— Боря, ти знущаєшся з мене? Я дванадцять годин на ногах, а ти навіть тарілку за собою помити не спромігся?
— Натка, тихіше, не кричи під вухом! — не обертаючись, вигукнув Борис, люто стукаючи по клавішах комп’ютера. — У мене тут важлива справа, ми штурмуємо базу! Зараз розіб’ють через тебе!
— У нього важлива справа! — Наталя зайшла в кімнату й відвернула монітор убік. — Поглянь на цей свинарник! Скрізь коробки від піци, крихти, фантики. Ти обіцяв сьогодні прибрати!
— Ну Натка, йди, нічого не видно! — Борис повернув монітор до себе. — Я ж казав, що все приберу завтра. Мені зручніше займатися домашніми справами, коли тебе немає вдома, ти не лізеш під руку.
— Ти мені це вчора казав! І позавчора! — Наталя висмикнула мережевий шнур із розетки. Монітор миттєво згас.
— Ти що робиш? — Борис підскочив на стільці. — Ти взагалі головою думаєш? Мене хлопці тепер забанять! Я пів дня на цю гру чекав!
— А я пів дня на роботі гарувала, щоб заробити нам на оренду цієї квартири й на твої дурнуваті ігри! — закричала жінка. — Я приходжу додому втомлена як собака, а вдома — нічого! Ти навіть макарони зварити не міг?
— Ой, почалося, — Борис із зітханням впав назад у крісло. — Ну не встиг я, загрався. Завтра все зроблю, чесне слово. І посуд помию, і підлогу протру.
— Не вірю я твоїм «завтра», Боря! Мені набридло обслуговувати ледаря. У нас дітей ще немає, а я вже відчуваю себе виснаженою матір’ю поруч із дорослим примхливим немовлям!
Наталя вибігла на балкон, щоб вдихнути прохолодного повітря й заспокоїтися. Дістала телефон і набрала номер сестри.
— Все, я більше так не можу, — випалила вона.
— Що, другий акт? Знову Боря за комп’ютером сидить? — одразу зрозуміла сестра.
— На кухні гора посуду до стелі, у кімнаті безлад, їжі немає. А він кричить на мене, що я йому гру зірвала. Я сама в усьому винна… Сама його до цього привчила.
— Ну, тут ти права, Натка, — зітхнула сестра у слухавку. — Ти його з першого дня після звільнення доглядала, як принца.
— Я боялася, що в нього почнеться депресія! — почала виправдовуватися Наталя. — Уяви, чоловіка в тридцять років раптово звільняють з хорошої посади.
Це ж такий удар по самооцінці. Я хотіла його підтримати, створити йому комфортні умови…
— Комфортні умови — це смачний обід на столі та вечірки? — посміхнулася Аліна.
— Ну… Я залишала йому записочки з теплими словами, готувала його улюблені страви, ввечері спеціально заходила в магазин і купувала його улюблене «живе», щоб він розслабився.
Не робила йому жодних зауважень, якщо він не прибирав за собою. Думала: «Не страшно, у людини складний період, не буду на нього тиснути, сам з часом прийде до тями».
— Ну ось він і прийшов до тями. Йому дуже сподобалось бути домашнім улюбленцем на твоєму повному утриманні.
Працювати не треба, посуд мити не треба, дружина все сама зробить, ще й пляшку пінного принесе. Навіщо напружуватися?
— Але ж уже минуло три місяці! — вигукнула Наталя. — Скільки можна «відпочивати»? Він навіть резюме не розсилає.
Я вчора заглянула в його історію браузера, там лише ігрові форуми та проходження квестів. Жодного сайту з пошуку роботи!
Я намагалася розмовляти з ним спокійно, пропонувала разом скласти список домашніх справ, розподілити обов’язки.
Він погоджується, киває головою, а наступного дня все повторюється. Увечері я приходжу — і та сама картина: він у навушниках, посуд у раковині, у каструлях порожньо.
Договоривши із сестрою, Наталя повернулася до кімнати. Борис уже встиг знову увімкнути комп’ютер і запустити гру. Навушники одягати не став.
— Боря, скільки це ще триватиме? — жінка присіла на край дивана.
— Знову починається? — не повертаючи голови, відповів він.
— Мені справді важко. Я тягну на собі весь наш побут і всі наші витрати, ти додому нічого не приносиш. А моєї зарплати ледь вистачає на найнеобхідніше!
— Натка, я шукаю роботу, — скривився Борис. — Ти думаєш, мені легко? На ринку зараз пропонують суцільний шлак. За три копійки я працювати не піду, я себе поважаю.
— А сидіти у мене на шиї три місяці й бавитися іграшками — це нормально, це повага до себе?
— Ну чому одразу на шиї? — Борис нарешті відпустив мишку й повернувся до неї. — Я ж допомагаю по дому!
— Як ти допомагаєш, Боря? Чим? Що ти зробив сьогодні? Або вчора?!
— Я вчора сміття виніс! — гордо заявив він.
— Сміття? Пакунок, який я сама зібрала й поставила біля дверей, щоб ти не забув його, коли підеш до магазину? Це вся твоя допомога?
— Слухай, ти перебільшуєш, — Борис незадоволено нахмурився. — Я просто розслабляюся. У мене стрес після звільнення досі не минув. Мені потрібен час, щоб перезавантажитися.
— Поки ти перезавантажуєшся, я своє здоров’я псую. Я приходжу додому втомлена, мрію про гарячу вечерю й чисту постіль, а замість цього змушена ставати до плити, а потім відмивати засохлі тарілки.
— Ну то й не мий! — роздратовано кинув він. — Нехай стоять. Я ж сказав, що помию завтра. Навіщо ти сама себе накручуєш і влаштовуєш драму на рівному місці?
— Тому що завтра їх не помиють, Боря! Ми обоє це знаємо. Я вже перевіряла це минулого тижня. Посуд стояв три дні, поки в ньому не завелися мушки, і в підсумку його все одно мила я!
— Ой, та годі, не перебільшуй. Подумаєш, мушки. Все, Наталю, досить мені читати нотації. Ти ведеш себе як моя мама.
Коли Наталя пішла у ванну, Борис зателефонував матері. Жінка підслухала частину розмови.
— Так, мамо, знову пиляє, — скаржився Борис. — Уявляєш, прийшла з роботи й влаштувала істерику через кілька немитих тарілок.
Провід із комп’ютера висмикнула! Взагалі знахабніла! Зачекай, увімкну гучномовець, поки руки зайняті…
— Синку, тримайся, — пролунав із динаміка гучний голос свекрухи. — Жінки зараз такі нервові, витягують із чоловіків всі сили.
Ти ж у мене фахівець із вищою освітою, не повинен бути її посіпакою. І роботу треба шукати не поспішаючи, щоб знову на поганих людей не натрапити.
— Ось я їй і кажу те саме! — підхопив Борис. — А вона вимагає, щоб я за три копійки кур’єром пішов працювати, аби тільки вдома не сидів. І ще посуд за собою мити змушує. Я що, домробітниця?
— Яка нахабність! — обурилася Тамара Іванівна. — Ти в мене вдома ніколи тарілки не мив, бо для цього є жінки.
Ти відпочивай, синку, відновлюй сили. А Наталі скажи, щоб поводилася тихіше та скромніше, а то вже зовсім обнагліла!
Наталя не витримала — вискочила з ванної й пішла до кімнати.
— Поклади слухавку, — суворо сказала вона.
— Мамо, я передзвоню, — швидко сказав він і відключив дзвінок. — Ну що ще? Ти підслуховувала?
— Так, підслуховувала. І мені дуже сподобалася ваша розмова. Значить, я нервова жінка, яка змушує «цінного фахівця» мити посуд?
— Ну, Наталю, мама просто переживає за мене… — спробував виправдатися Боря.
— Твоя мама має рацію в одному, Боря. Ти в неї вдома ніколи нічого не робив. І в мене тут робити не будеш.
Бо прямо зараз ти збираєш свої речі й їдеш до своєї мами. Нехай вона готує тобі, купує пляшки світлого й миє за тобою тарілки!
Боря миттєво знітився.
— Що? Ти що, виганяєш мене? З нашої квартири?
— З моєї квартири, Боря. За оренду плачу я.
— Але ж ми чоловік і дружина! Ми маємо бути разом і в горі, і в радості! У мене зараз складний період, а ти мене на вулицю виставляєш?
— Ти — ледар і паразит! — відрізала Наталя. — Я намагалася тобі допомогти. Я три місяці терпіла тебе, балувала, оберігала від депресії.
А ти просто сів мені на шию й звісив ноги. Мені набридло бути твоєю нянькою. Давай, збирай речі.
— Та я нікуди не піду! — вигукнув Борис. — Ти не маєш права!
— Якщо ти не підеш сам, я твої речі виставлю у під’їзд, — спокійно відповіла Наталя. — І братові подзвоню, він тебе вижене звідси. І повір мені, я це зроблю. Тож, у тебе є пів години.
У Борі сталася істерика. Він бігав по квартирі, закидав речі в пакети й голосив:
— Приповзеш ще просити вибачення, та буде вже пізно. Ні, яка ж ти гадина! Принцесою себе уявила! Приповзеш, я тобі кажу!
— Не приповзу, Борь, — похитала головою Наталя. — Нарешті в мене вдома буде чисто й спокійно.
— Ну то й живи сама у своїй чистоті! — вигукнув він, застібаючи куртку. — Побачимо, хто кого. Майбутня розлучена! Та ти без мене тут загнешся, зрозуміло?!
— Іди вже, — попросила Наталя. — Прощавай, Борю. І не забудь залишити ключі на тумбочці. А на розлучення я сама подам. Тобі ж навіть заплатити за послугу ні з чого.
Борис кинув зв’язку ключів на комод і вийшов у під’їзд…
Після розлучення чоловік повернувся до мами. Та вона синочку зовсім не раділа:
— Ти що наробив, дурень? Ти навіщо там вихвалявся? Хто тебе просив з’являтися? Як ти жити збираєшся, га?
Сподіваєшся мені на шию сісти? Я, пенсіонерка, маю тебе годувати й одягати? Негайно їдь до Наталки й проси вибачення! Хутко!
— Мамо, вона мене не пустить, — бурмотів присоромлений Борис. — Та й не хочу я перед нею принижуватися! За що просити вибачення? Це вона в усьому винна! Почекаю, сама прибіжить через тиждень!
Наталя не прибігла, а подала на розлучення, як і обіцяла. Борису довелося влаштовуватися на роботу, бо мама відмовилася його утримувати.
До речі, цей факт дуже засмутив Борю. Навіть образив. І цілих два тижні він потім не розмовляв з мамою.
