Коли Світлана дізналася, що чекає дитину, на сімейній нараді постало питання: хто ж доглядатиме малюка?
— Я не збираюся йти у декрет, — наполягала Світлана. — Ми живемо в сучасному світі, де це цілком нормально, коли вихованням дитини займається батько.
— Ти хочеш, щоб я сидів удома? — Іван від почутого ледь зі стільця не впав. — Я тобі не нянька! До речі, няня…
— Ніяких няньок у нашої дитини не буде, — далі гнула своє Світлана. — Тільки ти. І я у вихідні.
— Ти мені ще й вихідний вигадала? — усміхнувся чоловік. — А що мені хлопці на роботі скажуть?
— Тебе тільки це хвилює? Не подумав, що дружина вдома скаже?
— Ти жінка, і сидіти з дитиною — твій обов’язок.
Світлана розсердилася, схрестила руки на грудях і пильно подивилася на чоловіка:
— Ти мене ще перед весіллям у рабині собі записав?
— Що за нісенітницю ти верзеш?
— А що? Займайся хатою, сиди з дитиною… У мене кар’єра, я не можу зараз відмовлятися від роботи. На мене чекає підвищення, я мріяла про нього, вчилася, стільки сил вклала!
— А сили в роботу й старанність вкладала тільки ти, так?
Скандал лише розгорався. І Світлана, і Іван були амбітними кар’єристами. На цьому вони й зійшлися, саме це колись і привабило їх одне в одному.
— Тоді я позбудусь дитини! — не вгамовувалася дружина.
— Зачекай, про що ти взагалі кажеш? Значить, так, — чоловік підвівся з-за столу. — Народжувати тобі аж через сім місяців. У кого на той момент заробіток буде меншим, той і піде в декрет.
Іван розраховував на великий проєкт, а після нього — і на підвищення.
Але Світлана його випередила. Її зарплата виявилася більшою — бодай на копійки, але вищою. Дружина тріумфувала:
— Я беру місяць за власний рахунок, поки в лікарні та поки відновлюватимуся. А потім виходжу на роботу, і в декрет ідеш ти.
Івану довелося погодитися.
Опинитися сам на сам із немовлям виявилося пекельно важко. Проте чоловік старався: він звик до будь-якої справи підходити відповідально й працювати на результат.
За місяць батько уже вправно порядкував коло сина: годував, укладав спати, возив на огляди. І навіть навчився готувати.
— Іване Володимировичу, ви нам терміново потрібні!
Іван все ж отримав підвищення, щоправда, після виходу в декрет його знову відсунули на попередню посаду. А за місяць зателефонували й попросили вийти на роботу.
— Замінити вас нікому. Може, ви вже наймете няню?
Телефонувала колега, жінка середнього віку. Вона мала трьох дітей, але з кожним свого часу сиділа няня.
— Не можу, Тетяно Вікторівно, дружина категорично проти сторонніх людей.
— А бабусі? У вас є бабусі?
— Є, але ми це питання навіть не розглядали…
— Отже, час розглянути! Проєкт надзвичайно цікавий, оплата величезна! Потім бодай рік у декреті сидіть — на все вистачить.
Замовник з-за кордону, аванс уже перерахували. Але його умова — щоб об’єктом займалися саме ви.
— А якщо я не зможу?
— Більшу частину роботи братимете додому. В офіс — тільки на наради. Два дні вам на вирішення побутових питань, а в середу чекаємо.
Іван не міг упустити такий шанс. Він вирішив обговорити це з дружиною, яка повернулася з роботи ніяка.
— Світланко, може, все ж варто найняти няню? — запропонував він, коли вона підійшла.
— Ти саме зараз хочеш це обговорювати? Я виснажена, сил немає.
— Так, саме зараз. Мені треба виходити на роботу, там дуже вигідний проєкт.
— У тебе дитина росте, — відмахнулася Світлана. — І взагалі, ми ж домовлялися.
Наступного дня Іван рушив до тещі, яка мешкала всього за два квартали від них. Клавдія Іванівна тепло його зустріла.
— Ой, як добре, що ти приїхав! Я ніяк не зберуся завітати до вас, — посміхнулася теща, хоча обоє знали: Світлана її навіть на поріг не пустить. Стосунки в них були складні.
— А ось і ваш онук, — Іван простягнув їй переноску та пакет із речами. — Я заїду за кілька годин, заберу.
— А сам куди? — здивувалася бабуся.
— Мені треба у справах, по роботі.
— А Свєта знає?
— Ні, і краще їй про це не казати, — підморгнув Іван і швидко пішов, залишивши бабусю радіти спілкуванню з онуком.
Чоловік залагодив справи, затримався в офісі на обговоренні деталей і повернувся по сина вже пізно ввечері.
— Нарешті! Я вже боялася, що Світлана примчить.
— Вона вам дзвонила?
— Ні, просто я перелякалася. Давай так: псувати стосунки з донькою ще більше я не хочу. Привезеш онука наступного разу тільки тоді, коли вона дасть добро.
Іван кивнув і повернувся додому. Світлана вже чекала на нього.
— І де ви були? — запитала вона.
— Трохи прогулялися, — байдуже відповів Іван. — Дитині потрібне свіже повітря.
— А мене попередити? — Світлана бачила машину чоловіка в місті.
— Навіщо тебе відволікати через дрібниці? Ти в нас годувальниця в сім’ї, ми тебе й не турбуємо.
— Ти що, на роботу повернувся?
— Ага, і дитину з собою тягаю, — віджартувався Іван, і розмова згасла.
Він працював удома, намагаючись поєднувати турботу про сина й проєкт. Це було важко, але якийсь час він давав собі раду.
А коли ставало зовсім скрутно, відвозив сина до бабусі.
— Світлана знає? — щоразу зустрічала питанням його теща.
— Знає, — сухо відказував Іван, подаючи переноску, і повертався до справ.
Проєкт було успішно здано, чоловік отримав солідний гонорар, і стало трохи легше. Він знову замислився про повноцінне повернення на службу.
— Світланко, нам треба поговорити.
— Про що? Ми все обговорили, і взагалі, я втомилася.
Дружина стала дратівливою, вони з Іваном майже перестали спілкуватися. У кожного вирувало своє життя.
— Я хочу, щоб у нас була нормальна сім’я.
— А зараз у нас яка?
— Ненормальна. З дитиною має сидіти мати.
— Ми вже це проходили. І ти сам ухвалив таке рішення. Я не винна, що заробляю більше.
— Я передумав. Хочу, щоб дружина була вдома.
— Ні, відчепися від мене, я не маю сил навіть на цю розмову.
— Мені підвищили зарплату… — почав був Іван, але вчасно прикусив язика. Інакше проговорився б про все.
— На скільки? Зарплату зараз усім підвищили, вистачить вже.
Тоді Іван діяв на власний розсуд. Він щодня відвозив сина до тещі, а після роботи забирав. Так чоловік повернувся до повноцінного графіку.
Проте теща так боялася доньки, що врешті відмовилася доглядати малюка. Тоді чоловік знайшов няню й почав залишати дитину в неї.
— Ти що тут робиш? — Світлана випадково перестріла чоловіка в місті. — А де син?
— Працюю. Якби ти мене хоч трохи слухала, то знала б. Але ти ж відмовляєшся говорити. Син під наглядом, не турбуйся.
— Давай зараз поговоримо! — не вгамовувалася дружина.
— Мені зараз ніколи, — відповів Іван і пройшов повз неї.
Увечері Світлана чекала на чоловіка й сина вдома. Вона нервувала, не знаходячи собі місця.
Напередодні вона обговорила проблему з подругами, і ті наговорили їй казна-чого:
— Знайшов собі іншу, яка дбатиме про родину.
— Мабуть, планує піти від тебе, готує ґрунт.
— У мене є знайома, від якої так само пішов чоловік: спочатку сидів у декреті, а потім забрав дитину й накивав п’ятами.
Світлана пішла з роботи значно раніше, поспішала додому. Приготувала вечерю, поглянула на годинник — чоловіка немає, телефон поза зоною. Поїхала до матері.
— Він у тебе?! — з порогу влетіла донька.
— Ні-ні, донечко, за твоєю спиною я з онуком сидіти не буду!
— Ну й… дурепа. Бабусею ще називається! Краще б сиділа, через тебе моя сім’я тепер руйнується!
— Як руйнується? — мати опустилася на стілець. — Я думала, ти проти…
— У мене чоловіка вдома немає! І дитини немає! Він повернувся на роботу й знайшов іншу! — ледь не ридала Світлана. — Ти що, не могла посидіти з онуком?
— Я ж боялася тебе…
Світлана повернулася додому. Івана досі не було, телефон мовчав. Вона проплакала й не зімкнула очей до ранку.
Світанком зателефонувала керівництву, повідомила про звільнення й поїхала до чоловіка на роботу.
— Ти що тут робиш? — здивувався Іван. Дружина мала зовсім інакший вигляд: ні ділового костюма, ні туфель на підборах.
— Мовчи та слухай мене. Все, награлася… Я буду нормальною матір’ю. Син — наш спільний, і ти не маєш права кидати сім’ю та забирати в мене дитину. Я згодна сидіти вдома, вже звільнилася.
Іван розплився в посмішці, а дружина вела далі:
— Я їду додому, а ти привези дитину до обіду. Обід я теж приготую — гарячий, обіцяю.
Іван кивнув. Світлана поїхала додому, а чоловік вирішив не відкривати їй усієї правди.
Він справді провів усю ніч на роботі, а малюк залишався з нянею.
Світлану він не попередив лише тому, що вона останнім часом взагалі їх не помічала. І він думав, що вона й цього разу не зверне уваги…
Зате сім’я тепер у них буде «нормальна», як у всіх.
Хоча поняття норми кожна родина формує по-своєму: хтось орієнтується на загальноприйняті шаблони, а хтось — на комфорт своєї другої половинки.
Утім, Світлана недовго витримала в ролі домогосподарки. Невдовзі вона погодилася на няню й знову вийшла на роботу.
А в суботу онука забирала бабуся, щоб молоді відпочили від усього.
Тепер обоє були щасливі, а це — найголовніше.
