— Ти взагалі в своєму розумі, блокувати картку й ганьбити мене на касі?!…
…Телефон вібрував на кухонному столі. Ім’я «Ніка, зовиця» блимало на дисплеї вже вп’яте за останні десять хвилин.
Жанна натиснула червону кнопку в банківському додатку рівно чверть години тому. Відразу після чергового повідомлення.
Оплата в модній кав’ярні в центрі не пройшла. Недостатньо коштів?
Ні, грошей на сімейному рахунку було вдосталь. Просто Жанні все це остаточно набридло.
Вона проігнорувала дзвінок. Продовжила готувати сирники.
Телефон знову зажужжав, цього разу з неприємною наполегливістю. Жанна струсила борошно з пальців. Натиснула кнопку гучного зв’язку.
— Ти що робиш?! — заревів динамік так, що кіт метнувся з підвіконня на холодильник.
— Доброго ранку, Ніко.
— Якого, до біса, доброго?!
З динаміка долинали гул голосів, дзвін чашок і фонова музика. Ніка явно стояла в самому центрі закладу.
— Я стою як дурепа! — продовжувала кричати зовиця.
Вона ледь переводила подих від обурення.
— Черга ззаду дивиться! Оплата відхилена, пише! Розблокуй швидко, мені за каву заплатити треба!
Жанна перевернула сирник на сковорідці. Масло тихо зашипіло.
— Картка заблокована. Зовсім.
— Ти хвора? — верещала Ніка.
— Попроси баристу скасувати замовлення.
— Я вже випила! І круасан надкусила! Розблокуй, я тобі з авансу все переведу!
— Ні.
— Жанна, ти взагалі нормальна?! У мене гаманця з собою немає! Як я розплачуся?!
— Залиш свій круасан у заставу й піди пішки за гаманцем. Тобі корисно для фігури.
Жанна скинула дзвінок. Перевернула телефон екраном донизу.
У грудях було на диво порожньо. Жодної провини. Жодного страху перед майбутнім скандалом. Тільки глухе, багатомісячне роздратування, яке нарешті знайшло вихід.
Все почалося взимку, відразу після новорічних свят.
У Ніки сталася чергова фінансова катастрофа.
Чи то пристави заарештували рахунки за старі борги за комунальні послуги, чи то вона влізла в якусь мікропозику. Банк заблокував усі її картки.
Ніка тоді прибігла до них додому. Плакала на кухні, скаржилася на несправедливе життя.
Гнат місця собі не знаходив. Бігав навколо молодшої сестрички. Вмовляв Жанну дати запасну картку, яка була прив’язана до їхнього спільного сімейного рахунку.
— Жанночко, ну на тиждень буквально, — просив чоловік.
Він винувато дивився дружині в очі.
— Їй зарплату готівкою видадуть, вона відразу картку поверне. Ну пропаде дівчина. Їй же навіть за хлібом ні з чим сходити.
Жанна тоді здригнулася. Дала картку.
Минув тиждень. Потім другий. Рахунки у Ніки все ніяк не розморожувалися.
Принаймні, так вона стверджувала щоразу, коли брат обережно цікавився термінами. А Жанна почала помічати дивну тенденцію.
Спочатку це були справді копійки. Сто гривень у продуктовому біля дому. Сімдесят в аптеці.
Жанна мовчала. Справді, шкода чи що? У людини реальні проблеми, сім’я все-таки. Треба допомагати в біді.
Але апетити двадцятивосьмирічної дівчинки зростали з кожним весняним місяцем.
Останні пів року повідомлення сипалися щодня. Поїздки на автобусі плавно змінилися на таксі. Причому не економ-класом, а комфортом.
Пекарні біля дому перетворилися на дорогі ресторани. Маркетплейси списували гроші із завидною регулярністю.
Ніка не купувала гречку й молоко. Ніка купувала комфорт. За чужий рахунок.
Увечері в замку прокрутився ключ. Гнат повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай.
Зняв черевики в передпокої, пройшов на кухню. Вигляд у нього був напружений.
— Жанно, мені Ніка дзвонила, — почав він, навіть не помивши руки. — Плакала в трубку. Каже, ти їй картку заблокувала. Це правда?
— Правда, — рівно відповіла Жанна.
Вона діставала з духовки деко з м’ясом по-французьки.
— Навіщо? — Гнат розгублено розвів руками.
Чоловік нерозуміюче дивився на дружину.
— Там же гроші були на балансі. Моя зарплата нещодавно надійшла. Тобі шкода на мою сестру? Вона ж із зарплати все віддасть. Ми ж домовлялися.
— Домовлялися на тиждень на хліб. Минуло пів року.
— Та в неї ж проблеми! — Гнат підвищив голос. — Жанно, це ж дрібниці побутові. Дівчина витратила гроші на каву. Ми ж не збідніємо через шістдесят п’ять гривень?
— Справа не в сумі.
— А в чому ж?! Ми ж сім’я! Ми маємо допомагати!
І тут вхідні двері розчинилися з такою силою, що вдарилися об стіну.
Ніка відчинила їх своїм запасним комплектом ключів. Гнат видав їй їх «про всяк випадок» ще минулого року.
По коридору дрібно застукали підбори. Ніка влетіла на кухню. Очі палають. На щоках червоні плями від злості.
Свіжий манікюр, ідеальна зачіска. Зовсім не схожа на людину в глибокій фінансовій кризі.
— Гнате! — з порога заголосила зовиця. — Твоя дружина зовсім з глузду з’їхала!
Вона жбурнула свою модну сумочку на табурет.
— Ти навіщо картку заблокувала?! — Ніка впилася розлюченим поглядом у Жанну.
— Тому що це моя картка. Мій рахунок.
— Дівчата, ну ви чого, не сваріться, — одразу ж відступив Гнат. — Нікуля, ну ти чого кричиш? Щось сталося?
— А ти у своєї дружини запитай! — Ніка тицьнула пальцем з довгим нігтем у бік плити.
Вона гучно перевела подих, набираючи побільше повітря.
— Я вранці перед роботою зайшла за кавою. Прикладаю картку до терміналу, а там відмова!
Черга ззаду стоїть, якісь підлітки регочуть. Я їй дзвоню, прошу по-людськи! А вона мене посилає ледь не прямим текстом!
Гнат перевів важкий погляд на дружину.
— Жанно, ну це вже перебір. Можна ж було заздалегідь попередити. Людина в незручну ситуацію потрапила.
— Людина пів року їздить у нас на шиї, — спокійно парирувала Жанна.
Вона підійшла до столу. Взяла свій телефон. Відкрила банківський додаток.
Кілька секунд мовчки гортала історію операцій. Ніка та Гнат свердлили її поглядами.
— Копійки, кажеш? Побутові дрібниці? — Жанна поклала телефон прямо перед чоловіком. — Дивись, милий. Дивись дуже уважно.
Чоловік неохоче опустив очі на дисплей.
— Ну… таксі. Вчора ввечері. Позавчора вранці. Кав’ярня. Якийсь озон… Жанно, ну я ж казав.
— Гортай далі. Не лінуйся.
Гнат провів пальцем по екрану. Його брови піднялися вгору.
— Ресторан доставки… Сімсот двадцять гривень? Ніка, ти суші замовляла?
— У мене день народження у колеги був! — одразу ж обурилася сестра.
Вона виклично подивилася на брата.
— Мені що, з порожніми руками за стіл сідати? Я на свої замовляла, просто з вашої картки оплатила! Я все в блокнотик записую!
— “Косметик плюс”, — Жанна проігнорувала її крик. — Три тисячі вісімсот… Теж на хліб не вистачало?
— Це сироватка за акцією була! — випалила Ніка.
Сестра нервово заламала руки.
— У мене шкіра обличчя посохла до тріщин через нерви через цих приставів! Ви взагалі не розумієте, в якому стресі я живу! Мені треба доглядати за собою!
— Прокрути до самого низу, Гнате, — наказала Жанна. — Там сума за місяць. Підсумкова.
Чоловік тицьнув пальцем у потрібну вкладку. Примружився.
Його обличчя почало витягуватися. Захисний вираз змінився на відверте здивування.
— Скільки? — хрипло запитав він.
— Ось стільки.
Жанна забрала телефон зі столу.
— Тридцять чотири тисячі гривень за минулий місяць, Гнате.
Жанна оглянула затихлу кухню.
— Твоя беззахисна сестра щодня їздить на роботу на таксі комфорт-класу. Обідає в кафе. Купує дорогі креми й оплачує кінотеатри.
На кухні стало дуже тихо.
— А ми з тобою, — продовжила Жанна, — третій тиждень м’ясо за червоними цінниками вишукуємо.
Бо в нас бюджет не сходиться. І на дачу на новий шифер відкласти ніяк не виходить.
Ніка нервово поправила волосся.
— Я все поверну! — буркнула зовиця.
Напору в її голосі поменшало.
— Я все записувала. У мене просто непередбачені витрати наклалися одна на одну.
— Пів року непередбачених витрат? — Жанна виміряла її поглядом. — Арешт з твоїх рахунків зняли ще в квітні.
Ніка замовкла.
— Я не полінувалася, — Жанна притулилася до кухонного гарнітура. — Зайшла на сайт приставів. Перевірила за твоїм прізвищем. Боргів немає. Все давно чисто.
Гнат переводив здивований погляд з сестри на дружину.
— Ніко… — почав він невпевнено. — Це правда? У тебе картки працюють?
Зовиця щільно стиснула губи. Слова застрягли. Потім вона різко підняла підборіддя.
— Та яка вам різниця! — вибухнула вона і злобливо блиснула очима. — Ви бережете кожну копійку! У вас у родині дві машини! Ви щороку їздите у відпустку!
— І що з того? — не зрозумів Гнат.
— А я одна кручуся! Ні чоловіка, ні допомоги! Допомогли, так звані благодійники! Тепер дорікаєте за кожен шматок, який я з’їла! Виставили мене злодійкою!
— Ми дорікаємо не за шматок, — зупинила її Жанна. — А за твою нахабність. Ти живеш краще за нас, але за наш рахунок.
— Та пішли ви!
Ніка схопила свою сумочку.
— Подавіться своїми грошима! Нещасні скнари! Я братові все поверну до копійки! Щоб ви там накрилися своїм шифером!
Вона вискочила в коридор. Гарячково взулася в туфлі, скинуті в запалі сварки.
Двері зачинилися з такою силою, що на майданчику загавкав сусідський пес.
Гнат важко опустився на табурет. Потер обличчя обома руками.
— Жанно… ну навіщо ти так різко? — пробурмотів він.
Він дивився в підлогу.
— Можна ж було по-людськи сказати. Один на один. Навіщо відразу блокувати і перед людьми її ганьбити?
— Я пів року тобі говорила по-людськи.
Жанна почала накладати м’ясо в тарілки.
— Ти не чув. Ти твердив про копійки на каву. Тепер будеш слухати додаток банку. Тридцять чотири тисячі, Гнате.
Чоловік замовк. Потягнувся до кишені штанів, де лежав його смартфон.
— Треба їй хоч гривень двісті переказати на таксі, — винувато сказав він. — Вона ж засмучена пішла. Додому на метро потягнеться в такому стані.
Жанна завмерла з лопаткою в руці.
— Перекажеш їй хоч десять гривень і можеш збирати свої речі прямо зараз. Поїдеш до неї жити. Будете разом суші замовляти. А я буду свою зарплату на себе витрачати.
Гнат поклав телефон назад у кишеню.
— Гаразд, — примирливо підняв він руки. — Зрозумів. Сама розбереться. Доросла дівчинка.
Минув рівно місяць. Ніка з ними не спілкувалася.
На дні народження свекрухи вона демонстративно сіла на інший кінець великого столу. Жодного разу не поглянула в бік Жанни.
Зате голосно скаржилася численним тіточкам на жадібну невістку, яка рідному братові життя не дає.
Тітоньки співчутливо кивали головами. Охали. Нарікали на гірку долю племінниці та племінника.
Але свої банківські картки бідній дівчинці чомусь ніхто не запропонував.
Гнат спочатку нервував. Пару разів збирався зателефонувати сестрі, дізнатися, як справи.
Але щоразу згадував підсумкову суму в банківському додатку й відкладав телефон подалі.
Сімейний бюджет чарівним чином збігся вже в перший тиждень. Про обіцяний переказ з авансу ніхто, звісно, не згадав.
М’ясо тепер купували нормальне, не зважаючи на акції.
А на минулих вихідних навіть з’їздили на будівельний ринок. Замовили той самий нещасливий шифер для дачі.
А ще Жанна змінила замок на вхідних дверях. Сказала чоловікові, що старий став заїдати, нахабно збрехавши з чистої злісності.
Запасний ключ Гнату вона дала тільки один. Так, про всяк випадок.
