Моя родина завжди на всьому економила, бо батьки заробляли не дуже багато грошей.
Я ніколи не скаржилася і, навпаки, була вдячна своїм батькам за те, що вони працювали не покладаючи рук, щоб прогодувати сім’ю.
Однак мені завжди хотілося побудувати своє життя так, щоб я ні в чому не потребувала або хоча б могла дозволити собі те, що я хочу, в короткі терміни.
Саме тому я серйозно зайнялася своєю кар’єрою.
Після закінчення школи я вступила до університету на готельну справу і практично відразу пішла працювати в місцевий готель.
Починала я, звичайно ж, з прибиральниці, але знала, що колись я можу стати керуючою.
Але для цього потрібно було пройти всі етапи з найнижчої категорії співробітника.
Взагалі влаштуватися покоївкою в готель було не так вже й складно. Там працювала колишня однокласниця моєї мами.
Коли вони поспілкувалися на зустрічі випускників, тітка Аня запропонувала влаштувати мене на роботу покоївкою.
Мама відразу повідомила мені про це, а я одразу попросила її поділитися контактом її колишньої однокласниці.
Поєднувати роботу з навчанням було складно, оскільки я намагалася відвідувати всі пари, щоб увібрати в себе всі можливі знання, які мені дають.
Іноді пари тривали аж до восьмої вечора, і до дев’ятої години я вже приходила в готель, працюючи там до пізньої ночі.
Менш ніж через рік звільнилося місце адміністратора, і тітка Аня запропонувала мою кандидатуру.
Оскільки мене вже знали як відповідального співробітника, це допомогло мені піднятися на щабель вище.
Звичайно, мені доводилося пропускати заняття, але тим не менше я вже відпрацьовувала практику, за що в університеті мені робили поблажки.
Ні, мені не ставили оцінки просто так, все ж я ставилася до навчання серйозно і завжди готувалася до іспитів та заліків.
Просто викладачі бачили, що я вже знала деякі процеси, які мої одногрупники ще навіть не почали вивчати. У цьому плані мені, зрозуміло, щастило.
Так, через шість років я виросла до керуючої.
За всі ці роки я побувала на купі заходів, пов’язаних з готельною справою. Один рік навіть побувала за кордоном, де проходила практику в іноземному готелі.
Я шалено любила те, чим займалася, і впевнено йшла до своєї мети.
Заробляла я непогано, тому відсутність грошей мене тепер не лякала.
— Доню, Настенько, ти що?! Це ж так дорого! — Мама закрила рота від несподіванки і мало не плакала, коли я вручила їй новенький фен, який був дуже популярним в інтернеті.
— Мамо, не думай, скільки він коштує! Це мій тобі подарунок на день народження!
Я знаю, що ти вже років вісім користуєшся своїм стареньким, слабеньким.
І знаю, що ти мріяла про такий фен, але не могла його собі дозволити.
Зате тепер твоя дочка може це дозволити, тож відмови не приймаються! — з суворістю і любов’ю сказала я своїй улюбленій мамі.
Коли я почала отримувати пристойні гроші, насамперед мені було радісно, що я тепер можу допомагати своїм батькам і дарувати їм дорогі речі, які вони самі собі дозволити не могли.
Таким чином у них з’явився хороший новий телевізор, зробили невеликий ремонт на кухні, а також оновився гардероб, адже я платила за їхній новий одяг.
Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.
І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина.
Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
Але потім я зрозуміла, що чогось все-таки бракувало — кохання.
Стосунків у мене було лише одні, і то вони закінчилися ще до того, як я закінчила університет.
Власне кажучи, у мене й не було часу на стосунки, оскільки я була повністю занурена в роботу та свій розвиток. Але одного разу я закохалася в Данила.
Він був простою людиною, яка працювала у сфері продажів. Заробляв він менше за мене, але це було й неважливо.
Данило ніби зачарував мене своєю увагою та турботою, що я розтанула й забула про все на світі, крім нього.
Таким чином, вже через рік наших стосунків ми стали чоловіком і дружиною, і Данило переїхав до мене.
Правда, я не думала, що сімейне життя буде зовсім не таким, як я його уявляла.
Головний недолік мого чоловіка — це його надмірна ощадливість.
Спочатку я цього не помічала, хоч і були певні ознаки, але потім почала спостерігати подібні сцени дедалі частіше.
Коли у нас було весілля, Данило не знав і половини моїх витрат.
— Яка гарна сукня, донечко! Вона тобі дуже пасує! — захоплювалася мама.
— Вона точно краща за попередні, — підхопила подруга Соня.
— Так… Вона чудова, але Данилу не сподобається ціна, — засмутилася я.
Мама поглянула на цінник і присвиснула.
— Та й ціни, звичайно… Тоді подивимося інше?
— Тітонько Валя, навіщо? Насті дуже пасує саме ця сукня, вона ідеальна. Ти ж можеш просто не казати йому реальну вартість, а трохи занизити, — запропонувала подруга.
— Вона така гарна, не хочу іншу… — сумно зітхнула я, борючись із сумнівами та бажаннями.
— Я ж знаю, що ти можеш дозволити собі цю сукню, Насть, — підмовляла мене подруга. — Звичайно, якщо тобі все-таки важливо, щоб ти вклалася в ту суму, яку визначив твій наречений, то можеш вибрати собі іншу. Вирішувати тобі, але ця сукня й справді ідеальна.
— Це точно, ти в ній як принцеса, — посміхалася мама.
Більше половини весілля оплатила я, оскільки у Данила не було стільки грошей.
Він у принципі не розумів, навіщо так витрачатися на це свято.
— Навіщо нам такий наворочений президіум? — незадоволено пробурмотів мій наречений. — Можна ж просто білу скатертину постелити, поставити пару квіточок і все.
— Даня, весілля — це дуже важлива подія! Я хочу, щоб все було красиво, а не абияк, — пояснювала я.
— Тоді плати за це сама, я не хочу витрачати стільки грошей на безглузді дрібнички.
Згодом я зрозуміла, що мій чоловік був справжнім скнарою.
Усі наші сварки відбувалися саме через це, адже я не скупилася на всілякі речі, а це дуже дратувало мого чоловіка.
— Скільки?! Одинадцять тисяч на кросівки?! — голосно обурювався чоловік.
— Коханий, ти не повинен думати, скільки вони коштують, адже це мій подарунок тобі, і мені не шкода стільки витрачати на свого коханого, — посміхалася я.
— Настя, ти в своєму розумі? А за квартиру ми як платити будемо? Краще б ти ці гроші відклала, а не купувала наворочені кросівки, які вже через місяць стануть брудними.
Дякую, звичайно, але це була необдумана покупка, як і завжди.
— Даня, чого ти так розлютився? — підтримав мене друг чоловіка. — Якби моя дружина подарувала мені такі кросівки, я був би на сьомому небі від щастя.
— Ти не розумієш, Єгоре! Вона ніколи не стежить за своїми витратами! Скільки б я її не вчив, вона все одно витрачається на непотрібні речі! — обурювався Данило.
— Я просто хотіла зробити тобі гарний подарунок, — засмучено промовила я і втекла на кухню, стримуючи сльози від образи.
— Ось навіщо ти так? Тільки засмутив Настю, а вона ж хотіла зробити тобі приємне, — почула я, як друг чоловіка став на мій бік.
— Відчепися, Єгор, це не твоя справа. Я сам розберуся зі своєю марнотратницею-дружиною, — огризнувся чоловік.
Данило дорікав мені за кожну витрачену копійку. Навіть якщо я купувала для дому якісь засоби, він лаяв мене навіть за них, адже я могла б взяти щось дешевше.
Але я й так провела все дитинство з такими фразами, як:
«Вони переплачують за етикетку, навіщо піддаватися на це?»
«Краще взяти щось дешевше, нам це не по кишені»
«Донечко, колись ти зможеш купити собі це, але зараз у нас немає грошей»
«Немає грошей» — було постійною фразою в моїй родині, саме тому я так старанно працювала, щоб більше не чути подібного.
Справа була в тому, що я могла собі дозволити речі трохи дорожчі, ніж це взяли б інші люди.
Але при цьому я все ж зберігала розсудливість при будь-якій покупці.
Адже часто бувають такі випадки, коли необов’язково переплачувати за річ, яка коштує набагато менше, ніж показують.
Проте мене ображало, коли чоловік називав мене марнотратницею. Бувало, що він навіть купував найдешевшу ковбасу, а мене від одного лише її вигляду нудило.
До того ж, було несправедливо, коли Данило купував собі якусь дорогу річ, наприклад, ігрову приставку, а потім жив за мій рахунок, вважаючи, що приставка — річ необхідна.
Уже довгий час я перебувала в якомусь незрозумілому стані, коли при будь-якій покупці я боялася, що чоловік мене висварить.
Я стала менше дозволяти собі щось купувати, навіть якщо це була потрібна річ, адже через це ми з чоловіком неодмінно посварилися б.
Те, від чого я вирвалася, наздогнало мене знову.
Кілька місяців я намагалася економити або ж приховувати свої витрати від чоловіка.
Але одного разу до нас на вечерю зібралися мої батьки, і я вирішила, що цілком можу розщедритися й влаштувати міні-свято, оскільки дуже давно не проводила час зі своїми рідними.
Я сходила в магазин і накупила найрізноманітнішої їжі, в тому числі зайшла в меблевий магазин і придбала пару подарунків для своїх батьків.
Спочатку я не хотіла брати чек з магазину, але оскільки останнім часом Данило змушував мене це робити, щоб стежити за моїми витратами, я машинально схопила папірець і поклала в пакет.
Данило не зміг допомогти мені донести пакети, тому я тягла кілька кілограмів їжі сама.
Коли я прийшла додому, поклала всі пакети на кухню, а сама пішла в кімнату переодягатися.
Буквально за пару хвилин я почула голос чоловіка.
— Настя, що це таке?!
Я злякалася і відразу ж побігла на кухню.
— Що таке?
Данило буквально кинув у мене чек.
— Ти що, ненормальна? До нас лише твої батьки на вечерю приходять, а ти закуповувалася так, ніби у нас їжі немає! Ти зовсім за грошима стежити не вмієш?!
— Даня, заспокойся. Це цілком нормальна сума за всі продукти, там немає нічого такого.
— Навіщо тобі ця баночка з соусом? Тобі наших спецій не вистачає?
— Я хочу приготувати з ним одну італійську страву. Колись у ресторані тато її скуштував, і йому дуже сподобалося.
Він сказав, що це найсмачніше, що він куштував. Ось я й хочу йому це приготувати.
— А ти у нас хто, шеф-кухар чи що? Навіть якщо твоєму батькові сподобалася ця страва в ресторані, це не означає, що йому сподобається те, як ти її приготуєш.
Я не можу зрозуміти, навіщо витрачатися на якісь продукти, коли можна просто приготувати м’ясо і нарізати звичайний салат?
— Дань, ми з батьками давно так не сиділи за вечерею, я хочу смачненько нагодувати наших гостей.
— Боже, як з тобою можна розмовляти…
Я не знала, куди подітися, але моя злість і образа зростали з кожною секундою.
— Дай мені свій гаманець з грошима, вони тобі ні до чого, — заявив чоловік.
— Що? — не зрозуміла я.
— Відсьогодні я контролюватиму твої витрати. Гроші, на які потрібно буде щось купити, я даватиму тобі сам, щоб ти витратила рівно стільки, скільки є. Інакше ти не розумієш.
— Данило, ти взагалі розумієш, що говориш? Я не віддам тобі свій гаманець!
— Я сказав, швидко віддай мені всі свої гроші! Інакше тобі не поздоровиться!
— Ні, Даню! Досить поводитися так нешанобливо!
— Нешанобливо? А ось це — шанобливо? — чоловік взяв у руку баночку з соусом і кинув її у сміттєвий бак. — А це? — він повторив дію з іншими покупками. — І це теж — шанобливо?
Зрештою Данило розлютився так, що викинув усі куплені мною продукти у відро, розбивши при цьому пару скляних банок.
Я злякалася не на жарт. Єдине, чого я хотіла — це якнайшвидше втекти.
У сльозах і з тремтячими руками я побігла збирати свої речі, мріючи якнайшвидше піти з цього будинку. Данило залишався на кухні й продовжував кричати якісь образи.
— Я що, багато прошу?! Я хочу, щоб моя дружина просто перестала витрачати гроші на всяку нісенітницю! Як я можу довіряти тобі, коли ти цього не контролюєш?!
Я намагалася не звертати уваги на слова чоловіка і просто продовжувала збирати речі.
Коли він пішов у ванну, я швидко одяглася й вибігла на вулицю. Про всяк випадок я відійшла подалі від під’їзду, раптом Данило захотів би мене переслідувати.
Я викликала таксі і поїхала до батьків.
Мама з татом, звичайно, дуже здивувалися, побачивши мене з валізами. Коли я розповіла їм про те, що сталося, вони одразу підтримали мене і запевнили, що Даню вони навіть на поріг будинку не пустять.
Я вся тремтіла від страху, але намагалася опанувати себе, розуміючи, що я тепер у безпеці.
Після цієї ситуації я розійшлася з Данилом. Якийсь час він ще писав мені гнівні повідомлення, намагався додзвонитися до мене, чекав біля роботи, але мені вдавалося вислизнути від нього.
Незабаром все це закінчилося, ми розлучилися, і від його друзів я дізналася, що Данило переїхав до своєї мами, яка жила в іншому місті.
Це значно полегшило мені життя, і тепер я могла спокійно повернутися до колишнього ритму життя і не боятися, що хтось знову почне мене контролювати.
Відтепер я знала, про що ще треба дізнаватися у хлопців у першу чергу, щоб надалі зі мною такого більше не трапилося.
