— Це ти мене здала! — вигукнула невістка до зовиці. — Ти мене завжди терпіти не могла, а тепер що, по світу пустити хочеш?!
— Тримай язика за зубами! Треба ж було до такого додуматися!
— Не твоя справа!
— Тепер це вже справа прокуратури, — усміхнулася Тоня. — Іди звідси, у мене роботи повно.
— Диви, яка ділова… — просичала крізь зуби Юля, але все ж покинула будинок…
…— А тепер розповідай усе по порядку, братику! — Тоня погладила Васю по потилиці. — Що сталося? Чому ви з Юлькою розлучилися і як так вийшло, що хлопчики живуть із тобою?
— Та що тут розповідати? — буркнув Вася. — Не зійшлися характерами, ось і все.
Та й справді. Братик і раніше був небагатослівним, можна навіть сказати, сором’язливим, і з роками нічого не змінилося.
Після розлучення він взагалі став ще більше хмуритися, і витягнути з нього хоч слово стало просто неможливо.
Ну й що! Вона, Тоня, все одно все з’ясує!
Ще 13 років тому вона дивувалася, яким чином ця вертихвістка Юлька зачарувала її мовчазного брата. Мабуть, приворожила.
Нічого хорошого від цього шлюбу Тоня не чекала, проте він протримався цілих 11 років, і лише два роки тому пара розлучилася.
Після цього дивні події продовжилися. Вася з двома синами — Єгором (10 років) та Артемом (8 років) — переїхав у будиночок, що залишився їм після відходу їхніх із Тонею батьків.
Юля ж залишилася в квартирі, яку вони з Васею купили давно, частково оплативши її грошима дружини. І разом з нею залишилася їхня спільна донька — дворічна Настенька.
Тоня відразу не змогла з’ясувати, чому так сталося. Останні 10 років вона жила на іншому кінці країни й з братом та племінниками спілкувалася лише по телефону та в месенджерах.
Якось незручно було розпитувати, але цікавість її, звісно, мучила, та й брата було дуже шкода.
Тепер вона приїхала у відпустку до рідного міста й знову нічого від брата домогтися не змогла.
Тоня спочатку вирушила просто провідати тепер уже чотирирічну племінницю й заодно подивитися, як вони живуть.
Нічого особливого побачити їй не вдалося — Юля з Настею чекали на неї у дворі.
Маленькій Тоня подарувала іграшку, з колишньою невісткою обмінялася кількома словами — та явно кудись поспішала й до спілкування не була налаштована.
Вони швидко попрощалися, і тут Тоні пощастило — з під’їзду вийшла Олена Миколаївна, яка мала славу дуже балакучої й допитливої сусідки.
— Тонька, це ж ти?! — радісно вигукнула пенсіонерка. — Сто років тебе не бачила! Ти до цієї… чи що, завітала? Фу! Капосна вона баба, хоч і багатодітна мати! Хоча яка вона тепер багатодітна?!
— Доброго дня, Олено Миколаївно! — Тоня насилу вклинилася в потік слів старої знайомої. — Як ви самі? І чому ж ви так Юлю не любите? — останнє запитання вона поставила з непідробним інтересом.
— Та що я?! — махнула рукою Олена Миколаївна. — Живу собі тихо-мирно. Це у вашої Юльки життя вирує!
— Розкажете? — благально, із сором’язливою усмішкою запитала Тоня.
— А як же!
І пенсіонерка з якимось азартом розповіла Тоні все.
За її словами, Юлька зраджувала Васі вже років п’ять, а він удавав, ніби нічого не помічає. А діти ж — не можна руйнувати сім’ю!
Але його дружина дедалі більше нахабніла й одного разу попалася…
— Ось дивуюся я деяким, — осудливо похитала головою Олена Миколаївна. — Діти, чоловік, робота якась там — тут же, наче білка в колесі, мало не цілодобово крутитися треба! А Юльці все байдуже!
За дітьми Васька доглядає, коли з роботи повертається, по господарству теж він порається. А робота ж у нього важка, відповідальна — водій автобуса, хіба це жарт?
— Тут ви маєте рацію, — кивнула Тоня.
— О-о-о! А Юлька в цей час примудрялася хвостом крутити! Безсоромна! Я ось підозрюю, — пенсіонерка перейшла на шепіт, — що Настю вона народила не від Васі.
Так! Адже з цим хахалем, з яким твій брат її застав, вона довго крутила, і після розлучення він одразу до неї переїхав. Настю донькою називав.
— Чому називав? А зараз?
— Так він втік, — усміхнулася Олена Миколаївна. — Юлька всім каже, що поїхав на заробітки, а я думаю — втік! Хоча…
Юлька ж тепер працює пів дня десь, а потім нібито донькою займається. При цьому вони явно не бідують. Може, й справді цей хахаль їм гроші надсилає…
Тоня ледве попрощалася з пенсіонеркою. Та намагалася розповісти їй плітки про всіх сусідів, але Тоні це вже було нецікаво — вона дізналася все, що хотіла. Ну, майже…
— Ніколи більше так не кажи! — гримнув Вася, коли вона виклала йому версію сусідки про батьківство Насті.
Тоня аж відсахнулася — ніколи такого виразу обличчя у брата не бачила, та й голосу він на неї ніколи не підвищува
— Василь, не нервуй. Я ж просто запитала… — пробурмотіла вона.
— А я просто тобі сказав, — Вася пом’якшив тон, але все одно говорив твердо. — Настя — моя донька!
Я б і її забрав до себе, але Юлька нізащо не віддасть. Та й донька ще маленька — їй мама потрібна. Підросте — розберемося.
Тоня прикусила язика. Сваритися з братом, та ще й через Юльку, у її плани не входило. Раз Васю все влаштовує, вона мовчатиме, хоч і шкода його до сліз.
Замість того щоб сваритися з братом, Тоня почала йому допомагати й заодно пильніше оглянула все довкола.
Батьківський будиночок явно потребував ремонту, хоча було помітно, що брат докладає чимало зусиль.
Хлопчаки були охайно вбрані, але одяг явно дешевий, як і їхні телефони. Навіть комп’ютер у племінників був один на двох.
Єгор і Артем росли такими ж серйозними й небагатослівними, як їхній батько. Допомагали одне одному, намагалися нормально вчитися, по дому вправно справлялися: посуд помити, суп зварити, підлогу витерти — усе вміли.
Хоч Василь й працював водієм автобуса, а у вихідні ще й підробляв у таксі, грошей родині явно не вистачало.
— Васю, а ти отримуєш допомогу на дітей? — вирішила все-таки поцікавитися Тоня.
— Яка там допомога! — відмахнувся брат. — Самі даємо собі раду, та й я нічого в цьому не розумію. Не вигадуй!
Однак Тоня теж вміла бути впертою. Своїх дітей у неї не було, тому в дитячих виплатах вона не надто розбиралася, зате вміла користуватися інтернетом і не соромилася ставити запитання обізнаним людям.
— Ось зараз тільки не сперечайся, будь ласка! — категорично заявила вона братові через пару днів. — Я все з’ясувала.
На кожну дитину ти можеш отримувати від держави фіксовану суму на місяць. Гроші тобі зайві, чи що?
— Тонь, та там замучишся документи збирати… — мляво заперечив Василь.
— Нічого, впораєшся! Твоїм дітям це належить, та й тобі буде легше! — Тоню вже неможливо було зупинити.
До відділення соціального захисту брат із сестрою вирушили разом, і тут з’ясувалося, що жодних допомог на дітей Вася отримати не зможе, оскільки… ці гроші вже два роки як отримує Юля.
— Ось деякі вважають себе розумнішими за всіх! — пирхнула працівниця фонду. — Хочуть від держави все отримати двічі!
Вася буквально вибіг на вулицю — щоки його палали від сорому. А ось у Тоні щоки палали від обурення: ну Юлька, ну щучка!
Незважаючи на заперечення брата, Тоня все ж вирішила поговорити з колишньою невісткою.
— Це не твоя справа! — відшила її Юля. — Приїхала сюди свої порядки наводити! Самі розберемося!
Але Тоня зупинятися не збиралася.
— Не хочеш по-доброму — буде по-поганому! — твердо заявила вона. — Два дні тобі даю. Поверни те, що в хлопчиків вкрала, інакше…
— Що інакше? — з викликом запитала колишня дружина Васі. — Подаси на мене заяву?
— Не сумнівайся…
Мабуть, Юля їй все ж не повірила. Не дочекавшись від неї жодної реакції за цілий тиждень, Тоня вирушила до прокуратури.
Нехай перевірять, як розпоряджається виплатами ця багатодітна мамця…
Прокуратура провела перевірку й подала до суду на Юльку, звинувативши її в безпідставному збагаченні та вимагаючи не тільки повернути гроші, а й сплатити штраф за їхнє незаконне використання.
Отримавши повістку до суду, Юля примчала до колишнього чоловіка. Вася був на роботі, тож їй довелося спілкуватися з Тонею.
— Це ти мене здала! — кричала Юля. — Ти мене завжди терпіти не могла, а тепер що, по світу пустити хочеш?!
— Ти язика за зубами притримай! — Тоня не збиралася мовчки вислуховувати образи. — Що ти за мати така…
Своїх же дітей оббираєш! Ось і відповідай тепер, як належить! Це ж треба було до такого додуматися!
— Не твоя справа!
— Тепер це вже справа прокуратури, — усміхнулася Тоня. — Іди звідси, у мене справ повно.
— Диви, яка ділова… — просичала крізь зуби Юля, але все ж покинула будинок.
Шкода, що Тоня не могла побачити, що відбувалося в суді! Хотілося б на власні очі подивитися, як колишня невістка викручуватиметься.
Напевно, вона розплакалася й запевняла, що все витратила на улюблених діточок.
Та тільки прокуратура, перш ніж іти до суду, усе перевірила. Юльці не вдасться відмазатися.
Тоня виявилася права. Суд зобов’язав Юлю повернути отриману нею за два роки допомогу на двох дітей, та ще й сплатити відсотки за використання цих грошей.
А сума там вийшла чималенька..
Як Юлька ці гроші віддаватиме, Тоні було байдуже. Вона домоглася справедливості, і навіть незадоволене мовчання брата її не бентежило.
Можна було повертатися додому зі спокійною душею.
А згодом вона приїде і допоможе оформити виплати на хлопчиків, щоб брат отримував їх напряму, та й вона сама їм допомагатиме.
