— А тепер нехай вас добра тітка годує!
Зоя прокрутила повідомлення на екрані телефону й відкрила банківський застосунок.
В особистому кабінеті зеленим кольором світилися два прив’язані преміальні рахунки. Ті самі, які вона відкрила синам на повноліття.
Вона без вагань натиснула на першу іконку. З’явилося розкривне меню.
Зоя вибрала пункт «Заблокувати картку». Застосунок запросив підтвердження. Вона притулила палець до сканера.
Потім відкрила другу іконку. Знову підтвердила.
Екран блимнув, і обидва рахунки забарвилися неактивним сірим кольором. Доступ до грошей було закрито.
З колишнім чоловіком Тихоном Зоя розлучилася п’ять років тому. Чоловік благополучно зник у новому вільному житті.
Спочатку він зрідка надсилав на синів жалюгідні крихти, щоб не дошкуляли виконавці, а потім і зовсім зник з радарів.
Зоя не бігала по судах. Вона просто тягла все сама. Взяла кредити, розкрутила свій салон краси на околиці, не спала ночами.
Виховала хлопців. Оплатила старшому, Гордію, університет, молодшому, Мирону, найняла репетиторів.
І як тільки справи пішли вгору, відкрила їм хороші рахунки з щедрими лімітами. Хотіла, щоб хлопці не почувалися обділеними.
А ось колишня зовиця, Регіна, з їхнього життя нікуди не зникла.
Регіні нещодавно виповнилося п’ятдесят два. Вона працювала в реєстратурі районної поліклініки, постійно скаржилася на керівництво і свято вірила в жіноче призначення.
Свого часу саме Регіна виховала Тихона, коли їхні батьки втратили здоров’я.
Вона здувала з молодшого братика пилинки. Виправдовувала його погані оцінки, витягувала із сумнівних компаній, віддавала останні гроші на його забаганки.
Коли Тихон одружився із Зоєю, Регіна була незадоволена.
А коли Зоя подала на розлучення, втомившись терпіти вічне неробство чоловіка та його любов до вечірніх чарок, сестра чоловіка взагалі оголосила колишню невістку ворогом народу.
У світогляді Регіни чоловік був безумовною цінністю. Жінка мала терпіти, надихати й зберігати сім’ю за будь-яку ціну.
А Зоя не захотіла терпіти. Щобільше, після розлучення вона не пішла по світу з простягнутою рукою, а відкрила бізнес і розквітла.
Регіна не могла пробачити їй цього успіху. Вона щиро вважала, що салон Зої побудований на здоров’ї та молодості, які та «висмоктала» з її бідного брата.
Тихон же тепер перебивався випадковими заробітками на складах, і сестра регулярно підкидала йому на їжу.
Мститися колишній невістці прямо було складно, тому добра тітка Регіна обрала іншу тактику.
Вона регулярно викликала племінників. Водила їх у недорогі кафе, цікавилася новими речами.
І методично, крапля за краплею, вливала у вуха двадцятирічному Гордію та вісімнадцятирічному Мирону цікаву казку.
Виявляється, це їхній щедрий тато переказує величезні гроші на їхнє утримання. Він просто працює в тіні, щоб не платити податки державі.
А зла, жадібна мати все контролює, забирає собі левову частку на свої забаганки й видає хлопцям лише жалюгідні крихти.
Зоя довго заплющувала очі на ці вигадки. Вважала, що сини дорослі й самі розберуться, де правда.
Поки вчора випадково не почула розмову молодшого по телефону в коридорі.
Мирон голосно скаржився тітці Регіні, що мати — просто жадібна… коза.
Не дає йому купити треті за цей сезон брендові кросівки. Адже «тато точно переказав купу грошей минулого тижня, ти ж сама казала».
Цього Зоя пробачити не змогла…
Перший дзвінок пролунав приблизно через півтори години після того, як рахунки загорілися сірим.
— Мамо, тут взагалі якийсь капець!
Голос Гордія звучав уривчасто й нервово. На задньому плані грала гучна музика й чувся дівочий сміх.
— Ми з друзями в ресторані сидимо, — продовжував старший син. — Я попросив рахунок.
Прикладаю телефон, а термінал показує відмову. Перекажи швидко на баланс, мені соромно перед людьми!
— У тебе на балансі нуль, — сухо кинула Зоя, не відриваючись від перегляду накладних на фарбу для волосся.
— У якому сенсі нуль? — Гордій щиро обурився. — Я ж у застосунку дивився, там ліміт був!
Тато ж тільки десятого числа додав свою частку. Тітка Регіна сама казала, що він вчасно все переказав!
Зоя посміхнулася в слухавку:
— Ну, якщо татко закинув, то й дзвони йому. — Вона перегорнула сторінку накладної. — Нехай розблокує. Або попроси у тітки Регіни, раз вона у нас бухгалтер вашого батька.
— Мамо, годі жартувати! — голос сина затремтів від напруги. — Офіціант стоїть над душею! Хлопці дивляться! Перекажи гроші, а вдома сваритись вже будемо.
— Я не жартувала, Гордію. Картки заблоковані, — Зоя говорила виразно, виокремлюючи кожне слово. — Ви вже дорослі хлопці.
Якщо ви свято вірите, що живете на батькові гроші — виманюйте їх у батька. Мої кошти закінчилися.
Вона відхилила дзвінок і відклала телефон.
Не минуло й двадцяти хвилин, як апарат на столі знову завібрував. На екрані з’явилося ім’я молодшого. Мирон.
— Ма-а-амо! — молодший почав скиглити в слухавку з першої ж секунди. — Що з банком?
Я віддав свою замшу в хімчистку, мені кросівки назад не віддають! Оплата не проходить, пише, що рахунок заморожений!
— А ти у тітки Регіни запитай, — порадила Зоя. Вона підійшла до кулера й налила собі води.
— До чого тут тітка Регіна? — Мирон миттєво розлютився. — Ти можеш просто розморозити татові гроші? У чому мені на вулицю йти? У старих кедах?
— Хоч у капцях, — докинула мати. — Татові гроші заморозила не я, а сувора реальність. Розбирайтеся зі своїми спонсорами самі. Я до ваших рахунків більше ніякого стосунку не маю.
Зоя відключилася. Вона чудово знала, що буде далі.
Колишній чоловік зараз працював вантажником на оптовій базі, регулярно зникав у пиятиках і зайвих грошей в очі не бачив роками. Синам там було нічого ловити.
Залишалася головна ініціаторка свята.
До вечора почалася справжня буря. Зоя щойно приїхала додому й встигла переодягнутися, коли на екрані з’явилося ім’я Регіни.
Зоя натиснула кнопку відповіді.
— Ти зовсім з глузду з’їхала на старості років?! — зовиця одразу ж розкричалася, навіть не привітавшись. — Хлопчаки мені телефон обірвали!
Гордія друзям довелося виручати, який сором! Мирон влаштував мені істерику! Навіщо ти знущаєшся над своїми ж синами?
— А я до чого тут? — Зоя присіла на край дивана. — Ти ж їм співала всі ці місяці, що вони розкошують на батьківські статки. Ну то нехай батько й забезпечує. Я просто відійшла вбік.
— Зойко, не дури! — у голосі Регіни пролунав жорсткий натиск. Той самий тон, яким вона колись сварила брата за двійки. — Розблокуй хлопцям картки негайно!
Їм треба розважатися, молодість минає! Шкода, чи що? Твої ж сини! Тихон там спину ламає на складах, усе вам віддає, а ти над дітьми знущаєшся!
— Мої сини. І гроші мої, — Зоя говорила спокійно, без краплі злості.
— А тітка Регіна сказала, що це картки нашого батька! — раптом на задньому плані пролунав обурений голос Гордія.
Судячи з усього, зовиця увімкнула гучний зв’язок.
Вона сиділа з племінниками в якомусь кафе й вирішила публічно присоромити «невістку-тиранку».
Та Зоя тільки цього й чекала.
— Тітка Регіна багато чого говорить, — виразно промовила вона у слухавку, знаючи, що її чують усі троє. Вона зробила коронну паузу. — Тільки тітка Регіна забула згадати одну маленьку деталь.
Ваш батько аліменти три роки взагалі не платить. Ні копійки. А преміальні рахунки прив’язані до розрахункового рахунку мого салону. І оформлені на мене.
У слухавці стало настільки тихо, що Зоя почула чуже переривчасте дихання.
— Зачекай… — це був голос Мирона. Розгублений і раптом різко подорослішалий. — Тітко Регіно, що це означає? То тато нічого не переказував?
— Мироне, ну ти ж не розумієш… — заїкаючись, промовила зовиця, втративши весь свій бойовий запал. — Батько старається, просто обставини… Зоє, як тобі не соромно при дітях це казати!
— Коротше, Регіно, — підбила підсумок Зоя. Вона встала з дивана. — Хотіла бути доброю й всепрощальною за мій рахунок — більше не вийде.
Можеш далі розповідати казки про святого Тихона. Тільки тепер ти їх сама й спонсоруй.
Побачимо, чи надовго вистачить твоєї зарплати реєстраторки на їхні брендові кросівки та ресторани.
Вона відхилила дзвінок. Потім відкрила налаштування телефону й занесла номер колишньої родички до чорного списку…
До перших заморозків усе остаточно стало на свої місця.
Регіна кудись зникла. Як з’ясувалося досить швидко, безмежних грошей у доброї тітки не було.
А слухати постійні претензії племінників, які звикли до хорошого життя, їй набридло вже на другому тижні.
Міф про щедрого батька розбився об сувору необхідність платити за інтернет і заправляти машину.
У п’ятницю ввечері у замку прокрутився ключ.
Гордій зняв кросівки, акуратно поставив їх на полицю для взуття й пройшов на кухню.
Слідом за ним притягнувся Мирон. Обидва виглядали неабияк пом’ятими й незвично тихими.
— Мамо… — старший почав напівголосно, розглядаючи порожню чашку на столі. — Там це… за тариф на телефоні треба заплатити. В обох мінус.
— Треба — плати, — Зоя не відривалася від планшета.
— У нас немає чим, — буркнув молодший, переступаючи з ноги на ногу. Він шморгнув носом. — Мамо, вибач. Ми справді повірили, що це тато переказує…
Тітка нам стільки нарозказувала брехні про його заробітки. А він учора напідпитку взяв слухавку й попросив у Гордія грошей у борг.
Зоя відклала планшет. Вона подивилася на пригнічених синів. Дорослі, здорові хлопці. Трохи розгублені, трохи розпещені, але не безнадійні.
— Завтра зранку допоможете мені розібрати старі стелажі на балконі, — суворо сказала вона. — Потім вимиєте вікна в усій квартирі.
І тоді увечері перекажу вам гроші на кишенькові рахунки. Але за базовим тарифом.
Хлопці переглянулися й одностайно кивнули.
