У квартирі панувала тиша. Усередині Олесі гуркотів каменепад.
Вона стояла перед відкритим сейфом, де ще вранці лежало сто двадцять тисяч гривень — її заощадження на стоматологію та ремонт лоджії.
Тепер там лежав лише оксамитовий пил і записка: «Взяв на справу. Не скупися, це інвестиція в сім’ю. Діма».
Олеся моргнула. Ліве око почало зрадницьки сіпатися. Вона повільно закрила дверцята, видихнула і пішла на кухню ставити чайник.
Істерики — це для слабких людей. Олеся воліла подавати помсту не просто холодною, а глибоко замороженою.
Вхідні двері грюкнули так, ніби в квартиру вломився наряд поліції, але це був лише Діма.
Він влетів на кухню, сяючий, як коштовний камінчик, і відразу поліз у холодильник, навіть не роззувшись.
— О, Леська! Бачила? — він відкусив половину яблука. — Не роби таке обличчя, тобі не личить. Гроші пішли на добру справу.
У мами ювілей буде, п’ятдесят п’ять! Я замовив їй путівку в закарпатський санаторій і банкет. Сюрприз буде — бомба!
— Діма, — голос Олесі був рівним, як кардіограма покійника. — Це були мої гроші. На імпланти.
Діма закотив очі так театрально, що стало видно білки.
— Ну починається! Ти знову про своє матеріальне. А у мами — дата! Ювілей! Це святе.
А зуби… ну почекають твої зуби. Ти ж не акула, нові не виростуть, але й старі поки що жують. Я, як глава родини, прийняв це рішення.
Він плюхнувся на стілець, закинувши ногу на ногу, і повчально підняв палець:
— Жінка має бути щедрою душею, а не марніти над золотом, як Кощій у спідниці. Твоя дріб’язковість вбиває всю романтику шлюбу.
Олеся розмішала чай ложечкою.
— Діма, щедрість за чужий рахунок називається крадіжкою. А романтика в шлюбі зникає не від скупості, а від того, що хтось плутає спільну кишеню з моїм особистим ліфчиком.
Діма поперхнувся яблуком, закашлявся, почервонів і судорожно схопився за склянку з водою, розливши половину на штани.
Він виглядав, наче надутий індик, якого раптово вдарили запиленим мішком зненацька.
Наступні два тижні перетворилися на пекельний марафон. Аліна Сергіївна, свекруха, дізнавшись від сина про майбутній сюрприз на святі, розквітла, як цвіль на забутому сирі.
Вона почала з’являтися у них щодня, обговорюючи меню, вбрання та список гостей.
— Олеся, — тягнула вона, з презирством оглядаючи Олесин домашній костюм. — На моєму ювілеї ти повинна виглядати гідно. А не як бідна родичка з провінції.
Діма сказав, що банкет оплачуєте ви. Це так мило! Нарешті ти зрозуміла, що мати чоловіка — це друга святиня після ікони.
Олеся, яка перебирала гречку (свекруха зажадала на гарнір «щось дієтичне, але вишукане»), посміхнулася куточком рота.
— Аліна Сергіївна, я завжди знала, що ви святиня. Тільки от на ікони зазвичай моляться, а на вас хочеться повісити табличку «Не залазь —приб’є».
Свекруха завмерла з відкритим ротом, намагаючись усвідомити почуте, її маленькі оченята забігали, а рука безглуздо смикнулася до перлинного намиста, ніби перевіряючи, чи на місці шия.
— Хамка! — вискнула нарешті Аліна Сергіївна. — Діма! Ти чув?!
Діма, який грав у «Тетріс» на телефоні в сусідній кімнаті, ліниво відгукнувся:
— Леся, не груби мамі. Мамо, вона просто жартує. У неї гумор такий… специфічний. З нотками чорноти.
Нахабство зростало. Діма зажадав, щоб Олеся не тільки оплатила (мимоволі) свято, а й сама спекла триярусний торт, бо «у кондитерських одна хімія, а мамі потрібно домашнє».
— І ще, — додав він, поправляючи зачіску перед дзеркалом. — Одягни ту синю сукню. І мовчи. Я виголошуватиму тост, вручатиму путівку.
Твоє завдання — посміхатися й кивати. Ти ж мудра жінка, маєш розуміти, що мій успіх — це і твій успіх теж.
— Звичайно, коханий, — сказала Олеся. У її голові клацнув останній запобіжник. — Я дуже люблю сюрпризи. Просто обожнюю.
Вона порилася в скриньці з документами. У неї залишалося три дні.
День Ікс настав. Ресторан сяяв вогнями. Столи гнулися під вагою закусок. Аліна Сергіївна сиділа на чолі столу в сукні з паєтками, схожа на диско-кулю, що пережила землетрус.
Навколо метушилися тітоньки, дядьки, якісь троюрідні племінники. Усі їли, пили й хвалили «золотого синочка».
Діма був в ударі. Він ходив між гостями, приймаючи компліменти. Олеся сиділа осторонь, скромно попиваючи сік.
— А зараз! — Діма взяв мікрофон, постукав по ньому пальцем. Лунало моторошно, але він не зніяковів. — Головний подарунок для моєї неймовірної матусі! Я довго думав, чим порадувати жінку, яка подарувала світу мене…
Гості захихикали. Аліна Сергіївна промокнула сухе око серветкою.
— Мамо, я дарую тобі здоров’я! Путівка в елітний санаторій на двадцять один день! Все включено!
Зал вибухнув оплесками. Діма вручив матері величезний конверт із золотим тисненням. Свекруха, сяючи, розцілувала сина.
— Який ти у мене… не те, що деякі, — вона глянула на Олесю. — Ну, невістка, а ти що скажеш? Чи так і сидітимеш в сторінці?
Діма самовдоволено кивнув Олесі: мовляв, давай, підтакуй, вітай.
— Встань, скажи пару слів, — кинув він у мікрофон. — Не соромся, ми всі свої.
Олеся повільно підвелася. Поправила сукню. Взяла мікрофон у чоловіка. Її рука була твердою.
— Я хочу приєднатися до привітань, — її голос дзвенів, як сталь. — Діма справді вміє робити сюрпризи. Особливо за чужий рахунок.
У залі запала тиша. Діма нахмурився і спробував забрати мікрофон, але Олеся ухилилася.
— Бачте, дорогі гості, цей шикарний подарунок куплений на гроші, які я збирала два роки на операцію з імплантації зубів.
Діма просто взяв їх з мого сейфа без дозволу. Він вважає, що сюрприз для мами важливіший за здоров’я дружини.
По рядах пробіг шепіт. Аліна Сергіївна почервоніла.
— Та як ти смієш… Це ж наші гроші, наш сімейний бюджет!
— Був сімейним, — перебила Олеся. — Поки Діма не вирішив, що він одноосібний правитель. Але я, як мудра жінка, вирішила підтримати чоловіка в його прагненні до щедрих жестів.
Діма так любить сюрпризи! Тому у мене теж є один подарунок. Для Діми. І для вас, Аліна Сергіївна.
Олеся дістала з сумочки товсту папку з документами.
— Діма, пам’ятаєш, ти казав, що заради сім’ї нічого не шкода? Я повністю згодна. Оскільки ти витратив мої гроші, я зрозуміла, що наш бюджет потребує термінового поповнення. Тому сьогодні вранці я продала твій гараж і твою улюблену «Мазду».
Діма зблід. Його обличчя з рожевого стало кольору несвіжої штукатурки.
— Що?.. Як продала? Ти не могла!
— Могла, любий. За документами вона моя. І гараж мій. Був. Угода укладена, гроші вже на моєму рахунку, у надійному банку, а не в тумбочці.
І, до речі, виручена сума якраз покриває і мої зуби, і моральну шкоду, і навіть цей банкет. Тож, дорогі гості, їжте, не обляпайтеся, я пригощаю!
— Ти брешеш! — вискнув Діма, кидаючись до неї. — Це жарт! Мамо, вона жартує!
— Аліна Сергіївна, — Олеся повернулася до свекрухи, ігноруючи чоловіка, що метався. — Ви казали, що хороший син має жити інтересами матері?
Я виконую вашу мрію. Діма тепер житиме виключно вашими інтересами. У вашій квартирі.
Олеся дістала другий аркуш.
— А це — заява на розлучення. Твої речі, Дімо, зібрані у валізи й стоять біля під’їзду Аліни Сергіївни. Кур’єр уже відзвітував про доставку.
Аліна Сергіївна підхопилася.
— Ти… Ти виганяєш чоловіка на вулицю?! Через спільні гроші?! Яка ж ти меркантильна! — закричала вона. — Діма — чоловік, він має право…
— Чоловік? — Олеся посміхнулася, перебивши свекруху. — Чоловік заробляє гроші, а не краде у дружини.
— Я тебе засуджу! — закричав Діма, хапаючи ротом повітря. — Поверни машину!
— Діма, ти ж сам казав: «Хто платить, той і музику замовляє». Музика закінчилася. Танці теж.
Олеся поклала мікрофон на стіл. Він глухо стукнув, наче кришка труни.
— До речі, Аліно Сергієвно, — додала вона вже без мікрофона, але в тій тиші її чули всі. — Санаторій вам оплатили, вітаю. Але квитки на поїзд Діма забув купити.
Грошей у нього більше немає. І роботи, здається, теж, раз він тепер без машини. Але ви ж мама, ви допоможете. Прихистите, зігрієте. Сюрприз!
Діма стояв посеред зали, розгублений, з бігаючими очима, стискаючи в руках скатертину.
Він виглядав, як котик, що нашкодив, якого штовхнули носом не просто в калюжу, а в океан власних нечистот.
Олеся взяла свою сумочку, гордо випрямила спину і пішла до виходу.
— Смачного всім! Торт, до речі, я не пекла. Купила в супермаркеті, за винідною пропозицією. Хімія, зате від душі.
Вона вийшла на прохолодну вечірню вулицю. Телефон пискнув — надійшло повідомлення від банку про зарахування коштів за проданий автомобіль. Сума була приємною, такою, що гріє душу.
За спиною, у ресторані, починався грандіозний скандал. Було чутно, як верещить свекруха і щось басом кричить Діма. Але Олесю це вже не стосувалося.
Вона викликала таксі «Комфорт». Попереду було нове життя, нові зуби і, головне, чудова тиша в квартирі, де ніхто більше не вважав її гроші своїми.
