Катя боязко підняла руку: — Алло, а можна я теж залишуся? Я б допомогла мамі речі зібрати… — Ні, — відрізала Алла. — Ти вже достатньо «допомогла». Забери свої речі і йди до подруги. Ти ж не дитина — дістанешся.
— Господи, чому ж ти не відчиняєшся? — бурмотіла Алла, намагаючись всунути ключ у замок. Ключ вперто не хотів повертатися. — Може, не той ключ? — припустила сусідка,
— Мамо, якщо тобі дійсно погано, виклич швидку. Я не можу щодня ставити діагнози по телефону. — Але синку… — Мамо, у мене дружина при надії. Мені потрібно про неї піклуватися. — Ах, так, при надії. Вітаю. Сподіваюся, все буде добре. А мені ось знову ці страшні сни… — Мамо, я запишу тебе до психолога. Тобі потрібна професійна допомога. — Мені потрібен син поруч, а не якийсь сторонній лікар! — Я буду відвідувати тебе по неділях. Кожної неділі. Але решту часу я повинен бути з родиною. — Ти мене кидаєш…
Олена обережно поправила фіранку і виглянула у вікно. Внизу, біля під’їзду, стояла знайома синя машина. Серце впало вниз — знову вона. Свекруха приїхала без попередження, як завжди. Телефон
— Олена, я тебе люблю, — твердо сказав Юхим. — Погано те, що ти сама себе не любиш! Ти ж живеш не своїм життям! А шматочками чужих життів, які підглянула у подруг і знайомих! А де ти? Де твої бажання? Невже не можна жити так, щоб тобі заздрили?
— Ну, Фіма! Ти не можеш мене зрадити в найважливіший момент у житті! У Аньки з Галкою будуть бородаті чоловіки! А я що? Гірше? — Олена, ти замучила
— Так дача і так буде вашою: я хотіла заповісти її доньці! — А тепер зможете заповісти її синові, — так само рівно вимовив Костя. — А то, думаю, що він відчуває себе обділеним і тільки тому не хоче вам допомагати. Але все відразу зміниться, коли ви скажете йому про заповіт на його користь.
— Ти, Зіно, на грубість нариваєшся, і все образити хочеш! Те, що Ірка несподівано не підтримала її і виявилася на боці ворога, не сподобалося жінці. До того ж,
— Це ще чому? — обурилася Тамара, — Лідіє Борисівно, ми ж з вами домовлялися!  Вас не влаштовує те, як я готую, ви постійно дошкуляєте мені претензіями. Так робіть все самі! Скільки разів ми будемо обговорювати одне й те саме? — Тамаро, не нахабній, — продовжила Лідія Борисівна, — я не зобов’язана доглядати за твоїми дітьми.
— Ось ви перед телевізором сидите, а могли б, між іншим, за онукою в дитячий садок сходити. Практично кожен день дорікала свекруху Тамара. — Інших дітей бабусі з
— Очманіти, — прошепотіла Таня. — І що, всі ці роки ви всі мовчали? Віктор знизав плечима: — А що треба було робити? Мати вбивалася, ти маленька була. У дядька Колі тоді ще дружина пішла з життя. І він зник відразу. Кудись поїхав…
— Відгадаю — отримаю спадщину. — Що за загадка? — «Дата народження того, хто скоїв підміну». Адвокат так і сказав. Ти не знаєш, що це означає? Яка ще
— Немає шуби — немає дитини, — заявила Петру Олена, — ти прекрасно знаєш, що я все одно свого доб’юся.  Навіщо потрібні зайві скандали? Купи мені те, що я тебе прошу, і живи спокійно! — Це справа принципу, — розлютився Петро, — я і так майже 70% свого заробітку щомісяця тобі віддаю!
— Олена зовсім зірвалася з ланцюга, — скаржився Петро своєму другові, — уявляєш, що вона мені нещодавно заявила? Каже, якщо я їй не куплю шубу, то дитину більше
— Ти мій чоловік. Людина, яку я кохаю. — Кохаєш? — Дмитро сів навпроти неї. — Тоді відмовся від цієї посади. Зависла тиша.  Світлана дивилася на чоловіка і думала про те, скільки разів за ці роки вона відмовлялася від чогось заради нього. Від проектів, від відряджень, від можливостей. — Не можу, — тихо сказала вона. — Не можеш чи не хочеш?
— Не смій мене вчити життю! — Дмитро кинув телефон на стіл так, що екран тріснув. — Я сам розберуся, кому і скільки платити. Світлана мовчки підняла уламки.
— Так, Сергію. Все дійсно страшно. Ваша мати захворіла на патологічну брехливість, яка загрожує зруйнувати ваш шлюб. — Що ви маєте на увазі? — зацікавився Сергій…
— Сергію, тут все не так, як ти подумав… — А як, мамо? Ти мене обманом виманила з дому і більше місяця тримаєш поруч із собою, щоб я
— Ну збулася ж ваша мрія, Інна Сергіївна. Я на роботу вийшла, допомогла Вові тягнути тягар забезпечення нашої просто величезної родини. Ви ж цього хотіли? Так чим тепер незадоволені? — Працюй не на шкоду нам, — кричала Інна Сергіївна. — А чому Вова не може разом з дітьми приїхати?
— Вова, озирнись! Подивись, як ми живемо! У квартирі давно вже час робити ремонт, шпалери в кухні звисають клаптями від вогкості. Я вже рік прошу тебе купити витяжку!

You cannot copy content of this page