— Усе, з мене досить! У мене більше немає сил! — гнівно вигукнула Олена з порога, відчинивши двері до квартири.
Вона гепнула сумкою об тумбочку й з гуркотом кинула туди ж зв’язку ключів.
— Господи, який сором…! Я просто не знала, куди подітися від сорому! — вона говорила голосно й виразно, вимовляючи кожне слово. — Я так чекала на цей рік.
Думала: ну ось, тепер усе буде по-іншому, як у всіх нормальних людей! Але, мабуть, «нормально» — це не про нас! Як же я втомилася від усього цього!
Вона замовкла, але ж мовчати теж можна по-різному.
Її мовчання було таким напруженим, що повітря в квартирі почало вібрувати, як це буває перед грозою.
Олена прислухалася. У квартирі було тихо, але її явно слухають і все прекрасно розуміють. І дуже бояться, тому й мовчать, як миші.
— Я не зрозуміла, я що, зі стінами розмовляю? Будемо й далі грати в мовчанку? — гнівно запитала вона.
— Ой, сонечко, ти вже прийшла? А я, знаєш, задрімав і навіть не почув, як ти зайшла! — у коридор вийшов чоловік Олени, Олександр.
Він протирав око й навіть устиг розпатлати волосся — словом, старанно удавав, ніби щойно прокинувся.
Але акторські здібності в Сашка завжди були так собі.
— Ну, звісно, ти не почув! Як же! — хмикнула Олена. — Я вже пів години тут кричу! Годі, Сашко, не прикидайся! Ти ж чудово знаєш, у чому річ! Де цей… паразит?
— Хто? — дуже природно здивувався чоловік.
— Сашо, не дратуй мене, — майже спокійно попросила Олена. — Де твій улюблений синочок?
— А, ти про Тарасика питаєш? — Олександр на очах удосконалював свої акторські навички. — А я й не зрозумів одразу! Слухай, ну чому ж одразу паразит? І взагалі, він такий самий мій, як і твій!
Олена примружилася й передражнила чоловіка:
— «Про Тарасика питаєш»! Що за уточнення? Можна подумати, у нас тут семеро по лавках сидять! Слухай, не дури мені голови! Де Тарас?
— Ну, як де? — щиро здивувався голова родини. — Звісно, уроки робить! А я, знаєш, повернувся сьогодні раніше й думаю: давай-но я твої улюблені відбивні посмажу, з цибулькою та картопелькою! Прийде моя Оленка ввечері, а я її так смачно нагодую!
— Оце так! Які ж ви обоє молодці! Особливо твій син! І звідки в нього така тяга до знань? — єхидно посміхнулася Олена, не давши відволікти себе розмовами про несподівану вечерю.
— Ну, як звідки? Їм на завтра дуже багато задали! Слухай, сонечко, взагалі це просто обурливо, скільки дітям стали задавати! Бідні дітлахи!
Ну… і не тільки ж дітлахи бідні, правда? — Олександр обурено похитав головою. — Ось Тарасик щойно прийшов з тренування й одразу за уроки сів.
Так і сказав мені: «Знаєш, тату, я сьогодні весь день вчитимуся й навіть у двір не піду. А якщо хтось із хлопців подзвонить у двері, то скажи їм, що я не маю часу на відпочинок!»
У нас завдяки тобі дивовижно відповідальний, дорослий син! Знаєш, він вирішив підстрахуватися й зробити дещо з уроків ще й на післязавтра! Ну, так би мовити, із запасом! Ось молодець, правда?
— Правда. Слухай, може, досить мені зуби заговорювати? Та ще й адвокат знайшовся! Думаєш, я не знаю, чому він раптом за уроки сховався? Годі тут дурниці вигадувати! Давай, клич його на розмову!
І одразу ж, не чекаючи дій чоловіка, гаркнула:
— Тарааасе! Ану швидко сюди!
Голуб, що притулився на підвіконні, злякано відскочив убік, а в самої Олени аж у вухах заклало.
На порозі кімнати з’явився усміхнений підліток.
На ньому була чиста, випрасувана футболка та світлі шорти, вічно розпатлане волосся було охайно розчесане й укладене волосинка до волосинки, а в руках він тримав циркуль.
Цілком очевидно: хлопчика брутально вирвали з прекрасного світу кіл та формул, і він мріє лише про одне — якнайшвидше повернутися назад.
Ідеальна дитина, мрія та гордість матері!
— Ой, мамо, ти вже прийшла? — промовив Тарас, точнісінько повторюючи нещодавнє запитання й інтонацію батька.
— Ой, прийшла! — Олена стримувалася щосили, та все ж не витримала. — Може, досить? Чого ви мені тут цирк влаштували?
Один, бачите, наукою захопився, другий раптом згадав, де пательні лежать! Якщо ви думаєте, що це врятує вас від скандалу, то даремно сподіваєтеся!
Ну, з тобою, — вона поглянула на сина, — буде окрема розмова! А от ти май на увазі! — Олена виразно тицьнула пальцем у чоловіка. — На наступні батьківські збори підеш ТИ!
Я більше не збираюся терпіти цей сором! Ось запитай у свого дивовижно відповідального й дорослого сина, що він накоїв минулого тижня! Ну?
— Та що там такого? — пробурмотів Тарас. — Ну, подумаєш, петарду запустили! Ми ж спочатку перевірили, щоб нікого поруч не було, і взагалі…
— І взагалі, зробили це під вікнами під час контрольної! — закінчила за сина Олена.
— А хто позавчора переставив усі клавіші на клавіатурі в кабінеті історії? — продовжила вона викривати хулігана. — Ваша Ніна Петрівна ледь з глузду не з’їхала, поки зрозуміла, у чому річ!
Вона повернулася до чоловіка, який тихо хіхікав:
— На твою думку, це смішно?
Той схаменувся й, грізно насупившись, мовив:
— Тарасе! Як тобі не соромно?
— Та що тут такого? Це ж було на День сміху! Та наша класна сама потім сміялася! — буркнув Тарас.
— Та ну? А вчителька хімії теж, напевно, від сміху плакала, коли їй під двері запустили мишу? І коли ти взагалі все встигаєш? Усе, ти покараний! А щоб ти це до кінця усвідомив, я сама водитиму тебе за руку до школи! Ось-ось, нехай тобі буде соромно!
Вона відсунула вкрай обуреного сина.
— А ти теж не розслабляйся надто! — це було адресовано вже чоловікові. — Завтра вранці перед роботою підеш з нами, будемо разом перед класною… перед класною керівницею вибачатися!
Наступного ранку родина в повному складі стояла у шкільному коридорі, чекаючи на класну керівницю Тараса.
І тут з’явилася прибиральниця тітка Галя. Щоправда, за віком вона була скоріше бабусею, але покоління учнів, що змінювали одне одного, звично називали її «тітка Галя».
У школі вона працювала від самого її заснування, і, незважаючи на скромну посаду, була авторитетною постаттю й, схоже, знала в обличчя всіх учнів.
— А, Гнатенко! Ну що, догрався? Ех ти, бешкетнику! Ось і твоїм батькам через тебе довелося червоніти!
Вона зі співчуттям поглянула на старших Гнатенків. І раптом розпливлася в усмішці:
— Ну, ви його теж не лайте надто суворо! Ну а як же: провчитися в школі й обійтися без витівок? Хоча в нинішніх дітей фантазії все-таки замало! Ну а де ж їй узятися, якщо їм мізки замінили телефони?
От раніше — зовсім інша справа! Ото були вигадники, не порівняти з нинішніми! Я в нашій школі вже тридцять років працюю, багато чого на моїй пам’яті бувало!
І скільки їх, розбишак, бачила — що й не перелічити, і не згадати! Хоча ні, знаєте, були в нас видатні особистості! Ось коли навіть на той світ збиратимусь, а забути не зможу.
Особливо років двадцять з гаком тому одна… бешкетниця в нас була. Що дивно — дівчина! Адже й на думку зараз нікому не спаде, що їхня компанія витворяла!
Ото, наприклад, сніжки на перерві до стелі наліплять — якраз над столом учителя, — ну й починається на уроці справжній дощик.
Або парафіном дошку всю намастять! А скільки разів яйце засовували за батарею: спочатку воно собі лежить, а як опалення вмикають, то вже всі бігом з класу!
Та багато чого вони вигадували, а ідейним лідером у них була саме ця дівчина! Правда, одного разу ледь не догралися до біди! Якось їм вдалося закрити всі пожежні виходи.
І головне, ми це помітили не одразу! А тут, як на гріх, комісія з безпеки приїхала! Ой, скандал був просто-таки страшнючий!
Жінка розсміялася, згадуючи минуле:
— Ну, правда, нічого не можу сказати: хуліганка вона, звісно, була й вигадниця, наша Олена Галкина, але за чужими спинами ніколи не ховалася, завжди чесно визнавала свою провину!
— Як, кажете, дівчинку звали? Олена Галкина? — підкрадливо запитав Олександр. — Оленко, ти ж закінчувала саме цю школу? І якраз років двадцять п’ять тому?
— Ой, мамо, а в тебе ж теж таке прізвище було до тата! — блиснув знаннями Тарас.
— Так, синку, прізвище… ну, воно взагалі таке… часто трапляється. Так, гаразд, щось Ніна Петрівна затримується! — Олена нервово озирнулася. — Ти, Тарасе, йди на уроки, і дивись мені!
Сашо, ти на роботу не запізнишся? Я ось, схоже, вже запізняюся! Ну, гаразд, хлопці, я побігла. Загалом, до вечора!
— Оленко, зачекай, — Олександр наздогнав дружину й узяв її під руку. — Ти мені ось що скажи, кохана: мені гідропериту з анальгіном купити? Зробимо ввечері димовуху, молодість згадаємо!
Ну, Оленко, ти просто неймовірна! Неймовірна! Яка в тебе чудова, та що там, легендарна біографія!
— Загалом так, любий! Якщо про цю легендарну білграфію дізнається твій син… — почала вона.
— Та не дізнається! Що ти! Мені й однієї хуліганки в родині вистачить! — розреготався Олександр і дзвінко поцілував Олену в щоку.
