Таїсія міцно вчепилася в поручень автобуса. На поворотах старенький «ПАЗ» смикався, гуркотів залізними бортами, але жінка цього майже не помічала.
На колінах вона дбайливо притримувала об’ємну шкіряну сумку. Там, в окремій папці, лежав важкий стос роздруківок із банку.
Кредитні договори. Графіки платежів. Квитанції. Уся ця паперова макулатура становила таку суму, від якої в Таїсії вночі німіла ліва рука.
Але вона була абсолютно впевнена у своїй правоті. Уся ця фінансова яма — виключно провина невістки.
Таїсія виховувала сина сама. Працювала на двох роботах: удень у реєстратурі поліклініки, вечорами мила підлогу в аптеці на розі. Максим був пізньою дитиною, вистражданою, і після відходу чоловіка став для неї єдиним світлом у віконці.
Вона рвала жили, аби хлопчик нічого не потребував. Щоб одягався не гірше за інших, щоб телефон був сучасним, щоб на випускному стояв у костюмі — як з голки.
Він і виріс золотим. Ласкавий, ввічливий, ніколи не скаже матері грубого слова.
А потім у його житті з’явилася Яна.
Дівчина з благополучної родини, де й мати, й батько, й дача з альтанкою. Таїсія відразу зрозуміла: ця фіфа звикла жити на всьому готовому.
Яна завжди мала претензії. То їй ремонт у двокімнатці подавай, бо шпалери, бачте, застаріли. То нові чоботи, хоча й у старих ще ходити й ходити. То на море їй закортіло, бо втомилася у своєму офісі папірці перекладати.
Бідний Максим вибивався з сил, аби догодити цій принцесі. Працював майже цілодобово, брав підробітки. Але грошей такій ненаситній дружині все одно бракувало.
Максим, як чесний і люблячий чоловік, тягнув сім’ю на собі, намагався відповідати забаганкам дружини. А коли фінанси безслідно зникали, пішов за мікропозиками.
Не від хорошого життя пішов, а щоб Яна перед подругами не соромилася!
Таїсія про це дізналася лише тоді, коли колектори почали засипати її домашній телефон дзвінками. Максим тоді прийшов до матері білий як крейда. Дивився в підлогу, ледь не плакав.
Довелося рятувати рідну дитину. Таїсія пішла в банк, заклала дачу, взяла величезний кредит під шалені відсотки, щоб одним махом закрити всі борги сина.
І що в результаті? Як відплатила ця стерва?
Яна вигнала хлопця з дому два місяці тому. Просто виставила за двері з однією сумкою.
Максим тепер тиняється по друзях, слухавку бере через раз — соромно йому, бідоласі. А мадам сидить у теплій квартирі й лиха не знає.
Автобус смикнувся востаннє й зупинився. Таїсія вийшла на потрібній зупинці й рішуче попрямувала до знайомого будинку.
Сьогодні вихідний. Невістка точно вдома. Час поставити нахабу на місце. Досить грати в благородство.
Двері відчинилися не відразу. Таїсія встигла подзвонити тричі, довго й наполегливо, перш ніж у замку повернувся ключ.
Яна стояла на порозі в простій домашній кофті й потертих спортивних штанях. Волосся недбало зібране в пучок на потилиці. Під очима залягли темні тіні, ніби вона не спала тиждень.
— Доброго дня, Таїсіє Олександрівно.
Яна не зрушила з місця. Лише схрестила руки на грудях, перекриваючи прохід.
— Не доброго!
Таїсія не стала церемонитися. Вона рішуче відсунула невістку плечем, зайшла до передпокою й скинула туфлі. Пройшла просто на кухню, по-господарськи озираючись.
На плиті стояла самотня пательня. У раковині тулилася одна брудна чашка. Жодних смаколиків, жодних ознак бурхливого чи веселого життя.
— Ви навіщо прийшли?
Яна зупинилася у дверях кухні, спираючись плечем об одвірок. Її голос звучав глухо й байдуже.
Таїсія розстебнула блискавку на сумці. Дістала товстий файл і з розмаху кинула стос роздруківок на обідній стіл. Папери віялом розлетілися по барвистій клейонці.
— Забирай.
Таїсія поправила берет на чолі й уперла руки в боки.
— І своїй матері передай, нехай скидається. Не можна ж вам за чужий рахунок розкошувати. Пожили в розкоші, час і честь знати.
Невістка повільно підійшла до столу. Вона окинула поглядом верхній аркуш, де жирним шрифтом був надрукований графік платежів на найближчі п’ять років.
— Ці кредити оформлені на вас.
— А брав їх мій Максим на твої забаганки!
Свекруха обурено підняла підборіддя. У грудях вирувала праведна лють.
— То тобі італійські чоботи подавай, то море їй подай на тарілочці. Вирішила вичавити соки з чоловіка?
Ви Максиму життя зіпсували, тож борги погашатимете разом зі своїми матусею і татусем!
Яна зібрала роздруківки в рівну стопку. Її обличчя залишалося абсолютно непроникним, лише м’язи на вилицях здригнулися.
— Нічого не розумію. Чоботи я купувала на свою премію, — сухо кинула Яна. — На зимовому розпродажі.
— Та що ти кажеш!
Таїсія аж притупнула ногою.
— Не дури мені голову! Я ж знаю, скільки коштував твій ремонт на кухні. Максим усі вихідні там гнувся, плитку вам укладав.
А матеріали хто купував? На які все це гроші? Не зводь наклеп на мого сина. Він заради сім’ї старався.
— Ремонт оплачували мої батьки, Таїсіє Олександрівно, — не підвищуючи голосу, відповіла невістка.
Вона переклала папери на край столу, подалі від себе.
— Максим обіцяв їм усе повернути. Досі повертає. А море ми бачили п’ять років тому, коли їздили у весільну подорож. І те путівки нам туди подарували.
Таїсія задихнулася від обурення. Яка нахабна, безсоромна брехня! Максим ніколи б так не вчинив. Він їй сам казав, що Яна вимагає нові штори, нову техніку, походи в ресторани.
Таїсія спеціально переслала фотографії всіх квитанцій із банку свасі, матері Яни у месенджер. Нехай родичі знають, скільки коштує утримання цієї королеви.
— Я мамі заблокувала телефон від чужих номерів.
Яна ніби прочитала її думки.
— Вона ваших фотографій не отримала. І не отримає. У неї тиск, їй ваші істерики ні до чого.
— Яка ж вона хитра!
Таїсія важко сперлася руками на спинку звичайного кухонного стільця.
— Думаєш, сховалася? Я до вас усіх доберуся. Мій син через тебе залишився без копійки, пішов з торбами! Випатрала чоловіка й за двері виставила!
Яна раптом дивно смикнула плечем. Вона підійшла до раковини, споліснула пальці під струменем води, струсила краплі. Повільно обернулася.
У її втомлених очах не було ані злості, ані страху. Лише глухе, важке презирство.
— Ваш син ніде не працює з березня.
Слова впали важко, наче каміння.
— Як це не працює? — Таїсія кліпнула очима. — Він же влаштувався експедитором…
— Його звідти вигнали через два тижні.
Яна зробила крок ближче до столу.
— У боргах вашого «бідного хлопчика» винні лише його ставки на спорт. Максим програвав усе до копійки. Усю мою зарплату, усі свої випадкові заробітки.
Він брав позики, щоб відігратися. А вам розказував про мої чоботи й ремонти, щоб ви його шкодували та грошей підкидали.
— Брешеш!
Таїсія відсахнулася. Перед очима на секунду затуманилося.
— Мій син не ігроман! Він серйозна людина! Це ти його довела, ось він і…
— Ваша серйозна людина винесла з дому мій робочий ноутбук перед тим, як я його вигнала, — голос Яни став металевим.
Вона не кричала, але кожне слово лунало як удар.
— Здав його в ломбард за безцінь. А коли я спробувала його забрати, він мене відштовхнув так, що я спиною вдарилася об одвірок. Синець два тижні сходив. Хочете, покажу довідку з травмпункту?
Повітря на кухні немов стало важким. Таїсія дивилася на невістку й не могла вдихнути.
Цього не могло бути. Максим — її маленький, ласкавий Максим. Він не міг нікого скривдити. Він не міг красти речі з дому.
Це все наклеп. Ця погань просто хоче очорнити його, щоб не платити за рахунками.
Звісно. Усе логічно. Найкращий захист — це напад.
— Я на вас заяву напишу! — заявила свекруха, але її голос зрадницьки затремтів. — За наклеп! І борги змушу вас розділити навпіл!
— Пишіть.
Яна взяла стос роздруківок зі столу й простягнула свекрусі.
— І борги діліть, як вам забажається. Тільки коли підете до суду, не забудьте згадати, що Максим брав мікропозики, надаючи фальшиві довідки про доходи. Там з усім швидко розберуться.
Таїсія не взяла паперів. Вона різко розвернулася, ледь не зачепивши плечем одвірок, і вискочила у передпокій. Гарячково взула туфлі, навіть не розправляючи задників, схопила сумку й вилетіла на сходовий майданчик.
Нічого. Ця дівка нічого не доведе. Сім’я — це не лише тоді, коли все добре. Мати завжди захистить свою дитину.
Нехай Яна попобігає, попострибає. Вона ще пошкодує, що так вчинила з Максимом…
…До перших заморозків на вулиці лежав тонкий, колючий сніг. Таїсія стояла в черзі до термінала у відділенні банку. У руках вона стискала пошарпаний гаманець.
Максим так і не з’явився. Кілька разів дзвонив із чужих номерів, просив переказати трохи грошей на їжу, обіцяв, що скоро влаштується на роботу й усе поверне. А потім знову зникав.
Яна змінила номер, видалила сторінки в соціальних мережах і більше на горизонті не з’являлася. Казали, що вона переїхала ближче до роботи.
Таїсія засунула купюри в приймач термінала. Автомат невдоволено загудів, проковтуючи половину її скромної зарплати. Вона важко зітхнула, забираючи чек.
Вдома на неї чекали порожні макарони й чай без цукру. Затягнувши тугіше пояс старенького пальто, Таїсія вийшла на морозну вулицю.
Максима було шкода до сліз. Хлопчик зовсім заплутався. Зв’язався на свою голову з цією змією.
Ось так буває: живе чоловік, старається заради сім’ї, а жінка з нього всі соки вип’є, на вулицю викине, та ще й винним зробить.
Нічого. Таїсія впорається. Вона сильна, вона звикла. Головне, щоб синочок якнайшвидше став на ноги. Йому стане краще, коли зрозуміє, від якої мегери здихався.
