Колишній привів юриста, щоб поділити квартиру, але забув одну деталь…
— Ми будемо ділити все згідно із законом, Зіно.
Сергій по-господарськи відсунув ногою табурет і важко опустився на нього.
Піджак на колишньому чоловікові явно тріщав по швах.
За останні два роки чоловік сильно роздався вшир, обзавівся помітним черевцем, але вперто продовжував носити старі, колись модні речі.
— Виключно в межах правового поля, — промовив худорлявий молодий чоловік у рогових окулярах.
Юрист, якого Сергій представив Гнатом, діловито розклав на кухонному столі стопку роздруківок.
Зінаїда навіть не встигла зняти робочий фартух. Чоловіки просто ввалилися в передпокій суботнього ранку.
Два місяці тому Сергій зібрав свої речі у дві картаті сумки й пішов у невідомість. Точніше, до двадцятип’ятирічної Аріни, яка працювала баристою в кав’ярні на розі.
Йдучи, він кинув Зіні, що втомився від нудного побуту. Сказав, що йому потрібна муза, а не вічно втомлена кухарка.
Зіна тоді мовчки виставила за двері пакет із його зимовими черевиками і змінила серцевину замка.
Дітей у них за п’ятнадцять років так і не народилося. І вона щиро вважала, що на цьому їхня історія закінчилася.
Виявилося, їй тільки здалося.
— Що саме ми зібралися ділити?
Зіна схрестила руки на грудях, не відходячи від раковини, де щойно мила піддони для розсади.
— Спільно нажите майно.
Гнат тонким пальцем поправив окуляри, що сповзали на ніс.
— Ця житлова площа була придбана чотнадцять років тому. Ви перебували у законному шлюбі.
Сергій переможно підняв підборіддя.
— Тобто навпіл, Зіно.
— Навпіл що?
Вона трохи нахилила голову набік, розглядаючи колишнього чоловіка.
— Квартиру, звісно! — Сергій обурився, ніби вона бовкнула якусь неймовірну дурницю. — Я ж не якась тварина, на вулицю тебе не виганяю. Розумію, вік, усе таке…
— Яка шляхетність, просто вражає, — Зіна струсила воду з пальців.
— Можемо продати й гроші поділити, — колишній чоловік загинав пальці, перераховуючи варіанти. — Або ти мені просто виплатиш мою частку.
У тебе ж точно є заощадження, я знаю, ти вічно кожну копійку відкладала і ховала від мене.
Зіна дивилася на людину, з якою прожила півтора десятка років.
Він завжди працював як прийдеться. То шукав себе у фотографії, то намагався торгувати китайськими чохлами для телефонів.
Цю саму двокімнатну квартиру вони купили виключно на гроші від продажу будинку Зіниної бабусі.
— Прямо половину? — вона запитала це так спокійно, що Гнат нервово покрутився на стільці.
— А як ти хотіла? — Сергій смикнув плечем. Йому явно не подобався її спокій. — Я на тебе п’ятнадцять років життя змарнував!
Найкращі роки, між іншим! Поки мої хлопці бізнеси будували, я тут з тобою сидів.
— Замкнений був, бідолаха? — Зіна притулилася стегном до кухонного гарнітура. — На ланцюгу тримала? Годувала силоміць, працювати забороняла?
— Ти мене пиляла доти, доки я не здався!
Сергій видав завчену фразу, явно підслухану у психологів з інтернету.
— Я почувався хлопчиком на побігеньках. Принеси те, подай це. Ти ж мені крила обрізала своїми наказами!
— Згідно із Сімейним кодексом… — Гнат спробував вклинитися в розмову, шарудячи паперами.
— Помовч, Гнате, — перервала його Зіна, не підвищуючи голосу, але юрист одразу ж замовк. — Давай-но, Серьожо, згадаємо твої крила. Ти коли востаннє за комунальні послуги платив?
— Я вкладав у сім’ю в міру можливостей! — чоловік надувся, його обличчя вкрилося червоними плямами. — Я ремонт у ванні робив! Плитку сам клав!
— Ти її криво поклав у дві тисячі десятому році, — вона вказала пальцем у бік коридору. — І три ряди досі не доклеєні.
А продукти хто купував увесь цей час? Хто твої кредити на ті нещасні бізнесові чохли закривав?
Згадка про старі невдачі завжди виводила колишнього чоловіка з себе.
— Це все лірика! — він відмахнувся. — Я з тобою по-доброму домовитися прийшов. А то по судах затаскаю, більше на адвокатів витратишся.
— Та що ти кажеш, — Зіна взяла кухонний рушник і неквапливо витерла долоні. — І скільки Аріна попросила за свою «музу»? На орендованій квартирі натхнення не приходить, так?
— Аріну не чіпай! — Сергій стукнув кулаком по столу, але вийшло якось непереконливо, кволо. — Вона тут ні до чого. Це моє законне право. Ми жили разом, заробляли разом. Отже, ділимо навпіл.
— Навпіл, значить, — Зіна кивнула, ніби підтверджуючи свої думки. — І машина твоя — навпіл? Ту, яку ми три роки тому купували?
— А машина тут до чого? — Сергій насторожився, прикривши долонею якісь папери на столі. — Машина моя.
Вона мені потрібна для роботи. Я на ній таксувати планую. Та там і ділити нічого, старе залізо.
Його машині тільки перевалило за десяток років, тож вона справно їздила і коштувала чимало.
— Тобто квартиру ми продаємо, а машину ти собі залишаєш, — Зіна посміхнулася. — Яка цікава в тебе математика, Серьожо. Прямо авторська методика.
— Я тобі сказав, машина — це мій робочий інструмент! — він підвищив голос, переходячи на свій звичний скандальний тон. — А квартира — спільна!
Зіно, не дури. У мене хороший адвокат. Відсудимо все до копійки. Давай по-тихому домовимося. Ти мені гроші переказуєш, я пишу відмову.
Гнат знову спробував відкрити рота, але Зінаїда просто підняла руку, закликаючи його до мовчання.
— Хлопці, посидьте хвилинку. Чаю не пропоную, не заслужили.
Вона пройшла до спальні. Ніяких сейфів у неї ніколи не було. Зіна відкрила нижню шухляду комода.
Дістала з-під стопки чистої постільної білизни стару коробку з-під печива.
Там зберігалися паспорти на побутову техніку, старі квитанції та важливі документи.
Вона порилася на дні, знайшла потрібний папір із печатками, зачинила коробку й повернулася.
На кухні Сергій захоплено шепотівся зі своїм юристом.
— …вона просто позує, — долинуло до Зіни. — Зараз поплаче, посвариться і погодиться. Їй ці суди точно не потрібні, вона спокій любить.
Зіна поклала свій документ прямо поверх акуратно розкладених роздруківок Гната.
— Ось, ознайомтеся. Освіжіть пам’ять.
Сергій зневажливо скривив губи, навіть не глянувши на аркуш.
Зате Гнат папір узяв. Пробіг очима по перших рядках. Чим далі він вдивлявся в текст, тим вище повзли його брови.
Юрист перечитав ще раз, потім повільно підвів погляд на свого клієнта.
— Що там? — Сергій нетерпляче постукав пальцями по столу. — Якась довідка від тітки з села? Зіна, я тобі людською мовою кажу, липа не пройде.
Гнат поклав документ назад на стіл. Обличчя в нього стало зовсім кислим. Він акуратно зібрав свої роздруківки в стопку.
— Сергію Миколайовичу, — вкрадливо почав юрист, і вся його впевненість кудись випарувалася. — А ви чому мені нічого не сказали про цей договір?
На кухні стало дуже тихо. За вікном надривно каркнув ворон.
— Який ще договір? — Сергій закліпав очима, його обличчя набуло безглуздого виразу.
— Той самий, Серьоженько, — з легкою, майже ласкавою іронією промовила Зіна. — Який ти сам особисто потягнув мене підписувати до нотаріуса п’ятнадцять років тому.
Сергій моргнув ще раз. На його великому обличчі повільно проступало усвідомлення.
П’ятнадцять років тому молодий чоловік свято вірив, що ось-ось стане мільйонером.
Він набрав кредитів на чергову «геніальну» ідею. А коли справа прогоріла і на горизонті замаячили судові виконавці, Сергій запанікував.
Він до неможливості боявся, що у нього заберуть навіть телевізор і комп’ютер.
Саме він тоді знайшов контору, записався на прийом і притягнув Зіну оформляти папери, щоб борги чоловіка ніяк не стосувалися дружини.
Нотаріус тоді оформила їм шлюбний договір із роздільним режимом володіння майном.
— Ця квартира оформлена на мене, — Зінаїда сперлася руками на край столу, дивлячись чоловікові прямо в очі. — Ти сам наполягав.
Ходив тут, трусився, як осиковий лист, благав усе на мене переписати, щоб твої кредитори на житло не зазіхнули. Забув?
— Але це ж… — Сергій вкрився плямами, зливаючись за кольором із візерунком на шпалерах. — Це ж через ті борги було! Щоб речі не винесли! Це просто формальність була!
— Формальність? — вона коротко хмикнула. — За цією формальністю, Серьожо, моє — це моє.
А твоє — це твої борги. Ти сам усе підписав, при здоровому глузді й ясній пам’яті.
Гнат мовчки кивнув, підтверджуючи її слова, і почав застібати сумку.
— Машина, на якій ти зібрався таксувати, оформлена на тебе, — додала Зіна з іронією, насолоджуючись моментом. — Тож радій.
На твою дорогоцінну «ластівку» я не претендую. Балуй свою малу на здоров’я, розважай її досхочу.
Сергій різко підхопився.
— Ти… Ти все спеціально підлаштувала! — голос колишнього чоловіка зірвався на вереск. — Хитре стерво!
Ти все прорахувала з самого початку! Я тобі найкращі роки віддав, гарував тут на тебе! А ти…, ти…
— Ой, не сміши мої помідори, наймите, — вона кивнула на ящики з розсадою біля вікна. — Далі порога тільки не кричи, мені перед сусідами соромно, що я з таким стільки років прожила.
Зіна випрямилася й вказала рукою в бік виходу.
— А тепер, хлопчики, на вихід. Аріна там зачекалася свого заможного чоловіка з половиною квартири.
Гнат не став чекати другого запрошення. Він мовчки боком протиснувся до передпокою. Йому явно не терпілося покинути це місце, поки скандал не набрав обертів.
Сергій стояв посеред кухні. Він переводив шалений погляд з колишньої дружини на нещасливий папірець, що все ще лежав на столі.
Він відкрив рота, щоб сказати щось образливе, принизливе. Але слова застрягли.
Він просто розвернувся і швидко попрямував до виходу, голосно тупаючи черевиками.
Незабаром вхідні двері зачинилися з силою, в передпокої задзвеніли ключі.
Зіна підійшла до столу. Взяла свій старий договір, склала його навпіл.
Не було ні тріумфу, ні бажання святкувати. Тільки глуха, накопичена за роки втома.
Вона подивилася на брудні сліди, залишені Сергієм біля порога. Потім перевела погляд на зелені паростки томатів на підвіконні.
Увечері треба було їхати на дачу, висаджувати першу партію.
Зіна змахнула невидиму порошинку зі столу. На плиті весело засвистів чайник, обіцяючи довгий, спокійний вечір, у якому більше не буде чужих претензій.
