— Ти щаслива, Маша? – раптом запитав Олексій.
А вона ніколи не замислювалася над цим, не знала, що й відповісти…
…Маша вправно, як справжній шеф-кухар, тонко нарізала капусту. На плиті в каструлі вже кипів бульйон, а на сковорідці тушкувалася овочева заправка.
— Машо, я все купив. – На кухню зайшов Павло і почав викладати на стіл продукти з пакета.
— Чую. – Маша відкрила каструлю і кинула в неї капусту. – Хіба я просила купити пінне? – не обертаючись, запитала вона.
— Як ти дізналася? Та годі тобі, сьогодні вихідний, маю право. – Павло різким рухом відкрив кришку на залізній банці й почав пити.
Маша почула його жадібні ковтки. Потім Павло задоволено плямкнув і тильною стороною долоні витер рот.
— Ніколи не вгадаєш, кого я зустрів. Льошку! Якби він не окликнув мене, я б пройшов повз, нізащо б його не впізнав. Такий став… А машина в нього яка!
Маша так і застигла з ложкою в руці.
— Це якого Льошку ти зустрів? – тихо уточнила вона, не обертаючись до чоловіка.
Скільки разів вона згадувала його, думала, яке б у неї було життя, якби вона свого часу обрала Льошку, особливо після сварок із чоловіком. І ось, нарешті, він приїхав.
— Один чи з дружиною? — запитала Маша, намагаючись надати голосу байдужості.
Вона накрила кришкою каструлю й повернулася до Павла.
— Сказав, що з дружиною. У нього батько в лікарні лежить, щось із серцем. Ось і приїхав. Я його в гості запросив. Нічого?
Обіцяв днями зайти, якщо, звичайно, з батьком усе буде гаразд. Машо, ну ти скоро вже? Дуже хочеться їсти.
Чоловік пішов з банкою до кімнати, і незабаром до Маші долинув звук телевізора, що працював. Як завжди, Павло увімкнув на повну гучність.
Але сьогодні вона не звернула на це уваги, так була зайнята своїми думками…
У школі вони з Павлом навчалися в одному класі. Він займався боротьбою, був фізично розвиненим і симпатичним.
Як усі спортсмени, до навчання ставився прохолодно. Усі суперечки з хлопцями вирішував кулаками. Синяки та садна не сходили з його обличчя, а кісточки пальців були вічно збиті.
У випускному класі до сусіднього будинку переїхав Олексій із батьками. Він не став змінювати школу, доучувався у своїй старій.
Він був високим і худим, носив окуляри і виглядав типовим ботаніком.
На правах старожила Павло вирішив показати йому, хто є хто. Але втрутилася Маша і взяла Олексія під свій захист.
Відтоді вони всюди ходили втрьох: у кіно, на ковзанку, просто гуляли містом.
Олексій багато читав, багато всього знав. Слухати його було цікаво. Маші подобалися обидва хлопці, кожен по-своєму.
— Машо, навіщо тобі цей ботан? Носа переламаєш. Станеться що, захистити тебе не зможе, – ревно говорив Пашка, проводжаючи Машу додому.
— Він розумний, а ти тільки битися вмієш. Якби не я, давно б на другий рік залишився.
Маша підтягувала Пашку з навчання, давала списувати домашні завдання.
Одного разу Олексій сказав, що хоче вступити до Київського технічного університету, хоче займатися біомедичною наукою.
— А мені машини подобаються, – сказав Пашка. – Якщо в політех не вступлю, буду працювати механіком. Або тренером стану.
— Без жодних «якщо», зрозумів? Ти повинен вступити, інакше доведеться йти в армію, – повчально поправила його Маша.
— А ти про що мрієш? – запитав Олексій у дівчини.
— Вона мріє стати вчителькою, хіба не зрозумів? Любить навчати та повчати всіх, – відповів за Машу Павло.
— Це дуже потрібна професія. У моїй школі дуже сильні вчителі… – одразу підхопив тему Олексій, а Павло демонстративно закотив очі.
Маша розуміла, що рано чи пізно доведеться зробити вибір, а то Пашка з ревнощів зробить його за неї, розправившись кулаками з Олексієм.
У них вдома якось впав карниз, варто було тільки сказати про це Пашці, як він одразу прийшов і повісив його, поки батьків не було вдома.
Відтоді, якщо в будинку щось ламалося і потрібно було терміново полагодити, мати зверталася до Павла.
— Ось за кого треба виходити заміж. Руки в хлопця з того місця ростуть. Мужик! — хвалила його мати. — Твій батько розумний, економіст, але навіть цвяха не може забити, не поранившись.
Маша все ніяк не могла визначитися. Перед від’їздом до Київа Олексій зізнався в коханні, запитав, чи буде Маша його чекати.
Вона відповіла ухильно, що в столиці багато красивих дівчат, він швидко забуде її.
Дівчина вступила до педагогічного інституту. Вона все ж чекала на Олексія, хоча, як і раніше, ходила в кіно з Пашкою і запрошувала його додому, щоб він щось полагодив.
Пашка теж вступив на заочну форму навчання до політехнічного інституту, щоб уникнути армії, та й Машу боявся залишити без нагляду.
Його прийняли виключно за спортивні досягнення. Працював він в автомайстерні.
На зимові канікули приїхав Олексій, модно одягнений, якийсь чужий. Розповідав про велике місто, про університет.
Павло хмурився і страшенно ревнував, намагаючись не залишати Машу наодинці з ним.
А Маша знову не могла зрозуміти, до кого з них лежить її серце.
Через рік Пашка кинув навчання і пішов в армію, заявивши, що ремонтувати машини можна і без вищої освіти, а навчання його реально дістало.
Тепер обидва шанувальники Маші були далеко.
Коли Пашка повернувся зі служби, то відразу зробив Маші пропозицію. Вона пообіцяла подумати, а сама чекала на канікули Олексія.
Але він чомусь не приїхав.
— А я ж казала, що він тобі не пара. Дурепою будеш, якщо пропустиш Пашку. Ось побачиш, якась швидко його до себе забере, будеш потім кусати лікті. Краще синиця в руках, ніж журавель у небі, – капала на мозок мама.
І Маша вийшла заміж за Павла. Майже відразу опинилась при надії, народила доньку. Довелося брати академічну відпустку.
Коли настав час віддавати доньку в садок, виявилося, що групи переповнені дітьми, місць у садках немає.
Маші запропонували влаштуватися вихователькою, з огляду на її незакінчену вищу освіту, тоді й доньку візьмуть. І Маша погодилася.
Вона доучувалася заочно. Павло просив народити йому сина, але у Маші більше не виходило виносити дитину, скільки не намагалася.
Згодом, коли завідувачка садочка пішла на пенсію, Маша зайняла її місце. Дочка виросла, через рік закінчить школу і вступатиме до медичного.
Після пологів Маша поправилася, через лікування для виношування дитини схуднути ніяк не виходило.
— Припини перейматися. Що за жінка без живота? Зате груди в тебе як треба. Ти мені така навіть більше подобаєшся, – заспокоював її Павло.
І Маша перестала перейматися через зайву вагу. Вона любила готувати, а Пашка любив добре поїсти. Він не пив, а от пінне любив.
До сорока років він значно набрав ваги, обзавівся животиком. Спорт він давно закинув.
Думки про Олексія не відпускали Машу. Дуже хотілося на нього подивитися, на його дружину.
Маші чомусь здавалося, що вона неодмінно виявиться худорлявою, з накачаними качиними губами.
Вона налила в тарілку готовий борщ і покликала Павла. Він їв з апетитом, з шумом втягуючи в себе наваристий борщ і стогнучи від задоволення.
Та сьогодні це дратувало Машу більше, ніж зазвичай.
— Ти можеш їсти нормально? У мене в садку діти й то культурніше поводяться за столом, — з роздратуванням кинула вона.
— Та це ж так смачно. Може, мені теж не подобається, що ти вдома ходиш у брудному халаті, — ображено вимовив чоловік.
— Де ти бруд побачив? — обурилася Маша.
— Та он, на животі пляма.
І Маші стало соромно. Прийде в гості Олексій, а вона в халаті й із жирною плямою.
Наступного дня вона збігала до перукарні й постриглася, поки діти спали в тиху годину. Халат замінила на сукню, на кухні одягала фартух із рюшами.
— Ти чого так вбралася? – запитав Павло, прийшовши з роботи.
— Вчора мене присоромив, ось і переодяглася, – кокетливо сказала Маша.
— Мені подобається. Ти така апетитна, як торт з кремовими трояндочками. Так і хочеться з’їсти.
Про зачіску Павло нічого не сказав, не помітив.
А ввечері якраз прийшли Олексій з дружиною. Маша подумки похвалила себе, що вчасно зробила зачіску.
Олексій змінився, виглядав добре, змужнів, розширився в плечах, окуляри замінив на лінзи.
Спочатку здалося, що його дружина набагато молодша за нього. Струнка, але не худа, і губи в неї були нормальні.
Але коли Настя зголосилася допомогти накрити стіл, тут Маша й розгледіла, що вони однолітки, просто вмілий макіяж приховує зморшки й робить її молодшою.
— Як у тебе все чудово виходить. А мені зовсім не подобається стояти біля плити, — поскаржилася Настя.
— А діти у вас є? — запитала Маша.
— Є. Двоє. Старший у сьомому класі вчиться, а молодша цього року до школи піде.
— Пізно народила?
— Так, спочатку кар’єрою займалася…
«А вона нічого, приємна, не зарозуміла. Ми могли б стати подругами», — подумала Маша.
Олексій приніс пляшку дорогого напою. А за столом Маша ловила на собі його пильні погляди.
— Ти в мене така гарна. Бачив, як Льошка на тебе поглядав, а ти соромилася, просто як дівчинка.
Слухай мене. Я тебе, звичайно, кохаю, але тобі не зійде з рук, якщо я щось помічу, — раптом сказав Павло, коли гості пішли.
— Невже ревнуєш? Ти випив зайвого, ось і несеш всяку нісенітницю. — Маша постаралася обернути все на жарт.
Вночі вона довго не могла заснути, згадуючи Олексія і думаючи, яке б у неї було життя, якби вона все-таки вийшла за нього.
Жила б у столиці, працювала б у школі, може, навіть директором стала. Була б у них дорога машина, ходили б вони в театр і на балет…
Наступного дня Маша дорогою додому зайшла в магазин, набрала продуктів цілий пакет, який тягнув руку.
І раптом у дворі зустріла Олексія, він приїхав від батька з лікарні.
— Привіт, Маша. Як добре, що я зустрів тебе. Вчора не наважився сказати, що ти стала ще красивішою.
Він проводжав її до під’їзду. Відверті погляди Олексія бентежили Машу, змушували серце частіше битися.
— Ти щаслива, Маша? – раптом запитав він.
А вона ніколи не замислювалася над цим, не знала, що й відповісти.
— Як батько? – запитала, намагаючись приховати своє збентеження.
— Уже краще, криза минула. Ми днями вже поїдемо до Києва.
— Ви обов’язково завітайте до нас із Настею перед від’їздом. Я вам на дорогу пиріг спечу…
Маша зайшла в квартиру, поставила важкий пакет на підлогу біля дверей, а сама без сил опустилася на пуф.
Вона згадала всю їхню розмову, інтонації Олексія, його погляди.
Навіщо він запитав про щастя? У нього хороша дружина, діти. Невже він не щасливий?
Маша вперше замислилася, а чи щаслива вона сама. Павло не п’є, пінне не береться до уваги. Не гуляє, добре заробляє, є квартира, машина, розумна донька.
Пашка й по дому допомагає, коли є час, усе полагодить, до магазину збігає, тільки попроси…
У замку повернувся ключ, і Павло відчинив двері.
— Ти чого тут сидиш?
— Втомилася.
Павло помітив біля дверей пакет з продуктами.
— Машо, скільки разів просив не тягати картоплю. Не могла мене дочекатися?
— Та годі тобі, донесла ж.
— Наступного разу попроси мене. – Павло роздягнувся, підхопив пакет і поніс на кухню.
І стало так приємно, що чоловік піклується про неї. А Олексій, проводжаючи її до під’їзду, навіть не здогадався допомогти.
— Вибач, я забула купити світлого. – Маша увійшла на кухню слідом за чоловіком.
— І не треба. Я подумав, що пора з ним закінчувати. Живіт скоро на ніс полізе, як у жінок на 9 місяці.
І ти мене розлюбиш. – Павло раптом притягнув її до себе і поцілував. – Що у нас на вечерю буде?
— Так, картоплю зараз посмажу із салом, – посміхнулася Маша.
— Ти у мене красуня, а я так рідко тобі про це кажу.
Маша ледь не розплакалася від таких слів. Вона подивилася на Павла, ніби побачила його вперше.
Погладшав, від нього вічно пахне машинним мастилом, а руки не відмиваються. Волосся порідшало на маківці.
Але який же він рідний, турботливий.
Вночі вона знову не могла заснути, знову розмірковувала над поставленим питанням про щастя.
«Олексій, звичайно, розумний, але дивний. Чомусь запитав, чи я щаслива. Хіба не видно?
Дружина у нього ось яка красива, а він мені компліменти робить. Цвях, напевно, сам забити не може, за гроші майстра наймає.
І що б я з ним робила? Про що б ми з ним говорили?
Ні, все ж правильно я зробила, що вибрала Пашку. Він рідний, зрозумілий, надійний. Ми підходимо одне одному.
А в Києві я б задихнулася від пилу, намагалася б відповідати Олексію, виснажувала б себе дієтами, щоб виглядати краще.
Це було б інше життя, інша я. Зовсім навіть не я…»
Павло в цей момент повернувся на інший бік. Маша притиснулася до його спини й заплющила очі.
Вона подумала, що щаслива поруч із Пашкою, і ніякого іншого щастя їй не треба.
А Павлу снилося, що Машу показували по телевізору. Вона вийшла зі студії, її оточували знаменитості, якісь люди, а він ніяк не міг пробитися до неї.
І раптом вона розштовхала всіх, підійшла до нього, обійняла і сказала: «Це мій коханий чоловік!»
І серце у нього так сильно забилося, що дихати від щастя стало неможливо…
Він прокинувся, повернувся до Маші і знову заснув, міцно обійнявши її.
