Екран засвітився, показуючи ім’я сина. Вона прикрила очі, заздалегідь знаючи, про що піде мова.
Дзвінки у розпалі робочого дня від Кирила ніколи не обіцяли простого «як справи».
— Так, Кириле.
— Мамо, привіт! Слухай, ми тут із Ксюшею подумали…
Голос сина звучав перебільшено бадьоро й улесливо. Це завжди означало одне: зараз будуть щось просити.
Точніше — вимагати, завуальовуючи це під прохання…
…Галина змахнула борошняний пил з металевого столу в підсобці й підсунула до себе стос накладних.
Зміна почалася важко. Постачальник знову переплутав маркування, і тепер доводилося вручну перераховувати мішки на складі.
— Галино Вікторівно, там деко звільнилися!
У дверях з’явився Степан, старший пекар. Він струсив білі крихти з робочого фартуха і втомлено потер перенісся.
— Приймаю, Степане. І перевір усе сам, щоб не вийшло, як учора.
— Зроблю.
Степан зник за дверима. Галина потягнулася за ручкою, коли в кишені робочого халата завібрував телефон.
Екран засвітився, показуючи ім’я сина. Вона прикрила очі, заздалегідь знаючи, про що піде мова.
Дзвінки у розпалі робочого дня від Кирила ніколи не обіцяли простого «як справи».
— Так, Кириле.
— Мамо, привіт! Слухай, ми тут із Ксюшею подумали…
Голос сина звучав перебільшено бадьоро й улесливо. Це завжди означало одне: зараз будуть щось просити.
Точніше — вимагати, завуальовуючи це під прохання.
— Ми Машу з Тьомкою до тебе в п’ятницю ввечері привеземо. О сьомій годині нормально буде? А заберемо в неділю після обіду.
Галина відклала ручку вбік.
— Не нормально, Кириле.
— У якому сенсі?
— У прямому. Мене в п’ятницю ввечері не буде в місті. І в суботу не буде. Я ще на тому тижні вам казала, що їду на кілька тижнів.
З динаміка долинуло незадоволене сопіння. Було чутно, як на задньому плані Ксенія щось роздратовано вичитує чоловікові, явно стоячи над його вухом.
— Мамо, ну ти чого починаєш? — тон Кирила миттєво змінився на ображений. — У нас же плани.
Ми з друзями на риболовлю зібралися, на турбазу.
А Ксюша з дівчатами в спа-готель їде за місто. У неї там уже передоплата внесена, дівчата скидалися!
— Чудово. Бажаю гарного відпочинку вам обом.
— А дітей ми куди подінемо?!
— Туди ж, куди дівають дітей усі дорослі самостійні люди.
Галина говорила рівно, хоча всередині вже піднімалося знайоме глухе роздратування.
— Найміть няню. Попросіть маму Ксенії. Варіантів безліч, якщо увімкнути голову.
— Теща працює! Їй ніколи з двома носитися!
— Уяви собі, я теж працюю. У мене три пекарні, Кириле.
На тому кінці дроту почулася метушня, а потім у розмову різко вклинився високий голос невістки.
Ксенія явно вихопила телефон у чоловіка.
— Галино Вікторівно, це взагалі ненормально!
— Привіт, Ксеніє.
— Два місяці рідна бабуся не знаходить часу на онуків! Ми взагалі нікуди не виходимо.
У моєї подруги свекруха звільнилася з роботи, щоб допомагати з дітьми, аби молоді могли пожити для себе!
— Чудова жінка. — Галина поправила комір халата. — Передай їй моє щире захоплення. Але я звільнятися не планую.
У мене свій бізнес, кредити на обладнання та зарплати людям, які треба виплачувати вчасно.
— Та до чого тут ваші пекарні! — Ксенія вже не приховувала обурення. — Ми втомилися! У нас плани горять!
Ви ж знаєте, як ми з цією іпотекою задихаємося, ми три роки нікуди не їздили! Вам що, шкода рідним онукам пару днів приділити?
— Мені не шкода. Але я їду в санаторій. Путівка куплена півтора місяця тому, і я вас попереджала.
— Скасуйте! — випалила Ксенія так швидко, ніби це було найлогічнішим рішенням у світі. — Ви ж господиня, ви можете собі дозволити! А ми оплату скасувати не можемо!
— Ксеніє, розмова закінчена.
Галина не стала чекати чергової порції звинувачень і скинула дзвінок. Вона перевела погляд на монітор комп’ютера.
Коли Кирило одружився, вона викрутилася навиворіт, щоб допомогти їм із першим внеском на власне житло.
Думала, далі молодята даватимуть собі раду самі. Адже дорослі люди, сім’я.
Але «давати раду» в них виходило виключно навколо її гаманця та її вільного часу.
Будь-які вихідні, будь-які свята — Галина завжди була «запасним аеродромом».
Решта дня минула в метушні. Треба було перевірити каси, владнати питання з постачанням цукрової пудри, замовити нову партію крафтової упаковки.
Додому Галина дісталася лише о восьмій вечора.
Вона ледь встигла зняти взуття біля порога, як телефон у сумці знову озвався.
Номер був незнайомий, але Галина відповіла за звичкою.
— Галино? Добрий вечір. Це Маргарита.
Голос свахи, матері Ксенії, звучав мелодійно, але з явними нотками металу. Галина подумки застогнала. Важка артилерія пішла в хід.
— Добрий вечір, Маргарито. Щось сталося?
— Сталося, Галочко, сталося. Мені тут Ксюша дзвонила. У сльозах уся. Каже, ти навідріз відмовилася посидіти з малими у вихідні.
— Відмовилася. Я їду відпочивати.
— Галю, ну ми ж з тобою матері! — Маргарита взяла довірливий тон. — Ну хто їм ще допоможе, крім нас?
Діти так втомлюються, працюють цілими днями, цю іпотеку тягнуть.
Їм треба перепочити. Ксюша там взагалі на межі нервового зриву через цей спа.
— Якщо їй так потрібен цей відпочинок, Маргарито, чому б тобі не взяти онуків до себе? — Галина пройшла на кухню і ввімкнула чайник.
— Ой, ну ти й скажеш! — сваха удавано розсміялася. — Я ж працюю п’ять днів на тиждень! У мене спина болить, мені у вихідні треба відпочити.
Куди мені двох бешкетників у мою хрущовку? Вони ж мені всю квартиру рознесуть. Та й вік уже не той.
— А в мене, значить, вік той. І роботи немає.
— Ну у тебе ж свій бізнес! — у голосі Маргарити промайнула відверта заздрість. — Ти сама собі господиня. Захотіла — пішла на роботу, захотіла — вдома залишилася.
А мені на прохідній відмічатися треба. Тобі-то простіше. Та й квартира у тебе велика, місця всім вистачить.
— Маргарито, я встаю о п’ятій ранку щодня, — Галина сперлася на стільницю, — і працюю без вихідних.
Мій відпочинок запланований, оплачений, і скасовувати його я не збираюся. Якщо молоді хочуть гуляти — нехай оплачують няню.
— Яка няня, Галино?! Звідки в них такі гроші? — Маргарита обурено клацнула язиком. — Вони й так ледве зводять кінці з кінцями! Могла б і поставитися з розумінням, адже рідна кров…
— Кров не вода, згодна, — перебила її Галина. — Але я своє вже віднянчила. Доброго вечора, Маргарито.
Вона поклала телефон на стіл. Чайник закипів, але пити чай уже не хотілося.
Галина дістала з шафи дорожню сумку і почала неспішно збирати речі. Склала спортивний костюм, пару футболок, купальник для басейну.
Вона передчувала ці три тижні в санаторії як порятунок. Поперек нив уже другий місяць, а постійний недосип позначався на тиску.
У двері подзвонили. Наполегливо, довгими дзвінками, ніби за ними була пожежа.
Галина підійшла до вічка. На сходовому майданчику стояв Кирило. Поруч тупцювала Ксенія.
З-за її ніг визирали сонні Маша з Тьомкою, стискаючи в руках свої рюкзачки з іграшками.
Повернувся ключ. Галина прочинила двері, але впускати гостей не поспішала.
— Ви зобов’язані сидіти з нашими дітьми! — Ксенія з ходу перегородила прохід, уперши руки в боки.
На обличчі молодої жінки читалося обурення людини, у якої щойно нахабно вкрали законне майно.
На Ксенії був новенький бежевий плащ, волосся акуратно укладене волосок до волоска. Явно готувалася до від’їзду прямо зараз.
— Кому зобов’язана? — Галина залишилася стояти на порозі.
— Нам! — Ксенія випалила це з такою впевненістю, що Галина навіть не знайшла, що відповісти в першу секунду. — Онукам!
Ви тільки своїми пекарнями займаєтеся! Ми з Кирилом уже три роки ніде не були. У нас відпочинок горить, дівчата мене вже чекають!
За спиною дружини маячив Кирило. Син старанно вивчав візерунок на сусідських дверях і потирав шию.
Йому явно було некомфортно, але перечити дружині він не наважувався.
— Ксеніє, я все сказала по телефону. І тобі, і твоїй мамі. — Галина схрестила руки на грудях. — Завтра вранці у мене рейс. Я їду.
Ксенія знітилася. Її акуратні брови поповзли вгору, губи презирливо скривилися.
— Як їдете? — слова давалися невістці напружено. — А ми? Ви нас просто кидаєте? З речами біля порога?
— А ви — дорослі люди. — Галина перевела погляд на сина. — Захотіли спа і риболовлю? Чудова ідея. Платіть за розваги самі.
— Ви знаєте, скільки зараз коштують няні?! — голос Ксенії зірвався на вереск. Діти злякано замовкли й притиснулися до ніг батька. — Ми ледве зводимо кінці з кінцями з цією іпотекою!
Ви гроші лопатою гребете, а на рідних онуків часу шкодуєте! Могли б на свої забаганки менше витрачати й родині допомагати!
— Ксюшо, досить, — тихо промовив Кирило з майданчика.
— Що — досить?! — вона різко обернулася до чоловіка. — Твоя мати — егоїстка! Вона тільки про себе думає!
Я молода, я хочу жити, а не пелюшки безкінечно прати!
Якщо вона зараз нас виставить, я взагалі їй дітей більше не дам! Нехай сидить зі своїми булочками!
На сходовому майданчику гудів ліфт. Сусідка з нижнього поверху прочинила двері, прислухаючись до скандалу.
Галина подивилася на сина. Кирило сутулився, ховаючи очі.
Він чекав, що мати зараз здасться. Вона завжди здавалася, коли справа стосувалася онуків або його ображеного обличчя.
Він звик, що Галина зітхне, проковтне образу і впустить їх до хати.
Але Галина потягнулася до тумби в передпокої й взяла свої ключі. Металевий дзвін змусив Ксенію замовкнути.
На зв’язці бовтався довгий сріблястий ключ — від квартири Кирила. Син віддав його рік тому «про всяк випадок», коли вони робили ремонт.
Галина вправно відчепила ключ від кільця.
— Отже, моя дорога, — вона поклала ключ прямо у відкриту долоню здивованого Кирила. — Я вас почула. Повертаю інструмент маніпуляцій.
Кирило нахмурився, нарешті відірвавши погляд від підлоги.
— Мамо, ти що? Навіщо ключ?
— Я свій батьківський обов’язок виконала, синку. — Галина відступила на крок назад. — Виростила, вивчила, з квартирою допомогла.
Тепер моя черга жити. Якщо ледве зводите кінці з кінцями — значить, спа і риболовля скасовуються.
— Ви не маєте права так з нами чинити! — пролунало з коридору, але Галина спокійно зачинила двері прямо перед обличчям обуреної невістки…
Номер «люкс» виходив вікнами прямо на сосновий бір. Галина сиділа в плетеному кріслі на балконі.
На столику стояла склянка з мінеральною водою, у повітрі пахло хвоєю та спокоєм.
Телефон на ліжку загорявся екраном уже в сімнадцятий раз за день. Беззвучний режим був найкращим винаходом людства.
Перші два дні Кирило обривав телефон. Писав довгі повідомлення про те, як Ксенія плаче, як згоріла передоплата за готель, як це жорстоко — кидати сім’ю у скрутну хвилину.
Писав, що мати зовсім очерствіла і проміняла рідних на якісь там процедури.
Галина повідомлення читала, але не відповідала. Вона ходила на масаж, плавала в басейні, вечорами гуляла.
У неї вперше за п’ять років перестав нити поперек, а колір обличчя набув здорового рум’янцю.
До кінця першого тижня дзвінки припинилися. Зате прийшло одне коротке повідомлення від сина:
«Найняли студентку на вихідні. Обдерла як липку. Задоволена?»
Галина заблокувала екран і сховала телефон у кишеню. Вона не відчувала ані краплі провини.
Минув місяць. Галина стояла у цеху своєї головної пекарні й перевіряла готовність нової партії круасанів.
Двері скрипнули. На порозі тупцював Кирило. Виглядав він пом’ятим.
— Привіт, мамо. — він нерішуче переступив з ноги на ногу.
— Заходь. — Галина струсила борошно з рук. — Кави?
— Давай.
Кирило сів на звичайний стілець біля стіни. Довго дивився, як мати наливає еспресо з кавоварки.
— Ксюша з тобою не хоче навіть розмовляти, — повідомив він нарешті, беручи чашку.
— Переживу. — Галина повернулася до столу.
— Ми тоді сім тисяч на цю няню просадили за вихідні. Плюс агентству комісію віддали, бо терміново шукали. — Кирило зробив ковток і скривився — кава була занадто міцною для нього. — Ксюша мені весь мозок виїла.
Каже, ти нас зрадила. Їй і перший, і другий відпочинок зіпсувала, вона кожні пів години няні дзвонила, перевіряла. У підсумку ніякого спа не вийшло, одні нерви.
— А ти як вважаєш?
— Я вважаю, що ми самі винні, — буркнув він собі під ніс, втупившись у чашку. — Треба було заздалегідь домовлятися. Але ти теж могла б бути м’якшою.
Ці ключі віддала… Ксюша досі валеріанку п’є, як згадає, як перед сусідами зганьбилися на майданчику.
— Я вас не кидала, Кириле. Я віддала ключ тобі в руки. — Галина перевірила таймер на печі. — І на майбутнє.
Я люблю Машу з Тьомкою. І я буду з ними бачитися. Коли захочу я. І на моїй території.
Кирило промовчав. Він крутив у руках порожню чашку.
— Зрозумів. Гаразд, я піду. У мене зміна через годину.
Він важко підвівся й попрямував до виходу. Вже взявшись за ручку дверей, обернувся:
— Мамо?
— Так?
— А ти чудово виглядаєш. Санаторій явно пішов на користь.
Галина скупо усміхнулася, не відриваючись від роботи.
— Іди вже, працівнику.
Двері зачинилися. Галина одягла чисті пекарські рукавиці й відкрила розпечену піч. Золотиста скоринка на випічці була ідеальною.
Ніяких чужих проблем, ніяких безкоштовних послуг — тільки чесна праця й заслужений спокій.
