Колишній чоловік потайки вивіз техніку, але забув про чеки…
…— Мені дзвонив дільничний! Ти зовсім з глузду з’їхала, щоб на батька наших дітей заявляти?
Вхідні двері з гуркотом відлетіли до стіни. Гнат влетів у передпокій прямо в брудних робочих черевиках.
Ніна навіть не обернулася. Вона стояла у ванній над великим синім тазом і намагалася відіпрати форму Даньки господарським милом.
Вода з-під крана текла крижана. Пальці давно почервоніли й втратили чутливість.
— Я з ким розмовляю? Оглухла?
Гнат ступив на плитку, залишаючи брудні сліди.
— Вийди з ванної, — рівно попросила Ніна.
— Ти мені не вказуй!
Він навис над нею, важко дихаючи й розмахуючи руками.
— Сказав, на мене заява про крадіжку лежить! Яка крадіжка, Нінко? Ти хвора на всю голову?
Ніна струсила мильну піну з рук. Промила пальці.
Розлучення вони оформили чотири місяці тому. Гнат тоді гордо зібрав свої речі у спортивну сумку й відправився влаштовувати нове життя.
Сказав, що втомився від вічного побуту, криків молодшої Аліни та постійного браку грошей. Втомився гарувати на сім’ю, де його ні в що не ставлять.
А вчора Ніна повернулася з роботи раніше, клацнувши ключем від нового розумного домофона.
Забрала дітей із садочка та зі школи. Відкрила двері своїм ключем і завмерла на порозі.
У вітальні зяяла гола пляма на шпалерах — там, де раніше висів телевізор. На кухні зникла мікрохвильовка.
А у ванній стирчали обрізані шланги. Колишній чоловік вивіз пральну машину.
Залишив їх із двома дітьми в порожніх стінах.
— Заява про крадіжку чужого майна, — спокійно пояснила Ніна.
— Яка крадіжка?
Гнат розвів руками, ледь не зачепивши сушарку для білизни.
— Злому не було!
— Злому не було, — погодилася вона.
Ніна обійшла колишнього чоловіка і вийшла в коридор.
— Ти відчинив двері своїм старим ключем. Я так дільничному й сказала. Зайшов, наче до себе додому, і нахабно все вивіз.
— Це мої речі!
Гнат пішов слідом, розпалюючись дедалі більше.
— Я мужик! Я в цей будинок усе купував! Я маю повне право забрати своє! Мені в новій квартирі прати немає де!
— А мені, значить, є де?
Вона кивнула на ванну, де в мильній воді плавали дитячі футболки.
— Хлопчик у чому завтра на турнір з футболу поїде? У мокрій формі? Аліна холодну кашу їстиме, бо ти мікрохвильовку забрав?
— Не прибіднюйся.
Гнат зневажливо відмахнувся.
— Руками випереш, не розвалишся. Раніше взагалі в річці прали, і нічого! Корона не падала. А техніка мені потрібніша. Я працюю цілодобово, мені біля плити чи таза стояти ніколи.
Ніна дивилася на нього і не розуміла, як прожила з цією людиною майже одинадцять років.
Три роки тому, коли вони купували цей телевізор і машинку, Гнат сидів без роботи. Шукав себе.
Лежав на дивані, скаржився на начальників-самодурів і грав у танки на комп’ютері.
Ніна тоді тільки вийшла з декрету. Взяла підробіток додому, брала нічні зміни, щоб покрити борги за комунальні послуги. Збирала копійку до копійки.
— Завтра вранці підеш до дільниці й забереш свій папірець, — додав Гнат.
— Не піду.
— Підеш, як мила!
Він тицьнув пальцем у її бік.
— Інакше я подам на зменшення аліментів! Принесу довідку з роботи, що у мене мінімалка.
Будеш три тисячі на місяць на двох отримувати, зрозуміла? Будеш лапу смоктати!
У кишені його куртки наполегливо задзвонив телефон. Гнат здригнувся, дістав апарат і переможно посміхнувся, дивлячись на екран.
— Мати дзвонить.
Він натиснув кнопку і увімкнув гучний зв’язок.
— Зараз вона тобі швидко мізки на місце покладе.
З динаміка одразу ж полився обурений голос колишньої свекрухи.
— Синку! Це правда, що ця божевільна на тебе в поліцію заявила?
— Правда, мамо. Стою ось, слухаю її маячню.
— Ніна!
Голос Алли Борисівни задзвенів металом.
— Ти там зовсім совість втратила? Рідного батька своїх дітей за ґрати хочеш засунути? Він тобі всю молодість віддав! Всю кров з хлопця випила, а тепер ще й ганьбиш!
Ніна схрестила руки на грудях.
— Алла Борисівна, ваш син учора виніс із квартири пральну машину, телевізор і мікрохвильовку. Поки мене не було вдома.
— І правильно зробив!
Свекруха навіть не запнулася.
— Він чоловік! Він господар у домі! Він має право на половину майна. Це спільне майно! Що, він мав піти від тебе з голим задом? Ти його й так обчистила!
— Він пішов чотири місяці тому й забрав усе, що хотів, — нагадала Ніна.
— І що?
Алла Борисівна пирхнула в динамік так голосно, що телефон заскрипів.
— Ти на його гроші шикуєш у квартирі! Він тобі дітей залишив, живи й радій! А речі він сам купував. Я чудово пам’ятаю, як він вантажникам платив, коли пральну машину привезли!
— Вантажникам платив, — кивнула Ніна.
Вона притулилася до дверного косяка, розглядаючи брудні сліди на підлозі.
— З тих грошей, що я йому на картку переказала. Бо сам він тоді ні копійки в дім не приносив.
— Не бреши мені тут!
Свекруха перейшла на вереск.
— Мій син завжди в сім’ю все приносив! Ще і я вам на весілля гроші дарувала! І я вам п’ять тисяч дала, коли ви ремонт робили!
Алла Борисівна перевела дух.
— На мої гроші все куплено! А ти просто хитра баба, яка хоче його по світу пустити! Синку, не слухай її, забирай заяву й іди!
Ніна почекала, поки вони виговорилися. Сперечатися з Аллою Борисівною було абсолютно марно.
Для неї Гнаша завжди був головним годувальником, навіть коли позичав у матері гроші на паління.
А будь-які заробітки невістки вважалися «копійками на шкарпетки».
— Алла Борисівна, ви все сказали?
Ніна говорила спокійно, без жодного виклику.
— А тепер послухайте мене. У шлюбі ми були, це правда. Тільки чеки купленої техніки всі оформлені на моє ім’я.
Гнат нахмурився й опустив телефон трохи нижче.
— Які ще чеки? Я коробки від техніки ще два роки тому на смітник виніс.
— Коробки ти виніс. А чеки, гарантійні талони й товарні накладні лежали в мене.
Ніна перевела погляд на колишнього чоловіка.
— У комоді, під документами дітей. Я тоді все оплачувала зі своєї зарплатної картки. Скрізь моє прізвище. Мій підпис.
Я вчора роздруківки з банку замовила. Факт очевидний. Речі купувала я, зі свого особистого рахунку. А ти проник у квартиру і виніс техніку без дозволу.
У динаміку телефону зависла пауза. Алла Борисівна задихала важко і зі свистом.
— Ти… ти папірці за спиною чоловіка збирала?
Голос свекрухи затремтів від обурення.
— Зрадниця в родині? Чеки вона ховала! Ось змія пригріта!
— Я макулатуру не викидаю.
Ніна знизала плечима.
— Така дурна звичка. Гарантійні талони в окремій папці зберігати. Дуже, знаєте, виручає від таких ось несподіваних гостей.
— Та хто тобі повірить!
Гнат спробував піти в наступ, але колишня пиха вже зникла. Він переминався з ноги на ногу.
— Судися зі мною хоч роками! Це цивільний спір! Тебе будь-який юрист відшиє!
— Не відшиє.
Ніна відірвалася від одвірка.
— Дільничний сказав, збиток значний. Ти прийшов, коли нікого не було.
Вона зробила крок уперед.
— Сусідка з п’ятого поверху, тітка Валя, бачила, як ти з якимись мужиками пральну машину в «Газель» завантажував. І камери на новому домофоні працюють. Керуюча компанія вже записи скинула.
Гнат відступив до дверей. Його обличчя витягнулося й посріло.
Він чудово розумів, що на його новій роботі, в охороні складів, найменші проблеми з поліцією — це миттєвий вовчий квиток.
Викинуть того ж дня, навіть розбиратися не стануть. А іншу таку роботу, де можна всю добу спати на прохідній, він не знайде.
— Синку… — невпевнено покликала Алла Борисівна з телефону. — Що ж це виходить? Тебе можуть посадити через цю стерву?
— Відключаюся, мамо.
Гнат скинув дзвінок і засунув телефон у кишеню куртки. Він облизав пересохлі губи й подивився на Ніну зовсім іншим поглядом.
— Ніна… ну ми ж не чужі люди. Одинадцять років під одним дахом. Ну навіщо так жорстко?
Він спробував винувато посміхнутися. Вийшло жалюгідно і криво.
— У мене там нова жінка на орендованій квартирі… Жанна. Ну соромно ж.
Я привіз учора все це, сказав, що купив. Вирішив похизуватися перед нею. Показати, що я забезпечений чоловік.
Гнат нервово відвів погляд.
— А тепер назад везти? Перед жінкою ганьбитися? Вона ж мене на сміх виставить!
— Це твої проблеми.
Ніна відвернулася і пішла назад у ванну.
— Чекатиму до восьмої вечора. Потім почну діяти. Чеки, виписки та відео з камер уже в дільничного.
Вибір за тобою. Або телевізор і все інше повертається на місце, або шукай хорошого адвоката.
— Дрянь.
Гнат злісно штовхнув килимок біля порога.
— Залишила чоловіка ні з чим. Подавися ти своєю мікрохвильовкою!
Вхідні двері зачинилися з такою силою, що зі стелі в передпокої посипалася дрібна біла крихта.
Ніна повернулася до пластикового тазу. Вода зовсім охолола, вкрившись сірою мильною плівкою.
Вона спокійно витягла важку мокру футболку сина і кинула в порожнє відро.
Вона точно знала, що колишній чоловік привезе все назад. Його жадібність і дешеві понти перед новою жінкою швидко випарувалися перед банальним страхом за свою шкуру.
До сьомої вечора у дворі голосно засигнала вантажна газель. Гнат тягав важку техніку сам. Наймати вантажників вдруге жаба задушила.
Ніна навіть не вийшла у передпокій йому допомагати. Просто відчинила вхідні двері, показала, куди ставити, і пішла на кухню варити дітям макарони.
Пральна машина важко встала на своє законне місце. Телевізор глухо стукнувся об тумбу у вітальні, а зверху столу з гуркотом приземлилася мікрохвильовка.
Гнат мовчки кинув свій старий ключ на полицю для взуття і пішов, навіть не попрощавшись із Данькою, що вибіг у коридор.
А наступного ранку Ніна викликала майстра. Замок замінили рівно за п’ятнадцять хвилин.
Це коштувало шістсот п’ятдесят гривень. Невелика плата за те, щоб більше не було ніяких сюрпризів від колись рідних людей.
