Наталя поверталася з роботи додому, по дорозі забігла до магазину за продуктами.
Взимку темніє рано, а ліхтар у дворі знову не працював. Біля під’їзду раптом чиясь рука схопила пакет.
Від несподіванки Наталя випустила пакет і відсахнулася. Пакет впав, яблука розсипалися по снігу.
— Ти? — ахнула вона.
Перед нею стояв Павло.
— Вибач, я не хотів тебе налякати, — розгублено пробурмотів він, нахилився і почав збирати яблука…
…Наталя вийшла заміж ще на другому курсі інституту. Їй подобався красень Кирило, але в нього були закохані всі дівчата в групі, та й не тільки в ній.
Наталя не вважала себе красивою і поглядала на об’єкт своєї симпатії здалеку. Якщо раптом зустрічалася з Кирилом поглядом, відразу відводила очі й червоніла.
Останнім часом його все частіше бачили з довгоногою блондинкою Валерією. Дівчата від злості чи ревнощів, що він віддав перевагу старшокурсниці, пліткували, що вона живе з ним.
Наташа теж ревнувала, але вважала, що вони пасують одне одному і виглядають гарною парою.
Одного разу вона стала свідком не дуже приємної сцени. Дівчина йшла коридором інституту, коли її обігнав Кирило, злегка зачепивши плечем.
За ним із заплаканим обличчям і розмазаною по щоках тушшю бігла Лера на підборах.
— Кириле, зачекай! Ну, будь ласка! — у голосі Валерії чулися істеричні нотки.
Усі, хто перебував у коридорі, зупинилися та з цікавістю стежили за розвитком подій.
— Пробач мене, я більше не буду ревнувати, тільки не…
У цей момент Кирило різко зупинився і розвернувся до дівчини.
Вона не встигла загальмувати і врізалася в нього. Він схопив її за руку вище ліктя.
— Що тобі від мене треба? Я не річ, не належу тобі. Досить ревіти, на нас усі дивляться. Все, не ходи за мною. — Він знову розвернувся і швидко зник за рогом коридору, а Валерія залишилася стояти.
У неї був такий нещасний вигляд, що Наталя вирішила підійти до неї. Але Лера раптом зірвалася з місця і побігла слідом за Кирилом.
Більше вона Валерію в інституті не бачила. Подейкували, що вона кинула навчання.
За пів року до держіспитів? Наташа не повірила. А потім дізналася, що вона перевелася в інше місто.
«Цікаво, що сталося між ними? Я б ніколи не стала бігати за хлопцем і принижуватися на очах у всіх», — думала Наташа, дивлячись на Кирила.
А він ходив похмурий, на лекціях сідав окремо від усіх.
Дівчата продовжували обхаджувати Кирила, але він ні з ким більше не заводив серйозних стосунків.
Новий рік студенти вирішили зустріти групою на квартирі в одного з хлопців.
Мама Наташі, звичайно, виступила проти. Свято сімейне, нема чого тинятися по квартирах не знаєш з ким. Невідомо, чим там будуть займатися, напившись.
— Чому відразу нап’ємося? Просто будемо веселитися. Мамо, я вже доросла. Скільки можна сидіти біля телевізора всю ніч?!
Посварившись з мамою, Наташа все-таки пішла з дому. Вони, звичайно, пили, але в розумних межах.
Було весело, після бою курантів пішли на вулицю запускати салюти. Наташа стрибала і радісно кричала разом з усіма, задерши голову до неба, де спалахували різнокольорові іскри.
— Подобається? — почула вона голос Кирила.
Вона вперше бачила його так близько. У його очах відбивалися спалахи салюту. Сердечко дівчини затремтіло в грудях.
Потім компанія повернулася додому, а Кирило затримав Наташу за лікоть.
— Може, втечемо? Далі нічого цікавого, всі будуть безглуздо напиватися.
Вони йшли нічним містом, зустрічні компанії вітали їх з Новим роком. Кирило дурів, кидав у неї сніжки. Наташа відповіла, і перша ж сніжка влучила Кирилу за комір.
— Ах так! — Кирило підбіг до неї, обійняв і штовхнув у кучугур, і сам впав разом з нею.
Його очі опинилися зовсім близько, затьмаривши собою весь світ. І він поцілував Наташу.
— Ходімо до мене, — хрипло сказав він, відірвавшись від її губ.
Не чекаючи відповіді, пружно підхопився на ноги і одним різким рухом руки витягнув Наташу зі снігового замету.
— А що у тебе? — запитала вона, злякавшись своєї сміливості.
— Ялинка, ігристе і кіт.
— Кіт? — перепитала Наташа.
— Ага, рудий, нахабний і шкідливий.
Дівчина розсміялася. Відразу стало легше і зовсім не страшно. Кирило взяв її за руку.
Наташа була готова піти з ним куди завгодно, аби він тільки не відпускав її руку.
Перед дверима під’їзду вона зупинилася, не знаючи, що робити. Кирило знову її поцілував.
За спиною Наташі м’яко зачинилися двері, відрізаючи її від усього світу…
Коли він заснув, дівчина розглядала його гарне обличчя у світлі ялинкових гірлянд, не вірячи своєму щастю, бажаючи лише одного — щоб ця ніч ніколи не закінчувалася.
І все ж вона одягнулася й пішла. Адже мама сказала, що не зможе заснути, поки донька не повернеться.
Мама одразу вийшла у передпокій, щойно Наташа увійшла до квартири.
— Ти знаєш, котра година? — накинулася вона на дочку.
— Я йшла пішки. Телефон, здається, залишила, не змогла викликати таксі. — Наташа дуже хотіла спати, перед очима все ще стояло обличчя Кирила.
А мама все дорікала їй, переходячи на крик, що виростила дочку сама, що нічого для неї не шкодувала, що не послала працювати, а дозволила вступити до інституту, а дочка замість подяки гуляє ночами.
І якщо Наташа буде з животом, нехай краще додому не з’являється…
— Мамо… — спробувала виправдатися Наташа. Сльози душили її.
Але мама все сипала образами. Дівчина не витримала, одяглася і вийшла з квартири.
Куди йти? Місто спало, рідкісні машини проїжджали повз. Раптом одна з них зупинилася поруч із тротуаром.
— Сідай, підвезу, — крикнув їй чоловік років п’ятдесяти. — Недобре гуляти самій вночі.
— Уже ранок, — сказала Наташа. — У мене грошей немає.
— Сідай, так підвезу.
Наташа хотіла сісти на заднє сидіння, але водій відчинив передні двері.
— Хлопець чи що тебе образив?
— Ні, — похитала головою вона.
— А я ось щороку на Новий рік катаюся містом, підвожу запізнілих перехожих. Раніше так пив, що дружину втратив. А одному у свято сумно. Куди їдемо? — запитав чоловік.
— Я адреси не знаю, покажу, — відповіла Наташа.
На приладовій панелі машини годинник показував пів на сьому ранку. Було темно, місто порожнє, тому здавалося, що ще ніч.
Перед кодовим замком на дверях під’їзду Наташа зупинилася. Вона не знала номер квартири Кирила.
Тут двері просигналили й відчинилися, з під’їзду вийшла жінка з собакою, і Наташа увійшла.
Біля дверей у квартиру не було дзвінка. Наташа обережно постукала кісточками пальців.
Кирило одразу відчинив, здавалося, він не здивувався. Від нього приємно пахло гелем для душу, а з кухні тягнув аромат свіжозвареної кави.
Наташа пила її, міцно обхопивши чашку долонями, щоб приховати тремтіння пальців. А по щоках текли сльози.
— Все так погано? — запитав Кирило.
Вона схлипнула і не відповіла.
— Залишайся жити в мене, — просто запропонував Кирило.
— Ти ж мене не кохаєш, — обурилася Наташа.
— Звідки ти це взяла? Якщо виховання не дозволяє залишитися просто так, я готовий одружитися.
Дівчина вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, жартує він чи ні.
— Ти мене зовсім не знаєш.
— До весілля буде цілий місяць, щоб пізнати одне одного, — посміхнувся Кирило.
— Так просто? — крізь сльози посміхнулася Наташа. — Чому я?
Кирило вийшов із кухні й повернувся з фотографією. З неї на Наташу дивилася симпатична молода жінка з довірливою посмішкою.
— Це моя мама. Її не стало, коли я навчався у другому класі. Ти нагадуєш мені її.
Батько знову одружився. Коли я закінчив школу, він купив мені цю квартиру і відселив мене. З мачухою у нас не склалися стосунки.
І вони просто розписалися. Якось мама підкараулила Наташу біля інституту, знову кричала й ображала її, але Кирило заступився. Більше мама не приходила.
Після закінчення інституту Наташа народила доньку. Кирило заборонив пити протизаплідні таблетки. Доньку він назвав Асею на честь своєї мами.
Наташа досі не вірила, що у них справжня сім’я. Все чекала, що одного дня хтось прийде і відбере у неї Кирила.
Але час минав, а вони жили щасливо разом, поки одного дня Кирило не загинув у аварії…
Без нього світ став чорно-білим. Наталя на автоматі ходила на роботу, займалася домашніми справами. Майже кожні вихідні їздила на могилу чоловіка.
Вона так занурилася у свій смуток, що зовсім перестала цікавитися дочкою. А та вже навчалася у випускному класі, у неї з’явився хлопець.
Одного разу Наталя побачила у вікно, як до будинку під’їхав мотоцикл, Ася злізла з нього, зняла шолом і довго цілувалася з хлопцем.
І тут Наталя немов прокинулася, вирішила поговорити з Асею, уберегти від помилок.
Адже їй ще рано закохуватися, та й кататися на мотоциклі небезпечно.
Але згадала, як того першого ранку нового року мати кричала на неї, і прикусила язика.
Дочка сама все розповіла: що закохалася, що він найкращий, що йому двадцять два роки…
За що життя вирішило її покарати, Наталя не знала.
Ася зі своїм другом і ще трьома байкерами їхали ганяти на мотоциклах на околицю міста, де менше машин.
Комусь це не подобалося, одного разу хтось натягнув дріт поперек дороги на рівні коліс…
З чотирьох пар вижили лише двоє — Ася і ще один хлопець. Поліція так і не знайшла, хто вчинив розправу над байкерами.
Ася залишилася жива, але отримала множинні переломи і травму хребта. Її виписали з лікарні в інвалідному візку.
— Потрібен час, масаж і вправи, — сказав лікар на прощання.
— Я не хочу все життя провести в інвалідному візку. Краще вже відразу вистрибнути з балкона, — ридала Ася.
Вона стала примхливою, грубіянила матері, кидала посуд у стіну.
На роботі подруга порадила Наталі масажиста для доньки. Він поставив її чоловіка на ноги після інсульту.
Наталя хапалася за будь-яку соломинку. Масажист став її останньою надією.
Коли він увійшов до квартири, Наталя пошкодувала, що відчинила двері в домашньому халаті й із заплетеним на потилиці волоссям у малу косичку.
Вперше після втрати чоловіка вона зніяковіла під поглядом чоловіка.
Він був гарний, років тридцяти з невеликим, на руках татуювання, біла футболка обтягувала натреновані біцепси та м’язи грудей.
Він попросив розсунути кухонний стіл, застелив його ковдрою і легко, немов іграшку, поклав на нього Асю.
Павло приходив через день, займався з дівчиною спеціальними вправами, робив масаж.
Ася почала відчувати пальці ніг, потім стояти на ногах, поки що з допомогою Павла.
Він обіцяв, що Ася скоро буде бігати. Наталя ледь не молилася масажисту. Ася знову почала посміхатися, причепурювалася до його приходу.
Якось дочка заснула, втомившись після чергового заняття і масажу, а Наталя пригощала Павла чаєм на кухні.
— Ще? — запитала вона і підійшла до плити за чайником.
Раптом вона відчула на плечах його сильні руки.
— Ти вся напружена. Так не можна. — він повів її до кімнати, змусив лягти на стіл, який попросив купити для масажу.
Його руки вміло розминали м’язи її спини, плечей. Наталі було боляче і приємно.
— Для першого разу достатньо. — Павло відійшов від столу.
Наталя різко встала, похитнулася від запаморочення, але Павло втримав її. А потім поцілував.
— Ви що? — Наталя відштовхнула його від себе.
— Вибач, не втримався. Ти мені подобаєшся. Дуже.
— Тобі молодих жінок не вистачає? — Вона теж перейшла на «ти». — Скільки я тобі винна?
— Нічого, це подарунок, — ображено промовив Павло.
Він не приходив кілька днів. Наталя згадувала його поцілунок. Вона не зізнавалася навіть собі, що вперше після втрати чоловіка її зацікавив інший чоловік.
Донька знову стала примхливою й нервовою. Наташа зателефонувала Павлу й попросила прийти.
— Я їй більше не потрібен. Ася цілком впорається сама, — заявив Павло.
Наталя дивилася на нього з недовірою.
— Вона вже давно самостійно ходить, але прикидається, щоб не припиняти занять. Я доведу.
Наталя не встигла відповісти, як Павло раптом притиснув її до себе і почав цілувати. Світ перестав існувати, як тоді, у новорічну ніч у сніговому заметі.
Тому вона не відразу відсторонилася від Павла, коли у дверях скрикнула Ася. Вона стояла на ногах.
— Ненавиджу! Обох вас ненавиджу!
— Ася! — Наталя кинулася за нею, але дочка зачинила перед матір’ю двері.
Після того як Павло пішов, вона намагалася поговорити з донькою, просила вибачення, але Ася мовчала.
Павло дзвонив Наталії, вмовляв на зустріч, але жінка відмовляла і занесла його номер у чорний список.
Вона не мала наміру змагатися та сваритися через нього з донькою.
Ася почала самостійно виходити на вулицю, познайомилася з хлопцем із сусіднього будинку. Він ходив з нею в тренажерний зал, басейн.
Наталя раділа, що в доньки з’явився друг. Коли Віктору запропонували роботу за кордоном, він покликав із собою Асю.
З матір’ю вона так і не помирилася.
Наталя залишилася одна. Вона часто згадувала Павла. Він їй подобався.
Можливо, у них могло щось вийти, але заважало почуття провини перед дочкою, та й вік Павла бентежив.
Це зараз п’ять років не здаються великою різницею, а далі? І скільки б тривали ці стосунки?
Рано чи пізно він все одно пішов би до молодої, а їй уже вистачить болю, втрат і переживань.
Так вона заспокоювала себе самотніми довгими ночами.
Поки одного разу Павло не зустрів її біля будинку, вирішивши допомогти донести пакет з продуктами…
Наталя не хотіла впускати його в квартиру.
— Не відганяй мене, — раптом сказав Павло.
Він виглядав розгубленим і нещасним. І Наталя впустила його в квартиру, у своє життя.
Вона вставала вранці раніше, щоб приготувати Павлу сніданок, як колись для чоловіка.
Коли він зробив їй пропозицію, вона відмовилася. Знову Наталя соромилася свого щастя, боялася, що хтось прийде і відбере його у неї.
Одного разу зателефонував Віктор, чоловік Асі, і сказав, що у них народився син, запросив у гості.
— Ася сумує, але сказати не може.
Наталя накупила подарунків і поїхала до дочки. Ася виглядала щасливою.
— Мамо, вибач мені. Я була така дурна. Загалом, я не проти, якщо Павло… якщо ви…
Наталя обійняла дочку, обидві розплакалися.
— Ти ще не передумав одружитися зі мною? Бо тепер я згодна, — сказала вона Павлу, коли повернулася від Асі…
Дві найближчі людини можуть стати суперницями, коли закохуються в одного чоловіка. І таке буває.
Але мати готова на все заради дочки, навіть відмовитися заради неї від свого щастя і кохання.
