– Софійко, привіт, донечко! Як ти там?
Мама дзвонить.
Взагалі-то, її питання, особливо останнім часом, не передбачають реального інтересу до життя Соні й означають зовсім інше. Після кількох чергових фраз неодмінно піде тема, заради якої вона й телефонує доньці постійно вже цілий тиждень.
Тема ця звучить приблизно так: «Ну коли ж уже ти купиш Ігореві квартиру?»
Ігор і Соня – діти Наталії Ярославівни, старший брат і молодша сестра.
І той, і та мали однакові умови для розвитку, батьки підтримали їх у прагненні здобути вищу освіту – тато-бізнесмен середньої руки без зайвих слів оплачував навчання сина на платному відділенні, а донька змогла влаштуватися на бюджет.
При цьому тато регулярно «підкидав» Соні тисячу-другу, які дівчина розважливо не витрачала, а збирала на накопичувальному рахунку.
Примудрилася ще на другому курсі знайти віддалену роботу за майбутньою спеціальністю, а до четвертого вважалася вже затребуваним фахівцем.
Закінчили виш вони з братом із різницею в рік, але Ігор довго розгойдувався, пробував сили на різних посадах і в різних конторах, придивлявся, прицінювався, шукав себе.
Сестра ж його одразу кинулася у бурхливий потік сучасного бізнесу й за кілька років після отримання диплома досягла значних успіхів.
До цього часу їхній батько серйозно захворів, і незабаром хвороба звела його в могилу. Не допомогло ні дороге лікування в найкращих клініках, ні сумнівні сеанси всяких екстрасенсів.
Його торгова компанія перейшла до сина й доньки, справа була на повному ходу, процес контролювали досвідчені менеджери, кожен з яких чудово справлявся на своїй ділянці роботи, але для повного успіху необхідний був грамотний керівник усього процесу, господар.
Між новими власниками одразу виникли розбіжності.
Ігор хотів повністю перебудувати весь бізнес на основі сучасних технологій, зламати непогано працюючий механізм і запустити його заново.
Соня була проти цих планів, вона воліла б поступово вникати в діючу систему, зайняти місце батька, розібратися повністю в процесі, й тільки потім, якщо потрібно, починати щось змінювати.
Спадкоємці намагалися знайти компроміс, але нічого в них не вийшло.
Соні довелося поступитися на користь брата більшою частиною решти спадку, щоб той переуступив свою частку володіння компанією.
Спочатку зубри – провідні менеджери – прийняли появу молодої дівчини в кріслі керівника неприхильно й насторожено, але Соня поводилася дуже коректно – не вдавала із себе супербоса, не гнула пальці, не посадила на керівні посади своїх подружок.
Дуже гідно себе показала: не соромилася питати поради, вникала у всі тонкощі керівництва, розмовляла коректно й чемно, але при цьому жорстко припиняла найменші спроби прогнути недосвідчену дівчину під прес досвідчених менеджерів, які на подібних справах з’їли чималу зграю собак.
Донька колишнього господаря поставила себе дуже чітко: «Поради та рекомендації вислуховую з вдячністю, але приймати їх чи ні, вирішую сама. Пресувати мене не варто – собі дорожче вийде».
Поступово справа пішла, і пішла дуже добре.
Звичайно, спочатку були спроби прогнути зухвалу дівчину, залишивши їй зовнішній антураж крутої господині, але взявши кермо влади у свої руки, відстібаючи їй господарську частку, самим займатися розподілом коштів.
Однак бунт був жорстко придушений, призвідників із тріском звільнено, а ті, хто розумніший, швидко зрозуміли, як працювати в нових умовах до взаємної вигоди.
Потихеньку Соня стала впроваджувати деякі передові ідеї, набрала на допомогу досвідченим зубрам творчу молодь, розширила компанію до чотирьох повноцінних філій, і до тридцяти двох років вважалася міцною бізнесвумен, з якою в певних колах дуже рахувалися.
А ось її брат не вписався в коло успішних бізнесменів.
Створив власну фірму з нуля, вклав туди не тільки всі гроші, отримані у спадок, але й кошти від продажу їхньої трикімнатної квартири.
Мамі купив однокімнатну, а сам із дружиною та двома дітьми пішов на орендоване житло: «Це поки що, тимчасово, зараз розкручуся, підуть доходи, купимо й собі не гірше!»
Однак із доходами справа йшла туго. Ігор не врахував дуже важливий момент. У нього був непоганий початковий капітал і теоретичні знання, отримані у виші, але зовсім не було жодного досвіду управління бізнесом і знання сучасного ринку.
Ні, його не з’їли конкуренти й банки, просто його фірмочка постійно перебувала на межі виживання – то закуповувався для продажу якийсь неліквідний товар, то бухгалтерка-початківиця Оленка допускала грубі помилки й сварилася з податковою, то досвідчена Роза Соломонівна, взята на її місце, крутила якісь мутні схеми.
Експедитори успішно підкрадали – товар, звичайно, низьколіквідний, але ж дармовий! Які вже там надприбутки, яка купівля квартири! Дай Боже вийти хоч у маленький плюс, одягнути-нагодувати сім’ю, оплатити оренду квартири.
Дружина постійно влаштовувала розбірки на тему: «Я ходжу в чому попало, як голодранка, а не дружина бізнесмена!»
Діти вимагали модний одяг і круті ґаджети, а тато Ігор потихеньку озлоблювався на весь світ, але продовжував тупо тягнути свою лямку, не бажаючи слухати порад сестри й умовлянь матері взятися за розум.
Взяв на продаж партію елітного напою, але оскільки його ціна не відповідала якості, реалізація йшла зі скрипом, і Ігор просто брав зі складу ящик-другий, перетягував у свій кабінет і регулярно вживав за призначенням.
Мляво намагався вирішувати якісь робочі питання, ліниво відбивався від наїздів матері й дружини, заливав за комір і жив за принципом: «День минув, ну й біс із ним».
Але незабаром довелося вирішувати дуже важливе питання.
Орендодавець його квартири попередив, що донька його виросла, зібралася заміж і квартиру треба звільняти.
Термін визначив цілком нормальний, три місяці, але одразу попередив, що це термін остаточний, змінювати плани він не буде, тому Ігореві потрібно вирішувати питання з житлом.
Як його вирішувати, він не знав.
Орендодавець ціни не піднімав, хоча до цього моменту вони добре зросли, але зараз зняти подібну квартиру коштує набагато дорожче. А послуги рієлтора? А застава? А переїзд?
Дружина знизала плечима й висловилася в тому плані, що це його проблеми, але квартиру в оренду вона хоче мати не гіршу за нинішню.
А ще краще, нарешті купити своє житло, вона давно вже не дівчинка-студентка, щоб мотатися по орендованих квартирах.
Він кинувся до матері, але та тільки розвела руками: у неї скромна однокімнатна, вартість її невелика, та й їй жити десь потрібно.
Залишалося йти на поклон до сестри, чого він робити дуже не хотів, не ті в них були стосунки: він вважав, що спадок вони розділили несправедливо, тому Сонька й піднялася, а йому дісталося за залишковим принципом. Та й сім’я в нього ще та – дружина-пила й діти-крокодили, тягнуть його вниз, замість того щоб допомагати.
Зрештою вирішили, що з Сонею поговорить мама, спробує вмовити її допомогти.
Річ у тім, що десь пів року тому у відвертій розмові між жінками від сестри проскочив натяк, що гроші в неї є: татів спадок дуже хороші доходи від успішного бізнесу. Усе питання в тому, чи погодиться вона допомогти братові?
– А чому я повинна віддавати свої зароблені гроші на квартиру безтурботному братові, який одну квартиру вже пустив на вітер? – обурилася молода бізнесвумен.
– Софійко, голубонько, ну адже це ж твій рідний брат, не можна так говорити! – спробувала звернути розмову в більш миролюбне русло мама. – Не всім вдається так лихо осідлати удачу, як тобі!
– Удачу, кажеш? – Соня була обурена до глибини душі.
– Це не удача, мамо, а тверезий розрахунок і вміння вчитися заробляти. Ігор думав, що його гроші працюватимуть самі по собі, і що він найрозумніший і найкрутіший, і зараз мільйони посиплються в його кошик, тільки встигай рахувати.
А я спочатку вчилася у досвідчених і розумних людей, і тільки потім стала потихеньку, акуратненько піднімати свій бізнес.
А тепер у мене зростаюча, крута торгова компанія, своє житло, машина й деякі заощадження…
– І ні чоловіка, ні дітей! – уїдливо зауважила мати.
– Встигну ще, – знизала плечима Соня, – дитину, у всякому разі. Чоловіка не знаю ось. Їх же всіх одразу жаба починає давити: як це так, дружина (розповідь спеціально для сайту – цей день) непокірна, норовлива, втричі більше заробляє, в стійло її не заженеш!
А якщо крутіший за мене, то тим паче: на біса випендрюватися, знай, бабо, своє місце! Гаразд, мамо, я подумаю, що зможу зробити, як допомогти, якщо що, Ігореві зателефоную.
Соня зателефонувала братові через два тижні.
– Ігоре, привіт. Я тобі знайшла квартиру підходящу, хочете – дивіться, або одразу схвалюйте, інших варіантів у мене, вибач, немає. Там три кімнати, ремонт нормальний, третій поверх. Не зволікайте з переглядом, якщо що, одразу оформляємо, там людям терміново треба.
– Соню, дякую… Трохи несподівано ось… Мені-то підійде в будь-якому разі, але треба Маринці показати.
– От і покажіть, прямо сьогодні, я тобі всі дані скину. Ще раз кажу, не зволікайте, а то передумаю!
Маринку довелося довго вмовляти, вона не хотіла оформляти першу ж квартиру, яку їм знайшла сестра чоловіка.
І все-таки вона пішла з ним подивитися на цей варіант. Квартира була дуже славна, і вони вирішили не випендрюватися й прийняти такий щедрий дар. Тут же Ігор зателефонував Соні.
– Привіт, сестро! Ми сходили, глянули, квартирка чудова! Ти вибач за дурні питання, що далі робити?
У мене навіть на завдаток, або, як його, аванс фінансів немає, може, ти нам одразу грошей скинеш на купівлю? Ми потім розрахуємося…
– Не треба нічого робити, я все оформлю, ти сиди собі й чекай сигналу на переїзд, речі збирай. Усе, бувай!
– Дивно якось, – задумливо сказав Ігор. – Напевно, вона гроші в готівці не тримає, треба їх зняти.
– Зараз усі угоди йдуть через банк, не потрібна ніяка готівка. Скажи їй, хай просто тобі на картку переведе! – мовила Марина.
– Не смикайся, Ігоре! – сердито відреагувала сестра. – Сказала тобі, готуйся до переїзду, а рештою питань не заморочуйся, я все зроблю як треба!
Соня зателефонувала йому через тиждень.
– Усе, брате, завтра господарі з’їжджають, якщо (розповідь спеціально для сайту – цей день) ще не готовий, забирай ключі, приймай квартиру, домовляйся за всякі переоформлення особових рахунків і переїжджайте з Богом!
– А як же оформлення… Ну, в нотаріуса? Коли? – розгубився Ігор.
– Я все вже оформила два дні тому.
– Як це? А гроші?
– Гроші, любий брате мій, вже у колишніх господарів. Купівлю я оформила на себе, на тебе виписана довіреність на всі дії, крім застави та продажу.
У мене, братику, зайвих грошей немає, я вигребла всі свої заощадження.
Але тобі, вибач, я не довіряю й не дам ні живих грошей, ні власності на квартиру.
Живіть скільки потрібно, прописуйтесь і таке інше. Але нікуди ви цю квартиру не прилаштуєте, вона моя.
Років через двадцять, коли моїй майбутній дитині знадобиться житлоплоща, я вас звідти виставлю, дуже сподіваюся, що ти до цього часу обзаведешся своїм особистим житлом.
А поки що – ось так! Живіть щасливо, й удачі тобі в бізнесі!
Маринка трохи поскандалила, що квартира не у власності, хотіла навіть піти від Ігоря.
Але згодом охолола й прийняла дійсність такою, як вона є.
Вони продовжують жити в цій квартирі, стали рідше сваритися, і, кажуть, навіть Ігорів бізнес трохи зрушив з мертвої точки…
