— Ти вимагаєш, щоб я вийшла з декрету через три місяці, бо тобі «важко тягнути» аліменти й іпотеку колишньої дружини?!
Ти хочеш, щоб я працювала й кинула немовля, аби тільки твоя колишня не влаштувалася на роботу?! Ти зовсім втратив совість! — кричала Олена на чоловіка, і кожне слово било його по обличчю, як ляпас…
…— Олено, послухай, я тут підрахував дебет з кредитом, і цифри мені зовсім не подобаються.
Максим відсунув від себе тарілку з недоїденим рагу і розгорнув ноутбук екраном до дружини.
— Ми йдемо в мінус. Якщо так піде далі, через пару місяців нам доведеться залазити в кредитну картку, а це початок кінця. Я знайшов рішення, але мені потрібно, щоб ти долучилася.
Олена втомлено потерла перенісся. Тримісячний Павлик щойно заснув після сорока хвилин заколисування, і в голові досі лунав його плаксивий, вимогливий крик.
Спина гуділа, наче до хребта прив’язали мішок із цеглою, а єдиним бажанням було просто лягти на прохолодне простирадло і заплющити очі.
Вона подивилася на екселівську таблицю, розкреслену різнокольоровими клітинками, але цифри розпливалися в плями.
— Максиме, я зараз погано мислю. Давай завтра? — тихо попросила вона, роблячи ковток остиглого чаю. — У Павлика знову були коліки.
Я на ногах з п’ятої ранку, так втомилася. Просто скажи, що там у нас не так? Ти ж отримав премію минулого місяця.
— Премія пішла на закриття дірок, Олено. Не перебивай, будь ласка, це важливо, — Максим постукав пальцем по столу, закликаючи до уваги.
Його голос звучав сухо, по-діловому, немов він проводив планерку з неуважними підлеглими.
— Загалом, план такий. Я домовився з тіткою Валею з третього поверху. Вона бадьора жінка, пенсія маленька, їй зайві гроші не завадять.
Вона готова сидіти з малим по вісім годин на день за шість тисяч на місяць. Це практично задарма.
Олена завмерла з чашкою біля рота. Сонливість як рукою зняло. Вона повільно поставила чашку на стіл.
— Зачекай. Навіщо тітці Валі сидіти з Павликом? — запитала вона, вдивляючись в обличчя чоловіка. — Я ж у декреті. Йому три місяці, Максе. Він поки тільки моє молоко їсть.
— Все вірно, ти в декреті. А декрет — це розкіш, яку ми зараз не можемо собі дозволити, — Максим відкинувся на спинку стільця. — Я поговорив із твоїм колишнім начальником.
Він сказав, що фірма може взяти тебе назад хоч з понеділка. Це вирішить усі наші проблеми. Таким чином у нас буде чистий прибуток.
Олена дивилася на нього й не вірила своїм вухам.
Чоловік, який ще рік тому доводив, як важливе для дитини материнське тепло, тепер пропонував віддати немовля сусідці, від якої вічно пахло корвалолом і смаженою картоплею.
— Ти зараз серйозно? — голос Олени став твердішим. — Яка фірма? Ти хочеш, щоб я кинула сина на чужу тітку? А годувати його хто буде?
— Ну, переведемо на суміш, — Максим недбало махнув рукою. — Не треба драматизувати. Зціджуєш вранці, залишаєш пляшечки. Олено, зараз не час для примх. Я один нас не витягую.
— Не витягуєш що? Квартира моя, іпотеки у нас немає. Комуналка оплачена. Куди діваються твої сорок сім тисяч зарплати, Максиме?
Чоловік нахмурився. Йому не подобалося, що розмова переходить до аналізу його надходжень та витрат.
— Гроші мають властивість закінчуватися! Інфляція, бензин, обслуговування машини. Ти взагалі бачила ціни на памперси?
Ти їх пачками витрачаєш! Я кручуся як білка в колесі, а ти сидиш вдома і навіть не намагаєшся допомогти.
— Я не сиджу, Максиме, я доглядаю за нашим сином! — Олена відчула, як закипає образа. — Ти приходиш ввечері, їси вечерю і сідаєш грати.
А я тим часом намагаюся вкласти дитину. І тепер я маю ще й на роботу піти, щоб розвантажити тебе, бідолаху?
— А що такого? — він щиро здивувався. — Розвієшся, з людьми поспілкуєшся. Я ж про тебе дбаю, щоб ти не здичавіла тут.
Він говорив це з такою впевненістю, що Олені захотілося виплеснути чай йому в обличчя. Він повністю знецінив її домашню працю.
— Я не вийду на роботу, Максиме, — відрізала вона. — Якщо тобі не вистачає грошей — шукай підробіток. А ще я помітила, що з картки зникають дивні суми.
Максим почервонів. Він підхопився зі стільця.
— Ти егоїстка! «Я ж мати» — зручна позиція, щоб не напружуватися. Я вимагаю, щоб ти завтра ж зателефонувала начальнику. Інакше нам доведеться скрутно.
Він вийшов, залишивши Олену в тиші. Але інтуїція підказувала: справа зовсім не в памперсах.
Наступного вечора Олена не накривала на стіл. Вона сиділа у вітальні з банківськими роздруківками.
Коли Максим зайшов, вона спокійно сказала:
— Сядь. Нам потрібно поговорити про «інвестиції».
Максим напружився.
— Ти стежиш за мною? Це низько! Я заробляю, я й розподіляю потоки.
— Потоки? — Олена взяла аркуш. — Давай подивимося. Дванадцять тисяч — переказ «Ірина Іпотека». Щомісяця. Три тисячі — «Фітнес-клуб Преміум». Дві тисяч — «Курси дихання маткою».
Максиме, ти сплачуєш іпотеку колишній дружині? Ти оплачуєш їй фітнес та різні нісенітницч, поки я економлю на вітамінах, щоб швидше відновити організм?
У кімнаті зависла важка тиша.
— Ірина — мати моїх дітей, — нарешті вимовив він. — У неї криза, вона шукає себе. Вона не може працювати в офісі, це знищує її жіночу енергію. Їй потрібен ресурс.
Олену занудило.
— Вона шукає себе за мій рахунок? Ти заправляєш їй машину, поки я йду пішки з коляскою по багнюці? Ти сказав мені купувати найдешевші памперси, від яких у дитини висип, бо нам «не по кишені інші»!
— Не перекручуй! — гримнув Максим. — Ірина одна з двома дітьми! А в тебе є квартира, тобі не треба платити банку.
Ти в привілейованому становищі! Якщо я перестану платити, вона впаде в депресію. Ти хочеш, щоб мої діти страждали?
— Я хочу, щоб наш спільний син не страждав! — закричала Олена. — Ти обкрадаєш немовля, щоб утримувати здорову бабу, яка не хоче працювати!
Чому я маю виходити на роботу через три місяці після пологів, щоб Ірина могла «дихати маткою» і ходити в зал?
Максим підійшов упритул. Його очі звузилися.
— Тому що ти сильніша, Олено. Ти справляєшся. А Ірина — тендітна, творча натура. Їй не можна з 8 до 17 працювати.
А ти завжди була пробивною. Я думав, ми одна команда. А ти поводишся як дріб’язкова торговка! Про те, як мені тягнути два будинки, ти подумала?
— Ти не утримуєш два будинки, Максиме, — прошепотіла Олена. — Ти обкрадаєш наш дім, щоб купувати її прихильність. Ти хочеш, щоб я працювала для твоєї колишньої! Це кінець.
Олена не стала чекати ранку. Поки Максим демонстративно гримів посудом на кухні, вона зайшла в спальню і зачинила двері на замок.
Руки тремтіли, але в голові панувала дивна зосередженість. Вона відкрила ноутбук і ввела в пошуковику:
«Заява на розлучення та стягнення аліментів на дитину та дружину до досягнення дитиною трирічного віку».
Наступні два тижні перетворилися на стратегічну спецоперацію.
Олена більше не сперечалася. На чергові закиди Максима про «тітку Валю» вона лише спокійно кивала: «Я подумаю».
Це заспокоїло його — він вирішив, що «пробивна» дружина нарешті зламалася під натиском його логіки.
Він помилявся. За цей час Олена зробила копії всіх банківських виписок, завірила скріншоти його листувань з Іриною, де він обіцяв «вирішити питання з грошима за рахунок Олени», і проконсультувалася з адвокатом.
Ранок понеділка почався не з кави. Максим збирався на роботу, коли Олена поклала на стіл перед ним теку з документами.
— Що це? — він підняв брову. — Твоя заява про вихід на роботу?
— Майже, — Олена спокійно взяла Павлика на руки. — Це копія позовної заяви. Я подала на розлучення. А також на аліменти.
Двадцять п’ять відсотків від твого доходу на сина і тверда грошова сума на моє утримання, поки Паші не виповниться три роки.
Максим на мить застиг. Потім його обличчя почало повільно наливатися червоним кольором.
— Ти з глузду з’їхала? Яке розлучення? Через що?! — він вихопив папери. — Ти хоч розумієш, що ти робиш? Ти руйнуєш сім’ю!
— Сім’ю зруйнував ти, Максиме, коли вирішив, що потреби твоєї колишньої дружини в «ресурсі» важливіші за базові потреби твого немовляти.
Олена говорила тихо, але впевнено.
— Ти хотів, щоб я працювала на іпотеку Ірини? Тепер ти будеш працювати на законні аліменти. Суд врахує твою зарплату у сорок сім тисяч гривень.
За моїми підрахунками, разом із виплатами на мене, ти віддаватимеш близько сімнадцяти тисяч щомісяця. Плюс твої старі аліменти.
Максим швидко запрацював калькулятором, і його очі округлилися.
— Зачекай… але тоді в мене майже нічого не залишиться! Як я буду платити за квартиру Ірини? Як я буду заправляти машину?
— Це більше не моя проблема, — відрізала Олена. — Можеш порадити Ірині знайти роботу. Кажуть, касирам зараз непогано платять. Або нехай «подихає маткою» на суму, що залишиться.
— Я не з’їду з цієї квартири! — крикнув він.
— З’їдеш. Прямо сьогодні. Квартира моя, отримана в спадок до шлюбу. Твої речі вже зібрані в коридорі. Замок я змінюю о дванадцятій.
Коли двері за Максимом зачинилися, Олена сіла на диван і притиснула до себе сина.
Попереду були суди, важкі розмови та фінансові труднощі, але вона більше не відчувала себе в пастці.
Через місяць Максим намагався «домовитися», просив забрати заяву, скаржився, що Ірина влаштувала йому скандал, бо він не зміг оплатити її черговий ретріт. Він виглядав пом’ятим і втомленим.
— Знаєш, Олено, я просто хотів бути хорошим для всіх, — виправдовувався він.
— Бути хорошим для всіх за рахунок власної дитини — це не благородство, Максиме. Це боягузтво, — відповіла вона.
Олена не вийшла на роботу через три місяці. Вона оформила всі належні виплати, отримала судове рішення про аліменти й нарешті почала насолоджуватися материнством.
Виявилося, що без «дорослого утриманця» на дивані, грошей на якісні памперси цілком вистачає.
