залишся з матір’ю. Я сам…
…Мати сиділа на дивані, де ще недавно сидів батько, і плакала, закривши обличчя долонями.
— Мамо… — покликав Матвій.
— Навіщо ти так? Ми б самі… — прошепотіла вона.
— Самі? Мамо, ти чуєш себе? Він би приходив, їв твою їжу, одягав випрасувані тобою сорочки й думав про своє «перше кохання». І ти б усе це терпіла? — вибухнув Матвій, а потім пом’якшав: — Мамо, не плач.
Він сів поруч і почав заспокоювати її, гладячи по плечу. Вона притулилася обличчям до його грудей і розплакалася дужче.
— Як швидко ти виріс. Зовсім дорослий, — промовила вона, трохи втихомирившись.
— Нічого, мамо, ми впораємося. Якщо треба, я знайду підробіток…
…Спочатку мати ходила геть пригнічена, у неї все випадало з рук. Матвій усі вечори проводив удома, поруч із нею, відмовившись від побачень із дівчиною.
— Батько приходив, — якось за вечерею мовила мати.
— І що? — здригнувся Матвій.
— Він приходив удень, коли нас не було. Я помітила, що чисті сорочки й одяг зникли з вішалок.
Матвій зітхнув.
— А ти чого останнім часом сидиш удома? Зі своєю дівчиною посварився?
— Ні, просто не хочу залишати тебе саму, — зізнався син.
— Зі мною все гаразд. Дивись, бо дівчина образиться. Вона хоч хороша? — посміхнулася мати, а син мовчки кивнув.
Згодом мати почала вечорами виходити з дому. На запитання сина відповідала, що зустрічалася з подругою в кафе або ходила на чийсь день народження…
Але Матвій знав, що жодних подруг у неї немає й ніколи не було, та й кафе вона не любила.
Одного разу мати повернулася пізніше ніж звичайно — збентежена й схвильована.
— Мамо, ти що, щось пила? — запитав Матвій. — У тебе хтось з’явився… — здогадався він. — Та не соромся, я не проти. Чесно. Ти в мене ще молода. Навіть погарнішала.
Мати бентежно почервоніла й опустила очі:
— Я не хотіла казати… Думала, ти будеш проти…
— Мамо, ти доросла людина й маєш право на особисте життя. Чому я повинен бути проти? — здивувався син.
— Тому що… Тільки не кричи, добре? Це батько.
Вона підняла на сина переляканий погляд.
— Що? — Матвій подумав, що йому почулось. — І це давно? Мамо, я не розумію. Він зрадив тебе, кинув, а ти його пробачила?
— Послухай, милий. Ми прожили разом стільки років, звикли один до одного. Кожен може помилитися.
Він розповів, що колись дуже її кохав, а вона поїхала вчитися й забула його. А коли вони зустрілися зараз, жінка наговорила йому купу всього, наобіцяла… От він і повівся.
— Ти його виправдовуєш?
— Ні. Матвію, ти вже дорослий. Ще рік-два — і ти одружишся, а я залишуся зовсім одна. Я завжди жила з кимось: спочатку з батьками, потім із чоловіком, із тобою. Я не звикла бути самотньою. Він подзвонив, покаявся, просив вибачення…
— Помилився, значить? Там не вигоріло, тож він вирішив повернутися? А що, має право — це ж його квартира, — спалахнув Матвій.
— Так, це наша квартира. Він своїми руками робив ремонт. А там… Там усе чуже, та й її діти його не прийняли.
Я не змогла його відштовхнути. Він твій батько, й іншого в тебе не буде, — тихо мовила мати. — Я знала, що ти будеш проти.
Матвій дивився на неї й не знав, що сказати. Він пам’ятав, як вона плакала й ходила тінню по квартирі. А зараз знову розквітла.
Хто він такий, щоб їх судити?
— Гаразд, мамо. Не пошкодуєш?
— Може, й пошкодую, синку. Він хоче повернутися. Ти не проти?
Матвій був проти, але розумів, що матері важко без батька. Зрештою, це її життя.
— Ти ж не підеш? Я розумію, важко пробачити… — почала мати.
— Нехай повертається. Тільки хай не лізе до мене з розмовами й вибаченнями. Це ваші справи, але я пробачити його не можу.
— Дякую, — мати притиснулася до сина й обійняла його.
Він дивився зверху вниз на її маківку, і серце стискалося від ніжності. Матвій обійняв її у відповідь.
— Якщо він образить тебя ще раз — вибач, мамо, але він вилетить звідси в ту ж мить. Так йому й перекажи, — без злості сказав Матвій.
Мати підняла голову й подивилася на сина:
— Який же ти великий, зовсім дорослий… Не образить. Ось який у мене захисник, — посміхнулася вона й знову уткнулася чолом йому в груди.
Батько повернувся через кілька днів з винуватим виглядом. Матвій удавав, ніби не помічає його. Але з часом — якось само собою — вони знову почали спілкуватися.
Батько сам запропонував зняти для Матвія та його дівчини квартиру й навіть узяв на себе оплату. Матвій спочатку відмовлявся, але жити під одним дахом теж не хотів.
Після закінчення інституту Матвій поїхав працювати.
Коли телефонував матері, вона щоразу казала, що батько поруч, і чекала, що син попросить передати йому трубку. Але Матвій не просив.
Лише на власному весіллі він дозволив батькові обійняти себе й не відштовхнув.
Чоловіки часто припускаються помилок. У гонитві за новизною та емоціями вони забувають про дітей.
Дружина може пробачити, а от діти — не завжди. І чим старшими вони стають, тим важче це дається. Образа за себе та за матір глибоко застрягає в серці на все життя.
Коли дорослі сваряться, розлучаються чи зраджують, страждають діти — незалежно від того, малі вони чи вже дорослі.
Розлучення — це розпад сім’ї та болючий розрив у дитячому серці. Для дитини батьки єдине ціле, але їй доводиться робити важкий вибір.
Малеча обирає матір, бо ще не може без неї вижити. Дорослий син обирає матір, бо вона — жінка, яка потребує його захисту.
Батьки помирилися, а в серці Матвія назавжди залишився широкий шрам.
