— А що тут складного в приготуванні? Ти ж жінка!
— Та пішов ти! Жінка йому зобов’язана! Ти ще попроси прибрати й шкарпетки випрати!…
…Мені п’ятдесят два, і, якщо чесно, я починаю думати, що сучасні жінки остаточно втратили зв’язок із реальністю.
Те, що ще років десять-п’ятнадцять тому вважалося абсолютно нормальною поведінкою дорослої жінки, зараз чомусь викликає істерику, агресію та звинувачення в тому, що чоловік шукає «безкоштовну хатню робітницю».
І якби ж ішлося про щось справді важке чи принизливе!
Ні, уся трагедія розгорнулася через звичайну вечерю, яку жінка відмовилася приготувати чоловікові, до якого сама ж приїхала на ночівлю.
A після цього вона ще й виставила мене винним, обізвала козлом, халявником і мало не моральним виродком. Хоча я досі не розумію, що саме вчинив жахливого.
З Тетяною ми познайомилися на сайті знайомств приблизно за місяць до цієї історії.
Спочатку мені здавалося, що я нарешті зустрів нормальну, зрілу жінку — без цих сучасних викрутасів про «особисті кордони», «мені незручно», «я нікому нічого не винна» та іншої нісенітниці, яку зараз повторюють жінки через одну.
Їй сорок вісім, розлучена, має дорослу доньку, працює бухгалтером, живе сама.
У листуванні вона справляла враження спокійної, адекватної людини, яка теж втомилася від самотності й прагне простих стосунків — без ігор, драм і нескінченних перевірок на «серйозність намірів».
Перші два побачення пройшли чудово, принаймні мені так здавалося.
Ми гуляли ввечері після роботи, сиділи в кав’ярні, розмовляли про життя, колишні шлюби, дітей, про те, як складно людям після сорока взагалі знайти одне одного…
Я тоді ще подумав: ось воно, доросле спілкування! Ніхто не вдає з себе принцесу, не вимагає ресторанів, подарунків і танців із бубном навколо своєї особи.
Вона сміялася з моїх жартів, першою писала, запитувала, як минув день, розповідала про роботу. Я справді вирішив, що між нами виникла взаємна симпатія.
На другому побаченні ми сиділи в парку з кавою з паперових стаканчиків, і я прямо запитав:
— Ну що, як тобі взагалі наше спілкування?
Вона посміхнулася й відповіла:
— З тобою спокійно. Без напруги.
І ось це «без напруги» мені особливо сподобалося. Зараз жінки люблять влаштовувати чоловікам нескінченні перевірки, ніби ти не людина, а кандидат на вакансію з випробувальним терміном.
А тут — доросла жінка, без претензій та істерик.
Я вирішив, що час переходити до більш близького формату, бо ми ж не підлітки, щоб місяцями ходити кругами.
Через кілька днів я написав їй: «Приїжджай до мене ввечері. Посидимо, повечеряємо, фільм подивимося, залишишся».
Вона відповіла майже відразу: «Добре».
І ось тут я, мабуть, припустився головної помилки — вирішив, що доросла людина поводитиметься як доросла, а не як примхлива дівчинка, якій усі довкола зобов’язані влаштовувати свято.
Того дня я спеціально раніше повернувся додому, купив продукти — до речі, цілком пристойні: м’ясо, овочі, сир, пляшку ігристого, нарізку.
Сам готувати не став, бо, по-перше, я не кухар, а по-друге, завжди вважав: якщо жінка приходить до чоловіка додому (особливо не на перше побачення, а з натяком на близькість і ночівлю), цілком нормально разом щось приготувати.
Можна поспілкуватися на кухні, створити затишок і відчути себе не чужими людьми. Але, як з’ясувалося, сучасні жінки сприймають це інакше.
Тетяна приїхала близько восьмої вечора — ошатна, у сукні, з приємними парфумами. Настрій наче гарний: обійняла мене при зустрічі, пройшла на кухню й майже відразу запитала:
— А що у нас на вечерю?
Я спокійно відкрив холодильник:
— Та там усе є, треба тільки приготувати щось смачне.
У цей момент атмосфера змінилася буквально за секунду.
Вона спочатку навіть не відповіла — просто подивилася на мене так, ніби я запропонував їй тягати цемент на будівництві.
Потім перепитала:
— Тобто… приготувати?
Я вже почав дратуватися від цього тону:
— Ну, у звичайному сенсі. Продукти в холодильнику. Зроби щось, будь ласка.
Вона схрестила руки:
— Ти запросив мене на вечерю.
— Ну так, — кивнув я.
— То де вечеря?
Я відчув, що починається абсолютно безглузда сцена з нічого.
— Таня, — кажу, — у чому проблема приготувати? Ми ж дорослі люди.
Вона нервово посміхнулася:
— Давай щось замовимо.
Я відразу відповів чесно:
— Я не збираюся витрачатися на доставку, коли вдома повний холодильник їжі.
Після цієї фрази її ніби підмінили.
— Тобто, — підвищила вона голос, — ти покликав мене до себе додому, щоб я тобі готувала?
Я теж почав заводитися:
— Не мені, а нам! Що ти починаєш?
Але її вже понесло:
— Я тобі що, хатня робітниця? Чи кухарка з функцією близькості?
Я взагалі перестав розуміти, що відбувається. Я виріс у нормальній родині, де жінка готує, чоловік працює, і ніхто не робить із цього драму століття.
Моя колишня дружина спокійно готувала вечерю, коли приходили гості, коли ми їхали на дачу чи коли я повертався з роботи. Їй чомусь не спадало на думку влаштовувати скандал через каструлю супу.
А тут дорослу жінку попросили приготувати вечерю — і все, ніби її жахливо образили.
— Таня, ти що? Це ж звичайна побутова справа, — спробував заспокоїти її я.
А вона вже хапає сумку:
— Ні, Гнате. Звичайна побутова справа — це коли чоловік запрошує жінку на вечерю і сам хоча б мінімально готується, а не чекає, що вона зараз йому ще й котлети смажитиме!
Я обурився вже по-справжньому:
— А що складного в приготуванні? Ти ж жінка!
Саме після цього вона остаточно вибухнула:
— Та пішов ти! Жінка йому зобов’язана! Ти ще попроси прибрати й шкарпетки випрати!
Я стояв посеред кухні й не розумів, як розмова дійшла до такого абсурду.
— Таня, ти влаштовуєш істерику через дрібниці.
Вона вже взувалася в коридорі:
— Ні, Гнате. Просто ти — халявник.
Ось це мене зачепило найбільше. Халявник — я? Чоловік із власною квартирою, роботою й нормальним життям?
Через що? Через те, що не захотів платити за доставку?
Я пішов за нею в коридор:
— Тобто приготувати чоловікові вечерю — це тепер приниження?
Вона обернулася й випалила:
— Після двох побачень? Так! Особливо коли мене на неї запросили.
І тут я вперше подумав, що сучасні жінки справді перестали розуміти, що таке стосунки.
Їм усі винні: чоловік має організувати вечір, купити продукти, замовити їжу, розважати, доглядати, ще й у ліжку творити дива.
А жінка у відповідь що? Просто присутня?
Я спробував залагодити ситуацію:
— Ну добре, не хочеш готувати самá — давай зробимо разом.
Але її вже було не зупинити. Вона викликала таксі просто при мені й, поки чекала на машину, продовжувала:
— Ви, чоловіки після п’ятдесяти, взагалі знахабніли. Думаєте, якщо є квартира, то жінка мусить навколо вас танцювати!
Я теж не мовчав:
— А ви думаєте, що чоловік зобов’язаний вас утримувати просто за красиві очі?
Вона лише пирхнула:
— Хоча б вечерю організувати спроможний бути мусиш!
Двері відчинилися, вона вийшла й наостанок кинула:
— Козел!
І поїхала. А я залишився стояти в квартирі сам. Із м’ясом у холодильнику, з ігристим і з повним відчуттям, що виявився винним лише тому, що не захотів грати роль безкоштовного ресторану.
Найцікавіше почалося потім. Я розповів цю історію другові, думав, він мене підтримає. А він зареготав:
— Ти справді сказав жінці готувати одразу після запрошення на ніч?
— І що? — питаю.
— Гнате, ти хоч би зробив вигляд, що намагався сам щось зробити!
Тобто навіть чоловіки вважають це ненормальним. Хоча я досі впевнений: проблема не в мені, а в тому, що жінки стали занадто розпещеними.
Їм замало просто нормального чоловіка — їм потрібен сервіс і свято.
Щоб чоловік усе організував, оплатив, придумав і підготував, а будь-яке прохання до них сприймається як експлуатація.
І найсмішніше, що потім ці ж жінки скаржаться на самотність.
Тетяна після того випадку скрізь мене заблокувала. Навіть не дала нормально поговорити — ніби я її не на вечерю тоді запросив, а на каторгу.
Тепер я сиджу й думаю: якщо дорослу жінку так дратує прохання приготувати вечерю чоловікові, з яким вона збиралася лягти в ліжко, то, може, стосунки справді вже нікому не потрібні?
Усім потрібен лише комфорт: щоб чоловік був зручним, щедрим, мовчазним і нічого не просив натомість.
А як тільки мова заходить про побут — одразу «я тобі не хатня робітниця».
Мабуть, саме тому всі довкола такі самотні.
Раніше люди намагалися щось робити одне для одного, а зараз кожен приходить у стосунки з калькулятором, списком «особистих кордонів» і переконанням, що йому всі винні, а він — нікому нічого.
