Чекаючи на обід, Матвій підійшов до вікна й знову побачив нову сусідку з третього поверху.
Гарна, нічого не скажеш. Блузка облягає стрункі груди, а в розрізі спідниці під час ходьби миготять витончені ніжки.
Таким ніжкам треба ходити не по розбитому асфальту, а по червоних килимових доріжках. Цок, цок, цок — стукають підбори.
Мрія, а не жінка.
Сусідка звернула до під’їзду. Матвій нахилився вперед і витягнув шию, щоб ще трохи помилуватися нею, поки вона не зникла під козирком над вхідними дверима.
— Ти чого там визираєш? Гляди, з вікна не випади, — пролунав голос дружини, і її пишні форми притиснулися до Матвієвої спини.
Вона поглянула над його плечем, але сусідка вже зникла в під’їзді.
— Та просто дивлюся, — Матвій відвернувся від вікна, м’яко відсунувши Наташу.
— Ходімо обідати.
Матвій ішов слідом за дружиною, спостерігаючи, як під тонкою тканиною атласного халата погойдуються її стегна.
Іншим разом він не відмовив би собі в задоволенні легенько ляснути Наташу нижче спини, але сьогодні залишився байдужим до її принад.
На столі вже парував у тарілці густий борщ, який на деякий час витіснив із голови образ красуні-сусідки.
Наташа підсунула йому пластикову баночку. Він зачерпнув щедру порцію сметани й кинув у тарілку.
Навіть не розмішавши як слід білі грудочки, Матвій нетерпляче почав їсти, з шумом підхоплюючи ложкою гарячу страву.
Не встиг він піднести до рота наступну порцію, як пролунав дверний дзвінок.
— О, твій друг як завжди — наче вівчарка на повідку. У нього просто нюх на наш борщ, — буркнула Наташа й пішла відчиняти.
За хвилину до кухні боком прослизнув Анатолій. Він був незграбний, довгоносий, із нещасними сумними очима, як у спанієля.
Чи то він був надто худим, чи то одяг купував на два розміри більший, але речі бовталися на ньому, наче на вішалці.
Вони не те щоб товаришували, просто іноді разом дивилися футбол під пінне.
Минулого року від Анатолія пішла дружина. Він засумував і почав заглядати в чарку, але здоров’я — точніше, його відсутність — не дозволило скотитися на саме дно.
Матвію було щиро шкода сусіда. Коли Наташі не було вдома, він кликав його до себе й підгодовував.
Дружина безпомилково визначала, що навідувався Анатолій, хоча Матвій ретельно мив посуд, замітаючи сліди.
Вона бурчала, але й сама ніколи не шкодувала тарілки супу, коли зголоднілий сусід заходив до них у вихідні.
Приходив він завжди строго на обід.
— Привіт. Я на хвилинку, — Анатолій гучно ковтнув слину, дивлячись на тарілку перед Матвієм.
— Та сідай уже, — зітхнула Наташа й дістала з шафи ще одну глибоку тарілку.
Анатолія не треба було просити двічі. Він сів навпроти Матвія, затиснувши долоні між худими колінами.
Кожну ложку, яку Матвій відправляв до рота, сусід проводжав тужливим поглядом.
Наташа поставила перед гостем тарілку й підсунула сметану.
— Хліб бери, але добавки не буде, — суворо попередила вона.
Чоловіки переглянулися й узялися до діла. Їхній злагодженій роботі ложками позаздрили б спортсмени із синхронного плавання.
Раптом задзвонив телефон.
— Друге у сковороді, — кинула Наташа й пішла до кімнати.
Невдовзі звідти донісся її радісний щебет.
— Це надовго, — зітхнув Матвій.
Обідати вони закінчили одночасно. На правах господаря Матвій підійшов до плити й підняв кришку сковороди.
— Що там? — витягнувши худу шию й принюхуючись, запитав Анатолій.
— Рис із куркою.
Анатолій мовчки простягнув свою порожню тарілку.
— Гарна в тебе дружина, Матвію… Якщо надумаєш чого, то я… ну, це саме…
— Що надумаю? — не зрозумів Матвій, витягуючи за кісточку шматок курячої ніжки.
— Нашу нову сусідку бачив? — Анатолій випнув уперед груди й кумедно покрутив плечима, намагаючись зобразити її ходу.
— Ну бачив, — Матвій крутив у руках ніжку, придивляючись, з якого боку краще відкусити.
— Красива, тільки худа. І незаміжня. Я не наважився до неї підкотитися. А ти у нас мужик видний, маєш реальний шанс.
Ось я й кажу: якщо у вас складеться, то за Наталю не хвилюйся, я про неї подбаю.
— Ти мене на що підбиваєш, га? На моє місце мітиш? Ти зовсім з глузду з’їхав, друг називається! Дивись-но, за моєю Наталею він догляне!
— Тихіше ти! — Анатолій втягнув голову в плечі й злякано озирнувся на двері. — Чого розлютився? Думаєш, я не бачив, як ти на неї слину пускав у вікно? Я просто трохи пофантазував.
— Тримай свої фантазії при собі. Це ж треба таке вигадати! Доїдай і забирайся, — сердито просичав Матвій.
— Ну вибач…
Більше вони не зронили ні слова. Матвій ретельно обгризав курячі кістки, складаючи їх на край тарілки.
Напевно, з доброти душевної господар поклав Анатолію саме м’ясо, бо на його тарілці нічого не залишилося.
— Ти що, з кістками з’їв?
— Та вони ж м’які, — знизав плечима Анатолій.
— Чай будеш? — запитав Матвій, звалюючи порожній посуд у раковину.
— Ні, чай у мене й вдома є, — Анатолій підвівся з-за столу.
Закривши за сусідом двері, Матвій зазирнув у кімнату. Наташа сиділа на дивані й весело теревенила по телефону.
Він не став їй заважати й вирішив винести сміття — а раптом на сходах зустріне сусідку?
Проігнорувавши ліфт, Матвій почав спускатися пішки. Біля дверей третього поверху він помітно сповільнив крок.
Раптом замок клацнув, двері відчинилися, і дзвінкий жіночий голос покликав:
— Матвію, завітаєте до мене на хвилинку?
Він слухняно зупинився.
— Сьогодні ж вихідний, сантехніка не докличешся, а в мене кран на кухні почав протікати. Капає й капає. Не подивитеся?
— Та я… — Матвій розгублено поглянув на відро в руці.
— Ви сміття виносите? То на зворотному шляху зазирніть, я двері зачиняти не буду, — грайливо посміхнулася сусідка.
— Я миттю! — Матвій кулею кинувся вниз сходами.
За дві хвилини він уже знову стояв на третьому поверсі. У передпокої привітно горіло світло, а біля порога стояли чоловічі капці, наче чекали саме на нього.
Матвій скинув свої гумові шльопанці й сунув ноги в м’яке взуття. Залишивши порожнє відро, він пройшов на кухню.
І тут перед ним постала дивовижна картина. Сусідка стояла до нього спиною, нахилившись, і насипала з пакета в блюдце котячий корм.
Короткий халатик ледь прикривав її принади. Від цього видовища Матвій забув, як дихати, а на лобі виступили крапельки поту.
Він квапливо відвів погляд і помітив на столі тарілку: на листі салату естетично лежали частинки помідорів і половинки варених яєць. Не їжа, а натюрморт для виставки.
Напевно, він надто голосно зітхнув, бо сусідка різко випросталася і, анітрохи не зніяковівши, посміхнулася.
— Як ви швидко, — вона кокетливо притримала поли халатика на грудях. — Ось, подивіться.
Матвій перевів погляд на змішувач. З нього й справді точилася вода. У роті пересохло, довелося прочистити горло, перш ніж заговорити.
— Прокладку треба міняти. Я зараз принесу, — забувши про сміттєве відро й чужі капці, він вискочив з квартири й помчав наверх.
Наташа все ще розмовляла. Матвій схопив у коморі пластиковий ящик з інструментами й повернувся до сусідки.
Прокладку він замінив швидко, вода більше не капала.
— Дуже вам дякую, ви мене просто врятували, — сусідка обдарувала його своєю найчарівнішою і багатообіцяючою посмішкою.
— Та нема за що, мені не важко. Якщо що — звертайтеся… — скромно опустив він очі.
— Добре. Тоді ходімо у ванну.
— Там теж кран тече? — здивувався Матвій.
— Ні. Руки помиєте, — відповіла вона й пішла вперед, показуючи дорогу.
Вдруге за день Матвій загіпнотизовано дивився на погойдування стегон перед собою, мимоволі порівнюючи двох жінок.
— Ось рідке мило, рушник візьміть цей. Не буду вам заважати, — сказала вона й хотіла вийти, але Матвій уже ступив у ванну кімнату, заповнивши собою весь вузький простір.
Йому б відступити й пропустити жінку, але він закляк, як статуя. Від її близькості паморочилося в голові.
Молода жінка почала протискуватися повз нього й зачепилася. Її груди притиснулися до його грудей.
Серце Матвія спочатку завмерло, а потім з дикою силою гухнуло в грудну клітку — прямо в притиснуте тіло сусідки. На секунду обоє завмерли.
Він встиг розгледіти золотисті цятки на райдужці її очей, відчув аромат її парфумів. Йому навіть здалося, що її серце забилося в тому ж шаленому темпі.
Хто знає, чим би все закінчилося, але Матвій кліпнув, туман в очах розсіявся, і сусідка, ковзнувши спиною по краю ванни, спритно прослизнула до дверей.
Матвій шумно видихнув. Пульс вистукував ламбаду.
Коли він вийшов у коридор, сусідка вже чекала біля дверей, тримаючи його порожнє відро.
— Свою валізку не забудьте, — усміхнулася вона, киваючи на пластиковий контейнер з інструментами біля ніг.
Матвій мовчки вийшов, і за ним одразу ж клацнув замок.
«Що це взагалі було?» — розмірковував він, важко піднімаючись сходами й знову забувши про наявність ліфта.
Наташа все ще висіла на телефоні.
Він відніс відро на кухню, хлюпнув у обличчя холодної води з-під крана, а потім підійшов до вікна й притиснувся лобом до прохолодного скла.
Замість двору перед очима стояти золотисті цятки в очах сусідки та її напіввідкриті повні губи…
«Що це було? — знову запитав себе. — Безперечно, між нами пробігла іскра. Так струмом шарпнуло, що аж у грудях ниє».
Серце все ще підболювало, хоча з ламбади вже перейшло на повільний вальс. Було трохи шкода, що все закінчилося, так і не розпочавшись.
З іншого боку — добре, що минулося. У Наташі нюх, як у шукача, вона б миттю все зрозуміла.
І залишився б він, як Анатолій, біля розбитого корита.
— Ти куди ходив? — запитала Наташа, з’явившись на кухні.
— Сміття виносив, — Матвій відірвався від скла й повернувся до дружини.
— А-а-а, — протягнула вона. — А ящик з інструментами чому в коридорі кинув?
«Чорт, забув сховати».
— Та у сусідки кран потік. Попросила підсобити, полагодити.
— У тітки Маші з першого поверху? — пильно подивилася на нього Наташа.
Матвій уже хотів кивнути, але вчасно згадав, що тітка Маша поїхала на все літо на дачу.
— Ні, у тієї повної, з другого. А хто це тобі дзвонив? — швидко перевів він небезпечну розмову в інше річище.
— Люся. Може, підемо прогуляємося? Чого в хаті сидіти?
Вночі Матвій ніяк не міг заснути. Варто було заплющити очі, як перед ним знову поставало обличчя сусідки.
Від гарячого боку Наташі було нестерпно спекотно. Він скинув ковдру й пішов на кухню.
— О, ти вже встав? Сідай снідати.
Матвій остовпів, побачивши перед собою нову сусідку в тому самому короткому халатику.
— А де Наташа? — розгублено пролопотів він.
— Яка Наташа? Тобі що, сон якийсь наснився?
Матвій на неслухняних ногах сів за стіл. Перед ним стояла тарілка з листям салату та помідорами.
— Їж, любий, — лагідно прокувала сусідка.
— А борщу немає? Ну, або ковбаси хоч трохи? — запитав він, з острахом дивлячись на зелень.
— Ковбаса — це канцероген у чистому вигляді. Їж салат.
Матвій важко зітхнув і почав жувати сухе листя.
Раптом вони опинилися на вулиці. Матвій ловив заздрісні погляди перехожих чоловіків, а поруч із ним дзвінко цокали підбори.
І тут назустріч їм вийшов Анатолій. Він дивився на Матвія, як ситий кіт на сметану, а поруч йшла Наташа — тримала його під руку й ніжно притискалася своїми пишними грудьми.
А підбори стукали все гучніше й гучніше… І це були зовсім не підбори, а його власне серце, яке виривалося з грудей…
Матвій підхопився на ліжку, важко дихаючи. Серце калатало на межі вибуху.
— Що таке? Поганий сон наснився? — запитала Наташа, підвівши голову з подушки.
А Матвій навіть слова вимовити не міг від пережитого жаху.
Наташа лагідно погладила його по плечу, заспокоюючи:
— Це всього лише сон. Я поруч…
Привидиться ж таке! Ні, не потрібна йому ніяка сусідка з третього поверху. Нехай сама жує своє листя салату.
І Наташу він Анатолію ні за що не віддасть. Ще чого! Нехай навіть не мріє, паршивець.
Матвій заплющив очі, відчуваючи, як пульс поступово приходить до норми. Наташа притулилася до нього — м’яка, рідна й тепла.
Засинаючи, він устиг подумати, що наступного разу, як у сусідки потече кран, він відправить туди Анатолія…
