— Мамо, ти зовсім з глузду з’їхала?!
Гнат влетів до передпокою. Кинув ключі на тумбу так, що ті з гуркотом відлетіли до стіни й впали на килимок біля дверей.
Ніна сиділа за кухонним столом. Вона акуратно розкладала вечірню порцію таблеток по комірках пластикового органайзера. Білі — для тиску. Рожеві — для серця.
— Роззуйся, — рівно промовила вона.
— Яке роззуйся!
Гнат штовхнув килимок біля входу, але кросівки все-таки зняв. Йому сорок два, а поводиться як підліток. Той самий, якого застукали за палінням за гаражами.
Гнат завжди так робив. Найкращий захист — це гучний напад.
Спочатку накричати, звинуватити всіх навколо у своїх бідах. А потім чекати, поки мати сама почне його заспокоювати.
Раніше цей сценарій працював безвідмовно.
— Мені щойно дзвонив Вадим!
Гнат пройшов на кухню. Нахилився над столом, важко дихаючи.
— Який ще Вадим?
Ніна переклала останню білу таблетку в осередок з написом «Четвер».
— Покупець нашої дачі!
Син змахнув руками.
— Він сказав, що приїжджав сьогодні ділянку дивитися, а ти його з поліцією прогнала! Ти навіщо туди поїхала?! Тобі ж лежати треба!
— Тому що це моя дача.
Вона не поспішаючи зачинила кришку органайзера.
— І я її нікому не продавала.
Два місяці тому швидка відвезла Ніну прямо з грядок. Інфаркт. Три тижні в реанімації, потім довга реабілітація в кардіологічному санаторії.
Гнат приїжджав до лікарні рівно двічі. Привозив апельсини, які їй не можна було їсти через цукор, і швидко тікав. Посилався на шалену зайнятість і важливі переговори.
А позавчора вона повернулася до своєї квартири. Розбирала речі, коли зателефонувала Галина, сусідка по садовому товариству.
Запитала, чому якісь чужі кремезні чоловіки ходять по ділянці Ніни з рулеткою. Чомусь планують зносити стару яблуню біля паркану.
Ніна одразу ж викликала таксі.
На ділянці вона застала неприємного огрядного чоловіка. Той діловито командував робітниками.
Виявилося, Гнат взяв у нього величезний завдаток. Сказав, що мати вже на шляху на той світ. Дача все одно дістанеться йому.
Пообіцяв оформити всі папери, як тільки вступить у спадок або отримає від матері дарчу.
А поки, мовляв, заїжджайте, обживайтеся. Гроші тільки дайте зараз.
Ніна просто викликала патруль. Вадим лаявся, розмахував якоюсь розпискою від Гната. Але проти живої й вельми бадьорої власниці нічого вдіяти не зміг.
— Ти взагалі розумієш, що ти накоїла?
Гнат нервово перебирав у руках дорогий смартфон. Куплений явно не за коштами.
— Вадим вимагає повернути йому завдаток! У подвійному розмірі, мамо!
— Ну так поверни.
Ніна відсунула від себе коробочку з таблетками.
— Це ж ти їх брав.
— У мене їх немає!
Син зірвався на високу ноту. Забув про свій образ успішного бізнесмена.
— Я кредити закрив! За машину борг віддав, інакше б колектори її забрали. У мене кредитні картки були спустошені до нуля. Я думав, ти…
Він запнувся, відводячи погляд до вікна.
— Ну, ти ж сама казала, що тобі важко на грядках возитися!
Ніна повільно підняла голову. Подивилася прямо на сина.
— Я ще жива, Гнате.
— Та лікарі ж казали, що ти не виберешся!
Син випалив це різко. Навіть не зрозумів, наскільки страшно прозвучали його слова.
Він щиро вірив у свою правоту. У його уявленні про світ мати вже була списана з рахунків.
А нерухомість, що простоювала, просто мусила вирішити його накопичені проблеми.
— Я як краще хотів!
Гнат продовжував тиснути інтонацією.
— Взяв гроші, закрив дірки в бюджеті. Думав, ти випишешся з лікарні, а я тебе до себе заберу.
У місто, у комфорт. Будеш з онуками сидіти, відпочивати на всьому готовому.
— До себе?
Ніна криво посміхнулася.
— У орендовану квартиру? Звідки господиня третій місяць погрожує тебе вигнати за несплату? Або до твоєї нової коханки, яка навіть тарілку за собою помити не в змозі?
— При чому тут Даша?!
Гнат почервонів. Якщо виправдання не працює, треба переводити стрілки. Вічна чоловіча тактика.
— Вона хоча б мене підтримує! На відміну від тебе! Ти егоїстка, мамо!
Він уперся руками в боки.
— У рідного сина життя руйнується, а ти за свої сотки готова повіситися. Та кому потрібен цей старий сарай?
Кому потрібні ці зарості помідорів? Я ж тобі ці гроші віддам! Пізніше. Коли знайду нормальну роботу й стану на ноги.
— Не віддав би.
Ніна підвелася. Підійшла до раковини й сполоснула склянку під тонким струменем води.
— Ти за сорок два роки ні копійки не заробив важкою працею. Ти тільки брав.
— Почалося.
Гнат махнув рукою з удаваним роздратуванням.
— Знову та сама пісня. Зараз про школу згадаєш? Або про інститут, який я кинув?
— Навіщо так далеко ходити?
Вона витерла долоні об кухонний рушник.
— Спочатку ми з батьком тобі на перший внесок збирали. Ти обіцяв сам іпотеку платити.
У підсумку батько по дві зміни на заводі гарував, щоб банк твою квартиру не забрав.
— У мене тоді тимчасові труднощі були! Скорочення!
— Потім ти бізнес відкривав. З продажу якикихсь китайських фільтрів.
— У бізнесі всі ризикують!
Син підвищив голос, перекриваючи її спокійний тон.
— Це економіка, ти в цьому нічого не розумієш! Ми з хлопцями майже вийшли на окупність!
— Майже, — погодилася Ніна. — Тільки прогоріли через місяць. А я твої борги постачальникам виплачувала. З похоронних грошей, між іншим.
— Та віддав би я все! Якби ви не лізли зі своєю гіперопікою!
— Потім ти від Зої пішов.
Ніна незворушно перелічувала факти. Її голос звучав сухо, без надриву.
— Залишив їй борги за комунальні послуги. А я онукам речі до школи купувала. Бо в татка раптово сталася творча криза. Він себе шукав.
— З Зойкою ми просто не зійшлися характерами!
Гнат знизав плечима.
— Вона сама винна. Дратувала мене з ранку до вечора. Жодної поваги до чоловіка. Тільки дай, дай, дай! Нормальний чоловік у таких умовах жити не буде!
— А тепер ти вирішив мене поховати заради виплати за автокредит.
Вона повернулася до столу. Присіла на звичайний табурет.
— Мамо, ну справді. Посварилися й досить.
Гнат різко змінив тон на благальний. Він зрозумів, що криком матір сьогодні не проб’є.
Раніше вона починала одразу пити валеріану. Вибачалася, що довела сина. А зараз сидить прямо, дивиться, не моргаючи.
Він примирливо сперся долонями на край столу.
— Цей Вадим — серйозний мужик. Він мені сьогодні телефон обірвав. Вимагає гроші назад до п’ятниці. Інакше приїде розбиратися. Мамо, у мене немає такої суми! Мені ніде її взяти!
— Співчуваю.
— У сенсі співчуваєш?!
Гнат відступив, натрапивши спиною на дверний косяк.
— Мамо, ти що, не розумієш? Мене на лічильник поставлять! Це не жарти!
— Розумію.
Ніна розгладила невидиму складку на ситцевій скатертині.
— Це наслідки. Дорослі люди зазвичай з ними стикаються. Коли беруть чужі гроші за чуже майно.
— Та яке чуже! Це ж наша дача! Сімейна!
— Моя.
— Я твій єдиний спадкоємець!
— Ось коли мене не стане, тоді й розпоряджайся.
Ніна перебила його слова коротким жестом.
— А поки що я тут господиня. І я планую жити довго. На зло твоїй економіці.
Гнат метушився по кухні. Він то хапався за голову, то знову ліз у телефон. Немов сподівався, що страшні повідомлення від покупця розсмокчуться самі собою.
Або що мати просто капризує, завищує ціну, як зазвичай роблять ображені жінки.
— Мамо, будь ласка!
Він знову зробив крок до неї, мало не благально складаючи руки на грудях.
— Давай просто переоформимо документи! Нормально, за законом. Ти підпишеш дарчу на Вадима. Я йому подзвоню, скажу, що ми домовилися.
Угода відбудеться, він від мене відчепиться! Я тобі клянуся, я потім усе поверну! З першої ж великої угоди! У мене зараз проект намічається…
— Ні.
— Чому?! Тобі не шкода мене?! Я ж твоя дитина! Тобі ці грядки дорожчі за рідного сина?!
— Через те, що ти позбавив мене землі, поки я лежала в трубках, я кажу ні.
Її голос нарешті затремтів, але одразу ж зміцнів.
— Поки я не могла дихати, ти приводив покупців. Через те, що ти вирішив, ніби я вже порожній звук. Ніхто. Перешкода.
— Я так не думав!
— Ця дача — моє єдине місце, де я відчуваю себе живою. Я туди післязавтра розсаду повезу. Мені сусідка теплицю провітрила.
— Яка розсада!
Вигукнув Гнат, втрачаючи останні залишки самовладання.
— У мене на кону життя! А ти з тими своїми помідорами бігаєш! Ти завжди цей клаптик землі любила більше за мене! Батькові лисину проїла з тим парканом, а тепер мені кров п’єш!
— Я своє життя за тебе поклала, Гнате.
Ніна навіть не ворухнулася від його крику.
— Завжди прикривала. Завжди виправдовувала перед сусідами, перед ріднею.
Хлопчик шукає себе. Хлопчику не пощастило з начальником. Хлопчика обдурили погані партнери.
А хлопчик просто чекав. Чекав, коли мати відійде, щоб забрати її дачу і купити собі нову іномарку.
— Я не чекав!
Вигукнув він, але очі зрадницьки бігали по сторонах.
— Я просто скористався ситуацією! Це ж було логічно! Навіщо землі простоювати?!
— Логічно.
Вона погодилася напрочуд легко.
— Ось і вирішуй тепер цю логічну ситуацію сам. Як дорослий чоловік. Без мами.
Вона взяла свою таблетницю. Підвелася й пішла в бік спальні.
— А тепер іди. Мені хвилюватися не можна. Лікар суворо заборонив.
— Мамо, зачекай!
Гнат пішов слідом.
— Мамо, мене ж розірвуть за ці гроші! Давай домовимося! Мамо! Відчини!
Відповіді не було. Двері спальні зачинилися без звуку. Тихо й щільно. Замикався внутрішній замок.
За кілька секунд за стіною монотонно забурмотів телевізор, залишений увімкненим на якомусь серіалі.
Гнат постояв у передпокої ще кілька хвилин. Він все чекав, що двері прочиняться. Що мати вийде з червоними очима і скаже, що вони щось придумають. Так було завжди. Усе його життя.
Зрозумівши, що засув ніхто не відсуне, він злісно штовхнув килимок. Прокляв життя крізь зуби й почав поспішно взуватися.
Екран телефону в його руці знову засвітився тривожним світлом вхідного дзвінка…
Через тиждень у дворі будинку Гната вже не було його блискучої нової машини.
Він не з’являвся в мережі, не відповідав на дзвінки друзів і, за чутками від колишньої дружини, поспішно переїжджав на якусь околицю, кинувши свою обурену Дашу.
А Ніна у цей час стояла в господарському магазині. Вона неспішно й вдумливо вибирала насіння чорнобривців.
До літа потрібно було привести клумби до ладу, бо земля не терпить, коли її кидають.
