— Викличте поліцію!
— На сходовому майданчику золоті брошки самі по собі не розстібаються, — кричала свекруха, поки син не увімкнув відео з розумного дзвінка….
…— Математика проста, Діано. Ви живете не за статками.
Емма Леонідівна акуратно повісила свій бежевий тренч на вішалку, проігнорувавши вільний гачок. Потім почала знімати з шиї об’ємний бордовий снуд.
— Еммо Леонідівно, ми з вами це обговорювали минулого тижня, — Діана відірвалася від ноутбука.
Перед нею на столі віялом лежали роздруківки з формулами. За сорок хвилин мав розпочатися онлайн-урок з одинадцятикласником.
— Обговорювали вони! — свекруха поставила туфлі на полицю для взуття й пройшла до кімнати. — Я щойно бачила внизу кур’єра з доставки.
Знову замовляєте готову їжу? У мої часи жінка, якщо вона сидить удома, ставала до плити. А у вас гроші вилітають у трубу.
— Я не сиджу вдома, я працюю, — Діана зібрала роздруківки в рівну стопку. — У мене шість учнів на день. І кур’єр привіз Аркадію комплектувальні для серверів, а не їжу.
З коридору з’явився Аркадій. Він тримав у руках моток дротів і планшет.
— Мамо, ну ми ж домовлялися, — примирливо почав він, підходячи до дружини. — Давай заспокоїмося. Ти приїхала в гості чи аудит проводити? Ми самі плануємо свій бюджет.
— Погано плануєте! — Емма Леонідівна опустилася на край дивана. — Якби я п’ять років тому не додала вам грошей на перший внесок, ви б досі блукали по орендованих квартирах. А тепер, дивлюся, розкошуєте. Техніку замовляєте.
— Ми повернули вам ці гроші два роки тому, — рівно промовила Діана, дивлячись свекрусі просто в очі. — Віддали все до останньої копійки.
З урахуванням відсотків за інфляцію, як ви й вимагали. Давайте по фактах: ми вам на цей момент нічого не винні.
— Справа не в боргу! — голос Емми Леонідівни став суворішим. — Справа в ставленні до ресурсів. Я тридцять років пропрацювала економісткою, я бачу, коли дебет із кредитом не збігається.
— У нас усе збігається, — Діана закрила кришку ноутбука. — Аркадій узяв додаткові проєкти. Я розширила групу для підготовки до іспитів. Ми заробляємо достатньо, щоб не звітувати за кожен візит кур’єра.
Свекруха глузливо підняла брову.
— Достатньо вони заробляють. Сьогодні достатньо, а завтра криза, і ви прибіжите до матері. Я ж бачу, як ви живете.
Вчора в магазині Аркадій брав дорогий сир, я бачила чек. Навіщо вам такий сир, якщо іпотека ще не сплачена?
— Мамо, це вже занадто, — Аркадій поклав дроти на тумбу. — Я дорослий чоловік. Я можу купити собі шматок сиру без узгодження з радою директорів.
— Дорослий чоловік думає про майбутнє, — відрізала Емма Леонідівна. — А не потурає примхам дружини, яка не вміє вести господарство. Твоя мати на всьому економила, щоб тебе на ноги поставити.
Діана глибоко вдихнула. Ця розмова повторювалася з лякальною регулярністю.
Емма Леонідівна приходила раз на місяць, знаходила привід для невдоволення й методично розкручувала конфлікт.
— Еммо Леонідівно, давайте не переходити на особистості, — Діана постаралася зберегти спокійний тон. — Ви прийшли провідати сина. Так? Тож давайте пити каву й не псувати одне одному вечір.
Свекруха збиралася відповісти, але раптом замовкла.
Жінка піднесла руку до коміра шовкової блузки. Її пальці метушливо ковзнули по ключицях, обмацали тканину.
Рум’янець почав стрімко спадати з обличчя Емми Леонідівни.
— Де вона? — голос свекрухи обірвався.
— Хто? — не зрозумів Аркадій.
— Брошка! Моя золота брошка з фіанітами! Я її сьогодні вранці приколола до блузки.
Вона підхопилася з дивана й почала обмацувати оббивку, зазирати під декоративні подушки. Аркадій нахмурився.
— Мамо, не хвилюйся. Може, вдома забула?
— Я не страждаю на провали в пам’яті! — підвищила голос Емма Леонідівна. — Я точно пам’ятаю, як застібала її перед дзеркалом у передпокої. Вона була на мені, коли я зайшла до вас.
— Значить, упала десь у коридорі, — Діана встала з-за столу, вирішивши, що швидше допоможе знайти річ, ніж вислуховуватиме чергову лекцію.
Вони втрьох вийшли у передпокій. Аркадій увімкнув верхнє світло на повну потужність.
Діана оглянула полицю для взуття, зазирнула під ворс килимка. Аркадій посвітив ліхтариком з телефону на кутки за шафою-купе та підставку для парасольок.
Порожньо. На світлій підлозі не було жодного блискучого предмета.
— Немає, — констатував Аркадій, випростуючись. — Мамо, ну це ж логічно. Якщо її тут немає, значить, ти її або вдома залишила, або на вулиці загубила.
Емма Леонідівна стояла посеред передпокою. Її погляд повільно перемістився з сина на Діану.
В очах свекрухи з’явився холодний, розважливий вираз.
— На вулиці золоті брошки з надійними застібками самі по собі не розстібаються, — повільно промовила вона. — І вдома я її не залишала.
Я знімала цей колючий снуд просто тут, не в під’їзді. Застібка, мабуть, зачепилася за шерсть, і брошка впала.
— Ми щойно все обшукали, — заперечила Діана. — Її тут немає. Ви ж самі бачите.
— Та невже? — Емма Леонідівна зробила крок уперед. — А хто у нас крутився у передпокої, поки я мила руки у ванній?
Аркадій завмер.
— Мамо. Ти зараз що хочеш сказати?
— А те й хочу сказати, синку. Я пішла мити руки. Твоя дружина залишалася тут. Вийшла я — брошки немає.
У передпокої не було чути жодного звуку, крім гулу машин за відчиненим вікном вітальні.
— Ви зараз серйозно? — Діана не відступила ні на міліметр. — Ви звинувачуєте мене в крадіжці?
— Я констатую факти! — свекруха перейшла на крик. — У мене зникає дорога річ. Єдина людина, яка постійно скаржиться на брак грошей і має доступ до моїх речей, стоїть зараз переді мною. Два плюс два скласти нескладно!
— Мамо, стоп! — Аркадій став між жінками. — Ти переходиш усі межі. Діана нічого не брала.
— Аркадію, ти сліпий! — Емма Леонідівна вже не стримувалася. — Ти думаєш, я не знаю, з якої вона родини? Її батьки все життя сидять у боргах, перебиваються від зарплати до зарплати!
Я з самого початку була проти цього шлюбу. Вона вчепилася в твою квартиру, у твої ресурси. А тепер ще й до моїх речей дібралася.
Діана відчула, як перехоплює подих від обурення.
Справа була не в дурнуватій прикрасі. Справа була в п’яти роках постійних причіпок, перевірок, зверхніх поглядів і докорів щодо її походження.
Вона стільки разів ковтала образу, щоб не псувати стосунки. Стільки разів мовчала, коли Емма Леонідівна перевіряла чистоту тарілок або критикувала її професію.
— Знаєте що, — голос Діани звучав суворо й чітко. — Ви можете просто зараз викликати дільничного.
— Діано, не треба, — спробував втрутитися Аркадій.
— Ні, треба! — перебила його дружина. — Нехай приїжджають, складають протокол, обшукують квартиру. Нехай переривають мої кишені й полиці.
Але якщо вони нічого не знайдуть, Еммо Леонідівно, вашої ноги більше в цьому домі не буде. Ви переступили межу.
Свекруха презирливо скривила губи.
— Налякала. Та ти перша побіжиш її ховати, поки патруль їде. Я нікуди звідси не піду, поки не отримаю своє золото. Воно коштує більше, ніж ти за місяць на своїх учнях заробляєш.
— Годі! — гримнув Аркадій так голосно, що обидві жінки здригнулися.
Він потер перенісся, намагаючись взяти ситуацію під контроль.
Потім його погляд упав на планшет «розумного будинку», закріплений на стіні. Той самий, з яким він возився весь минулий вечір.
— Мамо, ти стверджуєш, що зайшла в квартиру з брошкою на блузці. Правильно?
— Абсолютно точно, — вимовила Емма Леонідівна. — І не треба робити з мене божевільну стару.
— Добре, — Аркадій підійшов до стіни й торкнувся екрана планшета. — Вчора ввечері я закінчив налаштовувати нову систему безпеки.
У нас тепер камера в дверному дзвінку фіксує не тільки тих, хто дзвонить. Вона реагує на рух по всій сходовій клітці.
Записує відео і передає в хмару у високій роздільній здатності. Давай подивимося, як ти зайшла.
Емма Леонідівна завмерла. Вона не зробила ні кроку назад, але її плечі помітно напружилися.
— Дивись, — кинула вона виклично. — Мені нема чого приховувати. Заодно подивимося, хто там тинявся поруч зі мною.
Аркадій кілька разів торкнувся панелі, викликаючи архів записів. Вибрав відео, позначене часом двадцять хвилин тому.
На яскравому дисплеї з’явилося кольорове відео сходового майданчика. Ось відчиняються двері ліфта. З них виходить Емма Леонідівна.
Вона йде до дверей квартири. Якість зображення ідеальна — видно кожну складку на її бежевому тренчі.
Жінка зупиняється перед дверима. Вона виглядає роздратованою. Замість того, щоб одразу натиснути на дзвінок, вона ставить свою сумку на підлогу.
— Натирає, зараза, — чітко лунає голос свекрухи з динаміка планшета.
На відео Емма Леонідівна роздратованим жестом відтягує комір блузки. Потім її пальці знаходять застібку золотої брошки, і вона відстібає прикрасу.
— Цей дурацький шарф ще й ця голка… всю шию зіпсувала, — бурмоче жінка на записі.
Вона затискає брошку в кулаці. Потім рішучим рухом суне стиснутий кулак у глибоку кишеню свого ж бежевого тренча. Після цього підхоплює сумку, поправляє волосся й натискає кнопку дзвінка.
Відео закінчилося. На дисплеї завмер останній кадр — палець свекрухи на кнопці.
Діана перевела погляд з вимкненого екрана на свекруху. Емма Леонідівна стояла абсолютно нерухомо.
Її погляд був прикутий до порожнього планшета. На вилицях проступили багряні плями.
— У правій кишені, значить, — тихо, без найменшої емоції промовив Аркадій.
Він не підійшов до матері. Просто стояв і дивився на неї.
Емма Леонідівна опустила руку в праву кишеню тренча, який висів на вішалці поруч із нею. Її пальці кілька секунд порпалися всередині.
Коли вона витягла руку, на її долоні тьмяно блиснуло золото.
Ніхто не промовив ані слова. Свекруха стиснула прикрасу. Вона не дивилася ні на сина, ні на невістку.
Швидкими рухами зірвала тренч із вішалки, всунула ноги в туфлі, проігнорувавши ложку для взуття. Схопила свій бордовий снуд і ступила на сходову клітку.
Вона не стала нічого пояснювати. Не стала вибачатися. Просто пішла.
Аркадій підійшов до порога й зачинив двері.
— У тебе урок через п’ять хвилин, — сказав він Діані, дивлячись на наручний годинник. — Іди, я тим часом зварю нам каву.
…Через пів року життя в квартирі йшло своєю чергою. Емма Леонідівна за цей час не з’являлася жодного разу.
Кілька разів вона телефонувала Аркадію, сухо цікавилася його здоров’ям, розповідала про свої дачні справи й швидко прощалася. Ім’я Діани в цих коротких розмовах більше не згадувалося.
А планшет «розумного будинку» так і висів на стіні, тихо блимаючи зеленим індикатором.
