— Як же я радий тебе бачити!
Антон міцно обійняв друга, з яким востаннє бачився п’ять років тому.
Сергій тоді поїхав до іншого міста у справах та й залишився там. Відстань між ними чимала — просто так у гості не наїздишся.
Тож коли Сергій зателефонував і сказав, що буде в рідному місті проїздом, Антон неймовірно зрадів. Щоправда, була одна проблема.
Дещо, про що Антон досі не наважувався розповісти другові. І поки той сам про все не дізнався, треба було зізнатися.
Друзі зустрілися в кафе. Увечері в Сергія були справи, тому домовилися побачитися вдень. Антон навіть узяв відгул на роботі заради цього — усе-таки друг дитинства.
— Ну, розповідай, як поживаєш? — запитав Антон.
— Та що розповідати? Справ чимало, бізнес процвітає. Ось квартиру купив. А так усе по-старому.
— Ще не одружився? — з посмішкою спитав Антон.
За цією цікавістю він намагався приховати хвилювання й підвести розмову до потрібної теми.
— Ні, — усміхнувся Сергій, — навіть ні з ким не зустрічаюся. На особисте життя часу бракує. Та й не зустрів ще ту саму. А ти як?
— А я якраз зустрів… — винувато промовив Антон.
— Та ну? Що, одружитися зібрався?
— Так, хочу зробити їй пропозицію. Але є одна проблема…
— Яка? Якщо потрібні гроші — я позичу.
— Ні-ні. Загалом… моя кохана — це Яна.
— Яна? Яка Яна? Стривай, ти про ту, про яку я подумав?
Антон кивнув, важко зітхнув і розвів руки.
— Вибач, друже. Треба було раніше сказати. Але в нас усе так швидко закрутилося… Ви ж давно розійшлися.
Сподіваюся, ти не ображаєшся, що я зустрічаюся з твоєю колишньою дівчиною?
— Та ну… — похитав головою Сергій. — Здивував…
Антон мовчав, чекаючи на вердикт. Розумів: навіть якщо другові це не сподобається, Яну він не кине, бо кохає її. Але отримати так зване «благословення» дуже хотілося.
Сергій подивився у вікно, побарабанив пальцями по столу й лише після цього знову звернувся до Антона:
— А ти впевнений?
— У чому? — хмикнув той. — У тому, що ми разом? Чи в тому, що я хочу зробити її своєю дружиною?
— Зрозумій мене правильно: я не проти ваших стосунків. Стільки часу минуло, та й я не собака на сіні. Але хочу тебе попередити: Яна — не найкращий варіант.
Вона завжди шукає власну вигоду й не триматиметься за тебе. Це не та людина, на яку можна покластися.
Антон усміхнувся:
— Було б дивно, якби ти співав їй дифірамби. Вона ж твоя колишня.
— Та не в цьому річ, Тоха! Я сам із нею розійшовся, хоч колись і здавалося, що кохаю. Просто в якийсь момент зрозумів: її цікавлять лише гроші та вона сама.
З власного досвіду скажу: люди не змінюються. Вони можуть навчитися краще прикидатися, але їхня натура залишається тією ж.
— Ти неправий, — похитав головою Антон. — Зі мною Яна інша. Вона кохає мене, по-справжньому! Можливо, у вас усе було погано, але в нас інакше. Вона мене не зрадить, просто повір.
— Я так розумію, мої слова нічого не змінять? — хмикнув Сергій.
— Ні, не змінять. Але я не хотів би, щоб це вплинуло на нашу дружбу.
— Не вплине, — усміхнувся Сергій. — Просто не хочу думати, що колись вона розіб’є тобі серце.
Я сам усе це пережив і хочу переконатися, що ти правий. Що з тобою вона справді інша.
Антон лише похитав головою. Що за дурниці? Йому ж краще знати, яка дівчина поруч із ним і які в них стосунки.
Але все ж спитав:
— І як ти це перевіриш?
— Проста перевірка. Якщо все так, як ти кажеш, я заберу свої слова назад, привітаю вас і щиро радітиму.
Антону це не подобалося. Навіщо якісь перевірки? Він довіряє своїй дівчині. Але щоб Сергій нарешті заспокоївся й переконався в їхньому щасті, Антон погодився:
— Гаразд, і що за перевірка?
— Я напишу їй. Скажу, що дізнався про вас. Що страшенно ревную і шкодую про наше розлучення. Розповім, як у мене все склалося: свій бізнес, квартира, дорога машина.
Пообіцяю достаток, якщо вона повернеться. І якщо вона мене відшиє й скаже, що кохає тебе, — я буду найщасливішою людиною.
— Відшиє, — впевнено відрізав Антон.
— Ну, якщо ти так переконаний, то й боятися нічого. Ми їй не зізнаємося про перевірку. А якщо вона тобі розповість про моє повідомлення, зроби вигляд, що переговорив зі мною і все з’ясував. Вона ні про що не здогадається.
— Гаразд, — розвів руками Антон. — Якщо тобі це так важливо — давай. Переконаєшся, що я правий.
Сергій бачив, що другові неприємно. Але сам був переконаний у зворотному. Він хотів відкрити Антонові очі раніше, ніж той приведе Яну до ДРАЦСу.
Так, це буде боляче. Можливо, Антон навіть перестане з ним спілкуватися. Але Сергій не бажав другові страждань.
Він пам’ятав, як сам кілька років жив ілюзіями, вважаючи, що вони з Яною назавжди разом.
А потім дізнався про зради й про те, що вона тримала його як «запасний варіант». І це після всього вкладеного: сил, грошей, часу й кохання. Замість вдячності він отримав ніж у спину.
Поки Антон не передумав, Сергій набрав повідомлення:
«Привіт. Зустрівся з Антоном і дізнався, що ви разом. У цю мить відчув, як серце стискається від ревнощів. Яно, я досі тебе кохаю. І можу дати тобі значно більше, ніж Антон.
Я ненадовго в місті, але скоро повертаюся. Якщо погодишся — заберу тебе з собою. У мене свій бізнес, власна квартира, яку ти зможеш облаштувати на свій смак. Я дам тобі все, аби ти була моєю».
Перечитавши текст кілька разів, Сергій натиснув «Надіслати».
Антон помітно нервував. Хоч і вірив у щирість Яни, але весь крутився, поки чекав на відповідь.
А що, як її слова йому не сподобаються?
— Прийшло, — кивнув Сергій на екран. — Читати?
Антон лише мовчки кивнув.
«Привіт. Це було несподівано. Думаю, у мене теж залишилися до тебе почуття… Я часто згадую нас.
Але не можу так вчинити з Антоном. Та й невідомо, чи вийде в нас щось — один раз ми вже обпеклися…»
Антон прочитав це кілька разів. Почуття? Чи вийде щось? Вона серйозно пише таке чоловікові, з яким розійшлася кілька років тому?
Поки Антон сидів спантеличений, Сергій вже відправляв наступне повідомлення:
«Ми можемо спробувати. Поїдеш зі мною, подивишся, як я живу. А потім злітаємо відпочити — я давно не був на морі. Де ти мріяла побувати?»
Антона все це починало дратувати: і самі повідомлення, і відповіді Яни.
Але він до останнього сподівався, що вона схаменеться й напише: «Ми не будемо разом, я кохаю Антона». Адже так мало бути?
Екран знову засвітився:
«Я мріяла про Мальдіви, але Антон стільки не заробляє. Ти серйозно? Якщо я піду від Антона, назад дороги не буде. Я можу бути впевнена, що ти справді мене кохаєш?»
У Антона затремтіли руки. Серце калатало десь у горлі, шлунок стиснувся від нудоти.
Залишалася остання надія: Яна просто зрозуміла, що це розіграш, і зараз подзвонить йому, щоб разом посміятися з колишнього.
Ця думка трохи заспокоїла.
— Пиши відповідь, — кивнув він Сергію.
Друг зітхнув. Йому було шкода Антона, але розпочате треба було довести до кінця.
«Можеш не сумніватися. Яно, я кохаю тебе. Кидай Антона й чекай на мене ввечері в готелі. З собою бери тільки документи — решту я тобі куплю».
Насправді Сергій був би радий помилитися. Але він знав правду. І тепер її дізнався його друг.
Антон здригнувся від раптового дзвінка. На екрані висвітилося її ім’я.
— Яна… — мовив він, перш ніж натиснути на зелену кнопку. — Привіт, красуня.
— Привіт.
— Як ти? Я скоро буду. Що купити в магазині?
— Антоне… Я не знаю, як сказати…
Чоловік заплющив очі. Він так стиснув корпус телефона, що пластик хруснув.
— Що сказати, сонечко?
— Антоне, нам треба розійтися…
Він заперечно похитав головою. Може, вона просто розігрує його? Здогадалася про перевірку й тепер так карає?
— Чому?
— Я зустріла іншого. Вибач.
— Я зараз приїду, і ми поговоримо.
— Добре.
Антон вибіг із кафе. Він усе ще хапався за соломинку, сподіваючись на дурний жарт. Вона приїде, він навіть не сердитиметься — сам винен, що влаштував цю перевірку.
Але коли Антон повернувся додому, Яни вже не було. Як і її речей. На столі лежала коротка записка:
«Вибач, так буде краще для всіх».
Антон довго сидів на краю ліжка, впираючись поглядом у стіну. Як він міг бути таким сліпим?
Він же знав, як Яна вчинила із Сергієм, але чомусь переконував себе, що то була вина друга. Гадав, що з ним усе буде інакше, бо він зробить її щасливою…
Сергій мав рацію: люди не змінюються.
За годину зателефонував друг. Сказав, що Яна вже приїхала до готелю. Щоправда, Сергій навмисно назвав їй іншу адресу.
— Приїжджай увечері, посидимо по-чоловічому, — глухо мовив Антон.
— Добре, я скасую всі справи. Вибач, друже…
— Не треба. Ти все зробив правильно.
Коли Антон згодом розповів Яні про перевірку, вона лютувала. Щоправда, ненадовго.
Коли до неї дійшло, що ніякий Сергій не забере її на Мальдіви, вона збагнула, якої дурниці припустилася. І що Антона їй уже не повернути.
Вона намагалася все виправити, але Антон до того часу вже переболів. Було боляче, почуття згасали повільно, але він чітко усвідомив: спільного майбутнього в них немає.
Він був вдячний Сергію, хоч у глибині душі й залишався гіркий осад. Добре, що це сталося зараз, а не після весілля — тоді було б куди болючіше.
Тепер Антон точно знав, що рано чи пізно Яна все одно проміняла б його на когось багатшого. А якби й залишилася — ніколи б по-справжньому не кохала.
